ВИДАЧА АВАНСУ НА ВІДРЯДЖЕННЯ
є обов’язковою тільки для підприємств, які фінансуються з бюджету?
Лист Міністерства доходів і зборів України від 03.07.13 р. № 6091/6/99-99-22-02-04-15/169
«Про необов’язковість видачі авансу та звітності щодо витрачених власних коштів»
Міндоходів у листі, що коментується, надало досить несподівану відповідь, яка, упевнені, потішить багатьох роботодавців.
Оскільки Інструкція про службові відрядження тепер є обов’язковою лише для підприємств, установ та організацій, які повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів, а решта суб’єктів господарювання користуються її положеннями в рекомендаційному порядку, Міндоходів дійшло такого висновку: забезпечувати працівника авансом на відрядження зобов’язані лише суб’єкти господарювання, що фінансуються з бюджету.
Решта суб’єктів, на думку Міндоходів, зобов’язані виплачувати відрядженим працівникам аванс лише в тому випадку, якщо це передбачено внутрішнім документом (наказом, положенням, розпорядженням) по підприємству про направлення працівників у відрядження.
Безумовно, така позиція є вигідною для роботодавця, адже трапляються випадки, коли працівник із будь-яких причин не отримує відряджувальні перед службовою поїздкою.
Але, зі свого боку, хочемо звернути увагу суб’єктів господарювання на такі моменти.
1. Усі роботодавці зобов’язані дотримуватися вимог Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП). А відповідно до ст. 121 КЗпП «працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством». Тут же зазначено, що працівники мають право на відшкодування витрат і отримання інших компенсацій у зв’язку зі службовими відрядженнями. На наш погляд, КЗпП досить чітко прописує як одну з гарантій працівників обов’язок роботодавця щодо забезпечення його коштами, необхідними для здійснення службової поїздки, при направленні в таку поїздку (формулювання «які направляються у відрядження» свідчить про необхідність авансового забезпечення коштами на такі цілі). І якщо у відрядженні працівник за свій рахунок зазнав будь-яких додаткових витрат, то роботодавець зобов’язаний йому їх компенсувати.
2. Скасування обов’язку про забезпечення працівника авансом може призвести до того, що роботодавці абсолютно спокійно направлятимуть працівників у відрядження за свій
рахунок під зобов’язання згодом компенсувати ці витрати. Але роботодавець не може зобов’язати працівника здійснювати витрати за свій рахунок на користь роботодавця, адже згідно зі ст. 21 КЗпП роботодавець повинен «забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін». Крім того, виходячи з принципу рівності трудових прав громадян, описаного у ст. 21 КЗпП, можна дійти висновку, що працівники не повинні мати різний обсяг трудових прав залежно від статусу роботодавця (бюджетна сфера або госпрозрахункова).
3. Поки не зрозуміло також, що скаже із цього приводу Мінсоцполітики, адже в компетенції саме цього відомства роз’яснювальна та контрольна функція у сфері трудових відносин. Складати протоколи про адміністративні порушення за ст. 41 КУпАП (порушення законодавства про працю) мають право органи держінспекції з праці Мінсоцполітики (ч. 1 ст. 255 КУпАП), тому думка цього відомства є вагомішою, ніж думка Міндоходів.
Отже, підсумуємо . Якщо у вашій діяльності трапляються такі ситуації (працівник направляється у відрядження без попереднього забезпечення грошовими коштами), безумовно, слід узяти на озброєння сьогоднішнє роз’яснення. При цьому настійно рекомендуємо прописати у внутрішньому положенні (наказі, розпорядженні) про направлення працівників у відрядження, що працівника може бути відряджено без попередньої видачі авансу тільки за згодою працівника. У такому разі роботодавець зобов’язується компенсувати понесені працівником витрати в певний строк (наприклад, не пізніше трьох днів від дня подання звіту про відрядження). У наказі про направлення працівника у відрядження в таких випадках слід зазначити, що працівник ознайомлений і згоден із тим, що понесені на відрядження витрати буде компенсовано йому у строки, встановлені за домовленістю сторін. У такому разі в роботодавця будуть додаткові аргументи, щоб довести відсутність факту порушення трудового законодавства.
Жанна СЕМЕНЧЕНКО
