ПРОДАЄМО ІНВАЛЮТНІ НАДХОДЖЕННЯ:
від теорії до практики
Лист Національного банку України від 16.10.13 р. № 29-113/18005
«Роз’яснення щодо практичного застосування нормативно-правового акта Національного банку України»
Своїм останнім «шедевром» (постановою від 25.09.13 р. № 381) Правління НБУ підкоригувало іншу свою постанову — від 14.05.13 р. № 163 (далі — Постанова № 163).
Цим НБУ розширив перелік надходжень в інвалюті, що підлягають обов’язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України. Так, з 12.10.13 р. обов’язково продавати потрібно інвалютні надходження з-за кордону на користь юросіб, які не є уповноваженими банками, і фізосіб-підприємців (підкоригований п. 2 постанови № 163).
Є в цій бочці новацій і ложка стабільності: як і раніше, продаємо тільки 50 % надходжень в інвалюті 1-ї групи Класифікатора іноземних валют і банківських металів, затвердженого постановою Правління НБУ від 04.02.98 р. № 34, і російських рублях*.
Цілком логічно, що скупа на конкретику оновлена норма Постанови 163 викликала безліч запитань у суб’єктів господарювання. Тому НБУ в листі, що коментується, люб’язно відповів на деякі з них.
| Запитання | Відповідь НБУ |
| Чи потрібно продавати надходження в інвалюті з-за кордону за операціями, пов’язаними з іноземними інвестиціями? | Так. Вимоги п. 2 Постанови № 163 поширюються й на іноземні інвестиції, які прийшли з-за кордону в інвалюті на рахунки резидентів. Крім того, під обов’язковий продаж потрапляють кошти, що надійшли з-за кордону на рахунки іноземних інвесторів згідно з Положенням про порядок іноземного інвестування в Україні(1) |
| Підприємство-резидент отримує інвалюту на свій рахунок за межами України, відкритий за індивідуальною ліцензією НБУ. Чи підпадають такі надходження під обов’язковий продаж? | Так. Про це прямо зазначено у главі 5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами (юрособами та фізособами) валютних цінностей на рахунках за межами України(2). Під обов’язковий продаж підпадають кошти, що надійшли на рахунки власників ліцензій-резидентів (юросіб і підприємців). Важливий нюанс! Не потрібно продавати інвалюту, яку власник ліцензії перерахував із власного рахунка, відкритого у зазначеному в ліцензії уповноваженому банку, або з іншого свого рахунка (тобто перевів сам собі, а не отримав від інших осіб) |
| Чи повинні продавати інвалютні надходження постійні представництва нерезидентів в Україні? | Повинні. Вимога про продаж половини інвалютних надходжень з-за кордону стосується і постійних представництв нерезидентів, які розташовані на території України та провадять підприємницьку діяльність згідно із законами України |
| Резидент-посередник отримав інвалюту за договором комісії (доручення, консигнації, агентською угодою). Далі він перераховує кошти їх власнику. Коли потрібно продавати половину таких надходжень? | Усі перелічені посередницькі договори мають одну загальну особливість: посередник проводить операції за рахунок замовника посередницьких послуг. Тому хоч кошти в інвалюті й надходять на рахунок резидента-посередника, але права власності на ці кошти він не має. Звідси логічні висновки НБУ: інвалютні надходження продає уповноважений банк власника коштів, коли такі кошти надійдуть від посередника. Тобто резидент-посередник з обов’язковим продажем не пов’язаний |
| Чи потрібно продавати власні кошти резиденту, які він перевів за зовнішньоекономічним договором, а потім нерезидент повернув їх назад? | Так, потрібно. Ситуація така. Підприємство/підприємець перераховує нерезиденту грошові кошти за зовнішньоекономічним договором. Через деякий час нерезидент повертає ці кошти (або їх частину), тому що ЗЕД-контракт (або окремий його пункт) не виконаний. За фактом резидент отримує інвалюту з-за кордону. Тож у цьому випадку також потрібно продавати половину надходжень |
| (1) Затверджено постановою Правління НБУ від 10.08.05 р. № 280. (2) Затверджено постановою НБУ від 14.10.04 р. № 485. | |
Катерина ЛОПАТКІНА
* Детальніше читайте в ком. «ЗЕД-виручка та її команда»: тепер продаємо половину ВСІХ валютних надходжень» до постанови від 25.09.13 р. № 381// «БТ», 2013, № 42, с. 62.
