Теми статей
Обрати теми

Про застосування суб’єктами господарювання спеціальних платіжних засобів для здійснення розрахунків за товари та послуги

Редакція БТ
Лист від 07.02.2013 р. № 3501-06/4370-12

ПЛАТІЖНІ ТЕРМІНАЛИ:

Нацбанк та Мінекономіки чітко не визначили,
хто зобов’язаний їх застосовувати

Лист Національного банку України від 05.03.13 р. № 25-313/2725

«Про надання інформації з питань застосування законодавства України»

Лист Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 07.02.13 р. № 3501-06/4370-12

«Про застосування суб’єктами господарювання спеціальних платіжних засобів для здійснення розрахунків за товари та послуги»

 

У листах, що коментуються, офіційні органи відповіли на проблемні запитання, пов’язані з виконанням приписів п. 14.19 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.01 р. № 2346-III (далі — Закон про платіжні системи). Нагадаємо, що відповідно до зазначеної норми суб’єкти господарювання зобов’язані забезпечувати можливість здійснення держателями електронних платіжних засобів (далі — ЕПЗ) розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням ЕПЗ не менше трьох платіжних систем, однією з яких є багатоемітентна платіжна система, платіжною організацією якої є резидент України.

При цьому зазначено, що вимоги до суб’єктів господарювання щодо прийняття ЕПЗ в оплату за продані ними товари (надані послуги) визначаються Кабміном.

Водночас на сьогодні Кабмін на виконання зазначених норм так і не прийняв нормативний документ, тож формально продовжує діяти постанова КМУ від 29.09.10 р. № 878 «Про здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів» (далі — постанова № 878).

Однак цей документ було розроблено на виконання старої редакції Закону про платіжні системи, яка відрізняється від нових правил. Зокрема, у чинній раніше редакції п.14.7 Закону про платіжні системи приписувалося застосовувати термінали торговцям, які здійснюють підприємницьку діяльність у сфері продажу товарів, громадського харчування та послуг, котрі мають використовувати реєстратори розрахункових операцій (далі — РРО). Разом з тим у новій редакції немає жодних обмежень стосовно суб’єктного складу осіб, зобов’язаних забезпечувати можливість здійснення держателями ЕПЗ розрахунків за допомогою ЕПЗ.

Наявність цієї суперечності викликала у суб’єктів господарювання правомірне запитання: хто ж усе-таки зобов’язаний сьогодні застосовувати термінали?

Податківці поглибили цю проблему, зазначивши в роз’ясненні з розділу 07.07 Єдиної бази податкових знань, що Законом про платіжні системи не передбачено звільнення окремих суб’єктів господарювання від обов’язкового прийняття ЕПЗ, а постанова № 878 не приведена у відповідність до вимог Закону та застосовується в частині, що не суперечить Закону. У зв’язку з цим, на їх думку, забезпечувати проведення розрахунків за допомогою ЕПЗ сьогодні зобов’язані всі суб’єкти господарювання.

Ситуацію заплутує і запроваджена за невиконання вимог обов’язкового застосування ЕПЗ з 03.01.13 р. серйозна адміністративна відповідальність. Так, згідно зі ст. 16315 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП) недотримання встановлених законодавством вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням ЕПЗ тягне за собою накладення штрафу на фізичну особу — підприємця, посадових осіб юридичної особи від 1700 до 3400 грн. Розглядаються справи щодо цих правопорушень органами колишньої ДПСУ (ст. 2342 КУпАП)*.

* Докладніше див. у ком. «Готівковий обіг: нова відповідальність за відсутність платіжних терміналів у роздробі» // «БТ», 2013, № 4, с. 4.

Крім того, положеннями ч. 2 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції від 01.12.05 р. № 3161-IV (далі — Закон про споживачів) установлено заборону на обмеження будь-яким способом використання споживачем ЕПЗ, якщо відповідно до законодавства продавець (виконавець) зобов’язаний приймати їх до сплати. За порушення цієї норми п. 12 ст. 23 Закону про споживачів передбачено відповідальність для суб’єктів господарювання у вигляді штрафу в розмірі 8500 грн. Накласти такий штраф можуть органи Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів.

З урахуванням викладеного вище купити термінали мають усі продавці товарів (послуг), як мовиться, «від малого до старого»: не лише супермаркети, а і продавці на лотках, ринку тощо. А це, погодьтеся, уже занадто. Адже у людей просто може не бути технічної можливості забезпечити роботу термінала. Ураховуючи чималі (а для дрібних торговців — «непідйомні») штрафи питання стосовно обов’язковості установлення терміналів для суб’єктів господарювання стало вкрай важливим.

На жаль, офіційні органи цю проблему чітко не роз’яснили. Зокрема, із листа Мінекономіки скоріше випливає висновок, що особи, які не зобов’язані застосовувати РРО, термінали встановлювати не повинні (див. «Особи, які не використовують РРО, застосовують термінали в добровільному порядку»).

