«Послужний» суб’єкт приторговує спецобладнанням: РРО-запитання і Кo

Як правило, суб’єкти, що діють у сфері таких послуг, не ведуть відкритої торговельної діяльності. Принаймні, сьогодні ми поговоримо саме про такий варіант. При цьому вони купують необхідне спец­обладнання для повноцінного надання вибраного замовником пакета послуг. Окремо від послуги це обладнання (супутній товар) не продається. У зв’язку з цим виникають запитання:

1) чи можна говорити, що підприємство не здійснює діяльність із продажу супутніх товарів, а виключно надає відповідну послугу (з підключення, обслуговування, супроводу, техпідтримки тощо);

2) чи потрібно вносити «торговельний» код КВЕД до даних держреєстру або вистачить лише зазначення «послужного» коду;

3) чи можна здійснювати розрахунки із замовниками без застосування РРО (з оформленням прибуткових касових ордерів через касу підприємства);

4) чи можна приймати готівку вдома у замовників? Чи можна на місці виписувати прибуткові касові ордери (ПКО)? Як правильно організувати розрахунки із замовниками?

Часто такі підприємства працюють на єдиному податку, тому далі спиратимемося на спрощену систему оподаткування (для юридичних осіб).

Товар чи послуга?

Головне запитання, навколо якого все обертається: що продає підприємство — товар або послугу? Підприємство зацікавлене трактувати це як послугу, щоб уникнути обов’язкового застосування в розрахунках РРО. Подивимося, чи є підстави для такого твердження.

Дійсно, межа між товаром та послугою тут дуже тонка. З одного боку, основний вид діяльності у підприємства — надання послуг, заради чого необхідно забезпечити замовника спецпристроями. Можна говорити, що без установлення обладнання застережний пакет послуг не може бути надано. Звідси підхід — вартість переданого обладнання є нічим іншим, як складовою частиною собівартості наданих послуг.

З іншого боку, продаж супутнього товару складно вважати частиною послуги. І нам цей підхід ближчий, хоча він і невигідний для підприємства. Пояснимо свою позицію.

Визначення роздрібної торгівлі наведене в п. 2.1 Інструкції № 327. Так, це вид економічної діяльності з продажу (без перероблення) населенню нових та вживаних товарів, призначених переважно для споживання громадянами (приватними особами) або домашніми господарствами.

Для подальшого аналізу нам стануть у пригоді терміни, наведені у КВЕД 2010:

• перероблення — це техпроцесс, виконання якого змінює форму, властивості чи склад сировини, напівфабрикатів або, в окремих випадках, готової продукції, заради отримання нової продукції;

• продукція — це результат економічної діяльності. Це загальний термін, який використовують для позначення як товарів, так і послуг;

• товари — це матеріальні об’єкти, на які є попит і стосовно яких можна встановити права власності;

• послуги — це результат економічної діяльності, стосовно якого не можна встановити права власності. Послуги не підлягають продажу окремо від процесу їх виробництва. Момент завершення виробництва послуги збігається з моментом надання її споживачеві.

Чи можна сказати, що, настроїв­ши та підключивши замовнику телефон (модем, тюнер, трекер, датчики тощо), підприємство:

1) переробило ці об’єкти (змінило форму, склад, властивості тощо)? — Ні;

2) отримало нову продукцію (наприклад, послугу підключення)? — Скоріше ні, ніж так, оскільки послугу не можна продати окремо від процесу її виробництва, а датчики (телефон, трекер тощо), хоча й настроєні та підключені, як були, так і залишилися тими самими об’єктами і їх можна продати окремо від послуги з їх підключення;

3) передало замовнику право власності на це обладнання? — Так.

Усе це свідчить про те, що забезпечення замовників необхідним обладнанням є нічим іншим, як продажем їм супутніх товарів при наданні головної послуги. Погодьтеся, що замовник може самостійно придбати необхідне обладнання, а у підприємства замовить лише послуги з його настроювання, тестування та підключення.

Висновок. Підприємство здійс­нює роздрібну* торгівлю товарами, тому має внести відповідний вид діяльності до даних держреєстру (наприклад, код 47.42 «Роздрібна торгівля телекомунікаційним устаткуванням у спеціалізованих магазинах»). Той факт, що в підприємства немає торговельних площ, де здійснюється прямий продаж таких товарів, не позбавляє його статусу роздрібного продавця. Можна навести досить багато прикладів, коли суб’єкт господарювання здійснює торговельну діяльність, не маючи у своєму розпорядженні торговельного залу (безпосередньо зі складу, за допомогою Інтернету тощо).

Зверніть увагу! За здійснення діяльності, не зазначеної в реєстрі платників ЄП, відповідальність настає тільки для єдиноподатників груп 1 і 2 (п.п. 2 п. 293.4, п. 293.5 і п.п. 296.5.5 ПКУ). Підприємствам-єдиноподатникам це нічим не загрожує. Головне, щоб здійснюваний вид діяльності не був забороненим для ЄП.

РРО чи касовий ордер?

1. Визначившись із тим, що підприємство, надаючи основну послугу, продає замовникам супутні товари, доходимо висновку, що воно не має права користуватися пільгою, установленою п. 1 ст. 9 Закону про РРО. Принаймні, це дуже небезпечно. Нагадаємо, що цією нормою без РРО, але з обов’язковим оформленням ПКО дозволяється приймати виручку від реалізації продукції власного виробництва та надання послуг підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, окрім підприємств торгівлі та громадського харчування.

