Позовна давність з усіма нюансами: судовий лікнеп

Тема

Суть роз’яснення

1

2

Поняття позовної давності, випадки застосування та незастосування

Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права чи інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України, далі — ЦКУ).

Важливо! Застосовується позовна давність виключно до спорів, що виникають у цивільних та господарських відносинах.

До правовідносин, що виникають у зв’язку із застосуванням держорганами до підприємств та фізичних осіб — підприємців відповідальності за вчинення порушень, у тому числі за порушення правил здійснення підприємницької діяльності, правила позовної давності, передбачені ЦКУ, не застосовуються. Там діють свої строки притягнення до відповідальності (наприклад, передбачені ст. 250 Господарського кодексу України, далі — ГКУ).

При цьому обмежувальні строки застосування адмінгоспсанкцій, установлені ст. 223 і ст. 250 ГКУ, не є позовною давністю та застосовуються судом незалежно від наявності відповідної заяви сторони у справі

Позовна давність застосовується тільки за наявності заяви однієї зі сторін

Суддя із власної ініціативи не повинен вказувати на закінчення позовної давності, адже згідно з ч. 3 ст. 267 ЦКУ застосування позовної давності можливе тільки за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Корисна деталь. Вимог до форми заяви про закінчення позовної давності законодавство не містить, тому вона може бути викладена у відгуку на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. Усне клопотання фіксується у протоколі судового засідання (п. 6 ч. 2 ст. 81¹ Господарського процесуального кодексу України, далі — ГПК) або, як варіант, суд може запропонувати відповідачу викласти свою заяву в письмовій формі та долучити до матеріалів справи.

Подавати заяву про закінчення позовної давності слід у процесі розгляду справи судом першої інстанції. У суді апеляційної інстанції заявити про закінчення позовної давності можна лише за умови надання доказів неможливості своєчасного подання такої заяви (зокрема, якщо сторону належним чином не повідомили про час і місце розгляду справи місцевим судом).

Якщо відповідачів у справі двоє чи декілька, суд має право відмовити у задоволенні позову за наявності зазначеної заяви тільки одного з них

Застосування позовної давності до договорів купівлі-продажу та поставки товару

У випадках, прямо передбачених законом, застосовується спеціальна позовна давність, скорочена або триваліша порівняно із загальною (трирічною) позовною давністю. Зокрема, за приписами п. 4 ч. 2 ст. 258 і ст. 681 ЦКУ до вимог у зв’язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік. Разом із цим ч. 8 ст. 269 ГКУ передбачено 6-місячний строк пред’явлення позовів, що випливають із поставки товарів неналежної якості.

Тому важливо знати, що це не той самий строк, а два різні строки: річний строк застосовується до договорів купівлі-продажу (у ст. 655 ЦКУ, по суті, йдеться про роздрібну торгівлю, де товар придбавається фізичною особою для особистих потреб), а 6-місячний — до договорів поставки (у ст. 265 ГКУ, ст. 712 ЦКУ, по суті, йдеться про оптову торгівлю, де товар придбавається для підприємницьких потреб).

При цьому можливість захисту порушеного права в разі пропуску строку пред’явлення позову з поважних причин передбачена тільки для річного строку.

Що стосується позовів постачальників (продавців) до одержувачів (покупців) про стягнення вартості товару, від оплати якого ті відмовилися з посиланням на його неналежну якість, то в таких спорах застосовується загальна трирічна позовна давність, оскільки ці вимоги пов’язані з розрахунками за товар

Позовна давність щодо стягнення неустойки

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦКУ). При цьому в разі якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) нараховується за кожен день прострочення виконання зобов’язання, позовна давність обчислюється щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

При стягненні неустойки слід пам’ятати також про 6-місячний строк, за який можуть бути нараховані штрафні санкції за прострочення виконання зобов’язання, якщо інший період не встановлено законом або договором (ч. 6 ст. 232 ГКУ).

При цьому нагадаємо: у судів немає єдиної позиції щодо того, чи може нарахування неустойки починатися лише з дня прострочення платежу або можливе її нарахування за 6 місяців, що передують моменту звернення з позовом, але в межах одного року

Збільшення позовної давності за домовленістю сторін. Недопустимість скорочення позовної давності

Право збільшувати встановлену законом загальну або спеціальну позовну давність надане сторонам ч. 1 ст. 259 ЦКУ. При цьому встановлено обов’язковість укладення договору про збільшення позовної давності в письмовій формі.