 

Особи, які не використовують РРО,
 застосовують термінали в добровільному порядку

Витяг із листа Мінекономіки від 07.02.13 р. № 3501-06/4370-12

«На сьогодні держава послідовно проводить політику щодо збільшення безготівкових розрахунків. З цією метою, а також для поліпшення культури обслуговування споживачів суб’єкти господарювання, які відповідно до законодавства не застосовують реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книги і звільнені від обов’язкового прийняття спеціальних платіжних засобів для здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги), за власним бажанням можуть забезпечити їх використання шляхом установлення платіжних терміналів чи імпринтерів».

 

Тим часом чітких висновків у листі зроблено не було, і при цьому Мінекономіки порадило звернутися за роз’ясненням до Міндоходів і Нацбанку. Думаємо, що Міндоходів у майбутньому роз’яснить це питання фіскально (на таку думку наштовхує відповідна консультація в ЄБПЗ).

Що ж до Нацбанку, то він у листі обмежився цитуванням відповідних норм із Закону про платіжні системи, Закону про споживачів і КУпАП. При цьому він додав, що відповідно до п.п. 191.1.3 Податкового кодексу України органи ДПС здійснюють контроль за додержанням суб’єктами господарювання встановлених законодавством обов’язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням ЕПЗ. Знову-таки однозначних висновків у листі зроблено не було, однак загальний його тон наводить на думку, що забезпечувати приймання ЕПЗ повинні всі суб’єкти господарювання. Про це свідчить, зокрема, те, що обмежувальна постанова № 878 у листі взагалі не згадується.

Водночас Нацбанк роз’яснив, що під багатоемітентною платіжною системою слід розуміти платіжну систему, учасниками якої є два та більше банки, які здійснюють емісію ЕПЗ у цій платіжній системі.

Зрештою на сьогодні ми маємо таке. Податківці наполягають на тому, що забезпечувати приймання ЕПЗ повинні всі без винятку суб’єкти господарювання, інші органи чіткої позиції не виробили. Отже, існує ризик застосування за невиконання зазначених вимог штрафних санкцій до будь-яких суб’єктів господарювання.

На нашу думку, інтерпретувати названі норми так, як це роблять податківці, не можна. Адже з п. 14.19 Закону про платіжні системи прямо випливає, що вимоги до суб’єктів господарювання щодо приймання ЕПЗ в оплату за продані ними товари (надані послуги) має визначити Кабмін.

Причому положеннями п. 2 розд. II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо функціонування платіжних систем та розвитку безготівкових розрахунків» від 18.09.12 р. № 5284-VI, яким запроваджувалися ці нововведення, Кабміну було приписано протягом трьох місяців від дня набуття чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність до нього.

Кабмін цю вимогу не виконав, у зв’язку з чим виникла неузгодженість норм. А згідно зі ст. 19 Конституції України: «…правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством». І оскільки чітких законодавчих норм на сьогодні немає (кабмінівський порядок не узгоджується із законом), то виконувати їх суб’єкти господарювання не зобов’язані.

Тим часом хочемо попередити, що такий підхід підійде лише сміливим платникам, готовим відстоювати свою позицію в суді. У цьому їм можуть допомогти Конвенція про захист прав людини та основних свобод від 04.11.50 р., яка була ратифікована Україною 17.07.97 р. та набрала чинності для України 11.09.97 р., а також практика Європейського суду. Відповідно до норм ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.06 р. № 3477-IV практика Європейського суду з прав людини, створеного для забезпечення виконання цієї Конвенції, визнається самостійним джерелом права та є обов’язковою для застосування судами. Причому суди, як правило, дійсно дотримуються цієї норми.

Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції ніхто не може бути позбавлений права власності інакше, як на умовах, передбачених законом. При цьому закон має відповідати вимозі «якості закону», тобто закон має бути точним і зрозумілим. У листі ВАдСУ від 18.01.12 р. № 165/11/13-12 із цього приводу було зазначено, що вимога про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень, яка впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом необґрунтованого справляння штрафних санкцій, є майновою.

Зокрема, у справі «Сєрков проти України» Євросуд указав на такі порушення. По-перше, відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим і не відповідало вимозі «якості» закону, наслідком чого стало його суперечливе тлумачення Верховним Судом України. По-друге, мало місце незастосування судами, всупереч національному законодавству, підходу, який був би сприятливим для заявника, якщо у його справі законодавство допускало неоднозначне тлумачення.

Ці аргументи суб’єкти господарювання часто і досить успішно використовують при виникненні відповідних спорів з податковими органами. Разом тим із цього питання судової практики поки що немає, тому відгадати, куди схиляться терези Феміди, непросто.

Тим же суб’єктам, які не хочуть іти тернистим шляхом доведення своєї правоти, термінали краще все-таки поставити — тоді проблем уже точно не буде. Принаймні, це бажано зробити тим особам, які підпадають під норми постанови № 878*.

* Про порядок їх застосування див. статтю «Оплата за товари через платіжні термінали: організаційні та облікові моменти» // «БТ», 2012, № 32, с. 24.

 

Влада КАРПОВА

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі