Працевлаштування інвалідів — судова практика
Нагадаємо, що згідно зі
ст. 19 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства зобов'язані надати для працевлаштування інвалідів робочі місця в розмірі 4 % від середньої кількості штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб — у кількості 1 робочого місця.Частиною п'ятою ст. 19 Закону
встановлено, що виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством інвалідів, для яких це місце роботи є основним.Водночас
ст. 18 Закону встановлено, що органи влади з питань праці та соцполітики, органи місцевого самоврядування, організації інвалідів та держслужба зайнятості повинні сприяти у працевлаштуванні інвалідів.Обидва ці рішення судів порушують одне питання: чи має підприємство самостійно займатися пошуком інвалідів. Радує те, що в цих рішеннях суди стали на бік підприємств.
Так,
ВАдСУ відмовив одному з територіальних відділень Фонду соцзахисту інвалідів у стягненні з підприємства санкцій за не зайняті інвалідами робочі місця. У цій справі, як установив суд, підприємство інформувало центр зайнятості та відділення Фонду про потребу у працівнику-інваліді і при цьому не відмовлялося від працевлаштування інвалідів. На цій підставі суд вирішив, що підприємство «вчинило всі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві». Це врятувало підприємство від застосування до нього санкцій.ВСУ
зайняв схожу позицію. Як зауважив суд, підприємство згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення госпдіяльності в тому випадку, якщо не доведе, що ним ужито всіх заходів для недопущення правопорушення. При цьому «обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування».(Ухвала ВАдСУ від 07.04.09 р. № К-4360/ 08, постанова ВСУ від 22.12.09 р. у справі № 21-2151во09).