Важлива деталь. Як роз’яснив ВГСУ, умова про збільшення позовної давності може міститися як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони та які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін про збільшення строку позовної давності.

Якщо в договорі зазначено, що він діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань, то така умова не є угодою про збільшення позовної давності.

Що стосується скорочення позовної давності за домовленістю сторін, то ч. 2 ст. 259 ЦКУ такі дії забороняє. У зв’язку з цим договір (умова договору) про скорочення строку позовної давності має визнаватися господарським судом недійсним на підставі п. 1 ст. 83 ГПК

Нюанси визначення початку перебігу позовної давності в деяких випадках

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦКУ перебіг позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи з цієї норми суди не беруть до уваги аргументи новопризначеного (новообраного) керівника підприємства про те, що він дізнався про порушене право очолюваної ним юридичної особи тільки з часу свого призначення (обрання), оскільки позовна вимога заявляється про захист прав саме юридичної особи, а не прав його керівника

Нюанси визначення початку перебігу позовної давності в деяких випадках (у тому числі коли строк виконання зобов’язання визначено моментом вимоги)

За зобов’язаннями з певним строком їх виконання перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов’язання мало бути виконане.

Якщо договором визначено різні строки виконання окремих зобов’язань (наприклад, у зв’язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо щодо кожного з таких строків.

За позовами, пов’язаними з простроченням періодичних платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), позовна давність обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу

Згідно із загальним правилом з абз. 2 ч. 5 ст. 261 ЦКУ за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначено або визначено моментом вимоги, перебіг позовної давності починається з дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання, тобто після закінчення:
— передбаченого ч. 2 ст. 530 ЦКУ 7-денного строку з дня пред’явлення вимоги;
— або іншого пільгового строку, в який боржник має виконати зобов’язання, передбачене актом цивільного законодавства або договором.

Винятком із цього правила є випадки, коли закон або договір зобов’язує боржника виконати своє зобов’язання негайно після пред’явлення вимоги: перебіг позовної давності тут починається з дня пред’явлення вимоги кредитором.

Тут слід звернути увагу на один нюанс, що стосується договорів поставки. Якщо строк оплати за договором поставки не визначено, то обов’язок щодо оплати товару виникає у покупця одразу після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. При цьому положення ч. 2 ст. 530 ЦКУ, в якій ідеться про виконання боржником
(у тому числі покупцем) зобов’язання, якщо строк його виконання не встановлено або визначено моментом пред’явлення вимоги (у такому разі зобов’язання виконується в 7-денний строк з дня пред’явлення вимоги про оплату), до відповідних правовідносин не застосовується. Відповідно перебіг позовної давності починається відразу після отримання товару/товаророзпорядчих документів на нього

Переривання перебігу позовної давності

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності або відсутності клопотання сторін у справі, якщо у справі є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому потрібно враховувати такі моменти:

1) переривання перебігу позовної давності можливе виключно в межах строку давності, а не після його закінчення. Визнання боржником свого боргу після закінчення позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності;

2) згідно з ч. 1 ст. 264 ЦКУ перебіг позовної давності переривається здійсненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу чи іншого обов’язку. Такими діями боржника можуть бути, зокрема:

— визнання пред’явленої претензії;

— зміна договору, з якого видно, що боржник визнає існування боргу, або прохання боржника про таку зміну договору;

— письмове прохання про відстрочення сплати боргу;

— підписання кредитором та уповноваженою особою боржника акта звірки взаєморозрахунків, що підтверджує наявність заборгованості;

— письмове звернення боржника до кредитора про гарантування сплати суми боргу;

— часткова оплата боржником або за його згодою іншою особою основної суми боргу та/або суми санкцій. При цьому в разі якщо передбачалося виконання зобов’язання частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання тільки певної частини або періодичного платежу, то такі дії не є підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Аналогічне визнання боржником основного боргу (у тому числі його сплата) саме по собі не є доказом визнання додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами) або вимог про відшкодування збитків. Отже, визнання основного боргу не перериває перебіг позовної давності за вказаними вимогами

Переривання перебігу позовної давності при поданні позовної заяви

Згідно з ч. 2 ст. 264 ЦКУ позовна давність переривається в разі пред’явлення особою позову до одного з декількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Як зазначив ВГСУ, для переривання перебігу позовної давності необхідно подати позов із дотриманням вимог процесуального закону, зокрема ст. 54, 56, 57 ГПК. Якщо ж у прийнятті позовної заяви відмовлено або заяву повернено без розгляду (ст. 62, ст. 63 ГПК), то перебіг позовної давності не переривається.

