Електронні гроші та розрахунки картками: правила гри для суб’єктів господарювання
Говорять, для того, хто прокладає шлях, важливо з’ясувати, чи немає вже уторованої стежки. Для законодавця ж важливо якщо не випереджати, то хоча б не відставати від розвитку тих відносин, що потребують правового регулювання. Умови використання електронних грошей — напевно, один із найяскравіших прикладів браку правового регулювання. Розрахункам картками з увагою законодавця пощастило трохи більше. Недавні зміни, унесені до законодавства про платіжні системи, так чи інакше зачіпають усіх — і банки, і учасників платіжних систем, і звичайних суб’єктів господарювання, і їх клієнтів. Спробуємо розібратися, на що слід звернути увагу в першу чергу.
Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»
Розрахунки за карткою
Законодавець не приховує свого давнього бажання збільшити обсяг операцій, які здійснюються в безготівковій формі (як більш контрольованій), у тому числі за допомогою платіжних карток.
Багато кого до набуття чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо функціонування платіжних систем та розвитку безготівкових розрахунків» від 18.09.2012 р. № 5284-VI (далі — Закон № 5284) стурбувала його норма, що зобов’язала «суб’єктів господарювання забезпечувати можливість здійснення держателями електронних платіжних засобів (далі — ЕПЗ) розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням ЕПЗ не менше трьох платіжних систем, однією з яких є багатоемітентна платіжна система, платіжною організацією якої є резидент України» (п. 14.19 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 р. № 2346-III, далі — Закон про платіжні системи). У свою чергу, до Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції Закону України від 01.12.2005 р. № 3161-IV (далі — Закон про захист прав споживачів) було внесено норму, згідно з якою споживач має право на вільне використання ЕПЗ з урахуванням режиму роботи та обов’язкових для продавця (виконавця) форм (видів) розрахунків, установлених законодавством України (ч. 2 ст. 17).
У засобах масової інформації негайно з’явилася інформація про те, що тепер кожна торговельна точка зобов’язана обзавестися не менш ніж трьома терміналами: 1) універсальним, що приймає будь-які платіжні картки; 2) терміналом для карток Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП); 3) терміналом одного з вітчизняних банків, щоб покупці, котрі мають картку такого банку, економили на комісії.
Нам такі категоричні висновки здаються, як мінімум, поспішними. Як зазначено в абзаці другому п. 14.19 Закону про платіжні системи, вимоги до суб’єктів господарювання щодо приймання ЕПЗ в оплату за продані товари (надані послуги) визначає Кабмін. Інакше кажучи, як і до внесення змін Законом № 5284, коло тих суб’єктів, для яких є обов’язковим забезпечення можливості здійснення розрахунків з використанням платіжних карток, — сфера компетенції уряду.
Нагадаємо: історія обов’язкового впровадження спеціальних платіжних засобів розпочалася ще наприкінці 2004 року: саме тоді набрали чинності зміни, унесені до Закону про платіжні системи, що зобов’язали «торговців, які здійснюють підприємницьку діяльність у сфері продажу товарів, громадського харчування та послуг і які відповідно до закону повинні використовувати реєстратори розрахункових операцій, забезпечити можливість здійснення держателями спеціальних платіжних засобів розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням таких спеціальних платіжних засобів (як мінімум трьох міжнародних та/або внутрішньодержавних платіжних систем)» (п. 14.7 Закону в попередній редакції).
На сьогодні залишається чинною постанова Кабміну «Про здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів» від 29.09.2010 р. № 878 (далі — постанова № 878). Передбачені нею умови:
по-перше, поширюються тільки на тих суб’єктів господарювання, які зобов’язані використовувати РРО (до їх числа, наприклад, не входять фізичні особи — підприємці на спрощеній системі оподаткування);
по-друге, звільняють від переходу на обов’язкове використання платіжних терміналів:
— суб’єктів господарювання, які здійснюють господарську діяльність у населених пунктах з чисельністю населення до 25 тис. осіб;
— підприємства торгівлі з торговельною площею до 20 кв. м (крім автозаправних станцій).
На нашу думку, до розробки урядом нових вимог до використання платіжних терміналів суб’єктам господарювання слід керуватися постановою № 878.
Що стосується вимоги про «не менше трьох платіжних систем, однією з яких є багатоемітентна платіжна система, платіжною організацією якої є резидент України», то з її виконанням суб’єктам господарювання до прийняття відповідної постанови Кабміном рекомендуємо не поспішати. У будь-якому разі, упевнені, що не йдеться про три різні термінали. Зазначену вимогу може бути виконано й за допомогою одного термінала, що має відповідні функціональні характеристики. Поки ж рекомендуємо орієнтуватися на вимоги тієї самої постанови № 878. Відповідно до неї кількість платіжних терміналів має становити не менше 50 % кількості РРО, а за наявності одного РРО суб’єкт господарювання зобов’язаний забезпечити приймання спеціальних платіжних засобів.