Подання позову з недотриманням правил підсудності справ перериває перебіг позовної давності з дня такого подання, оскільки ч. 1 ст. 17 ГПК передбачено відправлення госпсудом матеріалів справи з позовною заявою за встановленою підсудністю

Позовна давність щодо стягнення неустойки за прострочення повернення орендарем орендованого майна

Частиною 2 ст. 785 ЦКУ передбачене право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки в разі невиконання обов’язку щодо повернення речі. Строк позовної давності щодо стягнення неустойки становить, як і в загальному випадку, три роки. Спеціальна річна позовна давність до неустойки не застосовується, оскільки неустойка є самостійним заходом майнової відповідальності у сфері орендних відносин та визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Позовна давність на таку вимогу починає відлічуватися за загальним правилом зі ст. 261 ЦКУ — з дня, наступного за днем, коли мало бути виконано зобов’язання щодо повернення речі, а не виходячи з ч. 2 ст. 786 ЦКУ (з моменту повернення речі наймачем). Пояснюється це тим, що ч. 2 ст. 786 ЦКУ стосується вимог, зазначених у ч. 1 цієї самої статті (тобто відшкодування збитків у зв’язку з пошкодженням речі та відшкодування витрат на поліпшення речі), а не вимог про стягнення неустойки

Позовна давність за позовами до вантажоперевізників

Статтею 315 ГКУ передбачено можливість пред’явлення перевізнику претензії. У цьому випадку (у разі пред’явлення претензії) 6-місячний строк позовної давності для подання позову до суду відлічується з дня отримання відповіді на претензію або закінчення строку, установленого для такої відповіді (ч. 4 ст. 315 ГКУ).

Оскільки досудове (претензійне) врегулювання спору є справою добровільною, то при вирішенні питання про початок перебігу строку позовної давності для подання позову до суду на вантажоперевізника ВГСУ виходить з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред’явлення претензії та строку її розгляду (ч. 2 і ч. 3 ст. 315 ГКУ) незалежно від того, пред’являлася претензія чи ні. Це означає, що в ситуації, коли госпсуб’єкт з будь-яких причин відмовляється від пред’явлення претензії до вантажоперевізника та вирішує відразу подати позов до суду, він може це зробити до закінчення строку, отриманого шляхом підсумовування строку пред’явлення претензії, установленого ч. 2 ст. 315 ГКУ, строку розгляду претензії, передбаченого ч. 3 ст. 315 ГКУ, і 6-місячного строку позовної давності

Позовна давність щодо вимоги про повернення грошових коштів, процентів та інфляційних

ВГСУ звернув увагу на такий момент. Оскільки проценти за користування чужими грошовими коштами (ст. 536 ЦКУ), інфляційні та 3 % річних від простроченої суми (ст. 625 ЦКУ) є складовою частиною загальної суми боргу, то із закінченням позовної давності на вимогу про повернення або сплату основної суми грошових коштів закінчується і позовна давність щодо вимоги про сплату процентів та інфляційних незалежно від періоду часу, за який були обчислені ці суми

Позовна давність у міжнародній купівлі-продажу товарів

Як відомо, у разі якщо міжнародним договором України, що набрав чинності в установленому порядку, визначено інші правила, ніж передбачені в законодавстві України, то застосуванню підлягають правила міжнародного договору (ч. 2 ст. 19 Закону про міжнародні договори України).

У зв’язку з цим суб’єктам господарювання — імпортерам та експортерам необхідно звернути увагу на існування ратифікованої Україною Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів. Ця Конвенція встановлює триваліший — чотирирічний — строк позовної давності, який може бути застосовано у випадках, коли комерційні підприємства сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів у момент укладення такого договору знаходяться на території держав — учасників Конвенції .

Конвенція застосовується незалежно від права, яке могло б підлягати застосуванню на підставі норм міжнародного приватного права.

Якщо ж сторони договору купівлі-продажу в чіткій формі унеможливили застосування Конвенції, то її норми при вирішенні спорів не застосовуються