Контроль
та відповідальність
Як приписує Закон про платіжні системи, контроль за додержанням суб’єктами господарювання вимог стосовно здійснення розрахунків з використанням ЕПЗ здійснює ДПСУ, а за забезпеченням захисту прав держателів ЕПЗ на здійснення зазначених розрахунків — спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів.
Для управлінь із захисту прав споживачів зазначені повноваження — не новина. Але тепер у них з’явилося повноваження на застосування до суб’єктів господарювання, які обмежують використання ЕПЗ, нового й досить істотного штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі — нмдг) (8500 грн.). Паралельно з цим посадових осіб суб’єкта господарювання може бути притягнено до адмінвідповідальності у вигляді штрафу в розмірі від 1 до 10 нмдг (від 17 до 170 грн.) за ст. 155 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-X (далі — КпАП). Накласти такий штраф можуть ті самі управління із захисту прав споживачів. Повідомити про порушення їх може як сам споживач, так і будь-який інший контролюючий орган, що виявив такий факт під час своєї перевірки, зокрема податкова інспекція. Одночасно з накладенням зазначеного штрафу перевіряючими може бути винесено припис про необхідність усунення виявлених порушень. У разі його невиконання в установлений у приписі строк на посадових осіб суб’єкта господарювання або на фізичну особу — підприємця буде накладено адмінштраф за ст. 1882 КпАП у розмірі від 1 до 18 нмдг (від 17 до 306 грн.).
А от з органами ДПСУ законодавець припустився помилки. І не однієї.
Перш за все звертає на себе увагу те, що норму, яка закріплює за органами ДПС відповідне повноваження, було внесено до вже недіючого в цій частині Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.90 р. № 509-XII. При цьому перелік повноважень органів ДПС, закріплений Податковим кодексом України, жодних змін не зазнав. Цей факт дає підстави засумніватися в наявності у податківців станом на сьогодні права здійснювати контроль за додержанням суб’єктами господарювання вимог законодавства в частині використання ЕПЗ. Але це не все.
Навряд чи суб’єктам господарювання доведеться використовувати зазначений вище аргумент для захисту своїх прав: справа в тому, що єдине реальне контрольне повноваження, яке було надано Законом № 5284 податковим органам, — це складання адмінпротоколів за ст. 16313 КпАП (передбачає штраф на посадових осіб юридичної особи — суб’єкта господарювання від 100 до 200 нмдг, тобто від 1700 до 3400 грн. за порушення правил приймання готівкових коштів для подальшого перерахування), однак жоден орган на застосування штрафу за цією статтею не було вповноважено.
Е-гроші (правила використання електронних грошей)
У цій частині нововведення, що вносяться Законом № 5284 до Закону про платіжні системи, звелися переважно до дублювання Положення про електронні гроші в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 04.11.2010 р. № 481 (далі — Положення № 481).
1. Як і раніше, суб’єкт господарювання має право:
— отримувати електронні гроші;
— пред’являти електронні гроші до погашення, але тільки в обмін на безготівкові кошти;
— використовувати електронні гроші для здійснення оплати товарів, робіт і послуг.
Суб’єкт господарювання, який приймає електронні гроші в оплату за товари, роботи, послуги, має право використовувати їх виключно для обміну на безготівкові кошти або повертати користувачам у разі повернення ними відповідно до Закону про захист прав споживачів товарів, придбаних за електронні гроші.
2. Користувач — фізична особа має право використовувати електронні гроші для здійснення оплати товарів, робіт і послуг та переказу іншим користувачам — фізичним особам.
Порушення порядку здійснення операцій з електронними грошима (ст. 16314 КпАП) тягне за собою відповідальність у вигляді накладення штрафу на посадових осіб юридичної особи — суб’єкта господарювання від 100 до 200 нмдг (від 1700 до 3400 грн.). Справи щодо цих правопорушень розглядаються НБУ (ст. 2343 КпАП).
Порушення обігу електронних грошей за певних умов може спричинити й кримінальну відповідальність. Відповідно до зміненої ст. 200 Кримінального кодексу України підробка документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків, електронних грошей, а також придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту підроблених документів на переказ, платіжних карток або їх використання чи збут, а також неправомірний випуск або використання електронних грошей караються штрафом від 3000 до 5000 нмдг (від 51000 до 85000 грн.).
Зауважимо, що умов податкового законодавства, які забороняють платникам єдиного податку здійснювати розрахунки за відвантажені ними товари, виконані роботи, надані послуги з використанням електронних грошей, зміни не зачепили.
Обмеження суми
готівкових розрахунків
НБУ надано право встановлювати граничні суми розрахунків готівковими коштами для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб — підприємців (ч. 3 ст. 1087 Цивільного кодексу України). Поки НБУ не скористався наданим йому правом, експерти ведуть дискусії про те, яким може стати розмір зазначеного ліміту розрахунків. Цифри при цьому називаються найрізноманітніші — від 5000 до 200000 грн.
Нагадаємо: для готівкових розрахунків між суб’єктами господарювання (одного підприємства/підприємця з іншим підприємством/ підприємцем протягом одного дня за одним або декількома платіжними документами) ліміт становить 10000 грн. (див. постанову Правління НБУ від 09.02.2005 р. № 32 «Про встановлення граничної суми готівкового розрахунку»).
«Гроші псують характер»
Слова Е. М. Ремарка, під якими багато хто з готовністю підпишеться. Реформа, ініційована НБУ у сфері функціонування платіжних систем в Україні, має шанси зіпсувати відносини національного регулювальника з певним колом учасників цього ринку. Річ у тім, що пересічні суб’єкти господарювання, утім, мабуть, як і їх клієнти, не були першочерговим об’єктом уваги парламенту, коли він приймав Закон № 5284. Основне питання, що стояло перед народними обранцями: чи створює монополія двох міжнародних платіжних систем (VISA і MasterCard) загрозу безпеці національної фінансової системи? Звідси й головна мета Закону № 5284, що набрав чинності 18 жовтня 2012 року, — підсилити контроль за ринком послуг платіжних систем, зобов’язати міжнародні платіжні системи в Україні приймати оплату за свої послуги виключно у гривні (п. 9.7 Закону про платіжні системи) тощо.
Відбулося й декілька термінологічних уточнень. Так, замість терміна «спеціальний платіжний засіб», як читачі вже помітили, використовується термін «електронний платіжний засіб» (ЕПЗ), що охоплює собою звичну всім платіжну картку, а також будь-який інший платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ. Як передбачено Законом про платіжні системи, емітентом ЕПЗ у межах України можуть виступати лише банки, що уклали договір з відповідною платіжною організацією та отримали її дозвіл на виконання таких операцій (крім банків, що здійснюють емісію ЕПЗ для використання в межах самого банку). У свою чергу, платіжні організації та учасники платіжних систем (банки або небанківські фінустанови, що мають ліцензію НБУ на перерахування коштів без відкриття рахунків), оператори послуг платіжної інфраструктури можуть здійснювати свою діяльність в Україні виключно після їх реєстрації Нацбанком.
На рівні Закону тепер урегульовано низку питань, що виникають на практиці у взаємовідносинах за участі користувачів платіжних карток та інших ЕПЗ, зокрема:
1) передбачено порядок унесення змін до договору користування ЕПЗ (п. 14.10 Закону про платіжні системи), який у тому числі вимагає від банку надіслати користувачу не пізніше ніж за 30 календарних днів до дати, з якої застосовуватимуться зміни правил користування ЕПЗ або тарифів на обслуговування ЕПЗ, повідомлення про такі зміни, в якому він зобов’язаний зазначити, що користувач має право до дати, з якої застосовуватимуться зміни, розірвати договір без сплати додаткової комісійної винагороди за його розірвання. Зміни до правил використання ЕПЗ або тарифів
є погодженими користувачем, якщо до дати, з якої вони застосовуватимуться, користувач не повідомить банк про розірвання договору;
2) установлено гарантії отримання інформації про здійснення операцій за допомогою ЕПЗ (п. 14.14 Закону про платіжні системи), які полягають, зокрема, у покладанні на банки обов’язку способом, передбаченим договором, повідомляти користувачів про здійснення операцій з використанням ЕПЗ. У разі невиконання банком обов’язку щодо інформування користувача про здійснені операції з використанням ЕПЗ ризик збитків від здійснення таких операцій несе банк. Обов’язок банку щодо повідомлення користувача про здійснені операції з використанням ЕПЗ користувача є виконаним у разі:
— інформування банком користувача про кожну здійснену операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем;
— відмови користувача від отримання повідомлень банку про здійснені операції з використанням ЕПЗ, про що зазначено в договорі;
3) на банки покладено обов’язок на вимогу користувача надати інформацію про курс купівлі/продажу/конвертації іноземної валюти, що застосовувався під час здійснення операції з використанням ЕПЗ;
4) установлено правила вирішення спірних ситуацій з використанням ЕПЗ (п. 14.17 Закону про платіжні системи), які, зокрема, передбачають, що банк зобов’язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача щодо використання ЕПЗ або незавершеного переказу, ініційованого за його допомогою, надати користувачу можливість отримувати інформацію про перебіг розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого законом для розгляду звернень скарг громадян (за загальним правилом — не більше одного місяця).
Слід зауважити, що нововведення, передбачені Законом № 5284, зможуть запрацювати повною мірою лише після прийняття низки підзаконних нормативно-правових актів. Серед іншого має бути внесено зміни до Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів та здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління НБУ від 30.04.2010 р. № 223, Положення № 481, прийнято Порядок інформування клієнта про рух коштів по його рахунку, затверджено форми розрахункових документів, документів на перерахування готівкових коштів для банків, а також міжбанківських розрахункових документів, Порядок застосування електронного підпису, у тому числі електронного цифрового підпису, для засвідчення електронного документа на перерахування і деякі інші.
Серед інших змін також слід відзначити, що тепер згідно з ч. 3 ст. 1069 Цивільного кодексу України розмір плати за користування клієнтом коштами банку, якщо таке користування не встановлено договором, не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.