Підприємство може спробувати відстояти право на незастосування РРО, обґрунтовуючи це тим, що окремо від послуги з підключення та обслуговування замовників супутні товари не продаються, проте, на наш погляд, це слабкий аргумент.

2. У Законі про РРО є ще одна, на перший погляд, «відповідна» норма, що дозволяє підприємству не застосовувати ні РРО, ні роз­рахункові книжки (РК) у роз­рахунках. Це дозволено, якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо) (п. 12 ст. 9 Закону про РРО).

Обережно! Податківці розуміють цю норму дуже специфічно, чим, по суті, нівелюють її корисність. Їх позиція: у місці отримання товарів (надання послуг) РРО дійсно можна не застосовувати. А от у місці отримання готівки — будьте ласкаві, застосовуйте РРО за загальними правилами (див., зокрема, оглядовий лист ДПАУ від 06.07.09 р. № 14083/7/23-7017/572).

Суди часто трактують цю норму інакше — у вигідному для підприємства ключі. Якщо оплату приймають не в тому місці, де відбувалося одержання товарів (надання послуг), то готівку може прийняти в касі з оформленням ПКО, у тому числі й підприємство торгівлі (тобто суб’єкт, на якого дія п. 1 ст. 9 Закону про РРО не поширюється) (див., наприклад, ухвали ВАСУ від 19.12.06 р. у справі № 28/303а, від 19.03.09 р. у справі № К-10185/07).

Чи можна застосувати позицію суду до нашого випадку? Так, якщо передача спецобладнання замовнику провадиться не в офісі (наприклад, удома в замовників), а оплата приймається до каси в офісі. Для підтвердження правомірності застосування цієї норми в акті приймання-передачі товарів (акті надання послуг) слід зазначити місце їх передачі (надання) — адресу замовника.

Але ще раз підкреслимо: цю позицію, можливо, доведеться обстоювати в суді.

Позицію ж місцевих податківців можна «розвідати», звернувшись за індивідуальною податковою консультацією (див. у «БТ», 2013, № 29, с. 16).

Висновок. Не позбувшися «торговельного» нюансу, забути про необхідність застосування РРО під час прийняття готівки не можна. Хіба що перейти на отримання оплати в безготівковій формі — замовник перераховує кошти на рахунок підприємства.

Які варіанти оформлення правочинів?

Далі надамо кілька рекомендацій, як можна завуалювати продаж обладнання або уникнути без шкоди для інтересів замовника обов’язкового застосування РРО (РК), приймаючи готівкову оплату в замовників.

Замовник доручає сторонній фізичній особі оплатити отримані послуги (товари) на банківський рахунок підприємства (підходить для випадку із замовниками — фізичними особами). Після підписання у зручному для замовника місці акта наданих послуг (накладної, акта приймання-передачі обладнання) між замовником та повіреним (працівником підприємства) укладається у прос­тій письмовій формі договір доручення. Згідно з ним замовник доручає повіреному оплатити отримані ним послуги (товар) виконавцю (продавцю) на банківський рахунок. Для виконання цього доручення видається довіреність (не нотаріальна), а також передаються повіреному грошові кошти, що підтверджується розпискою. Важливо, що за таким договором повірений виступає не як представник підприємства (тобто не як його працівник), а як звичайна фізична особа від свого імені. Далі повірений перераховує кошти на рахунок підприємства.

На замітку. Докладно цей та інші варіанти уникнення застосування РРО (РК) ми розглядали у статті «Готівкові розрахунки без РРО: способи проведення» // «БТ», 2013, № 20, с. 35 (там також знайдете приклад договору доручення та довіреності).

Обладнання не продається замовнику, а передається в оренду. Цей варіант дозволяє уникнути торговельної діяльності (відповідно буде можливість скористатися правом із п. 1 ст. 9 Закону про РРО — див. вище), оскільки обладнання залишається на балансі підприємства, право власності на нього до замовника не переходить. Вартість (по суті, проданого) обладнання «ховається» за ціною наданих послуг з підключення та сумою абонплати. Як правило, вартість такого обладнання є невеликою та підпадає під визначення МНМА. В обліку доцільно встановити 100 % амортизацію при передачі таких об’єктів в експлуатацію. Сподіваємося, що ні в кого не виникає сумнівів щодо правомірності нарахування орендодавцем амортизації у встановленому наказом про облікову політику розмірі при передачі МНМА в оренду (тобто в експлуатацію). Проблемним питанням є те, що обладнання передається в оренду на певний строк (на період дії договору про надання послуг), тому після закінчення цього строку потрібно або:

• повернути обладнання підприємству, оформивши це актом приймання-передачі. Далі, наприклад, комісія може прийняти рішення про списання обладнання у зв’язку з його фізичним або моральним зносом;

• оформити продаж обладнання замовнику за символічну плату. Згідно з п. 5 П(С)БО 7 «Основні засоби» МНМА входять до складу основних засобів як окрема кваліфікаційна група, тому й для цілей обкладення єдиним податком такі операції відображаються в тому самому порядку, що і продаж основ­них засобів. Те, що для ЄП в цих питаннях потрібно орієнтуватися на бухоблікові норми, не раз підтверджували податківці (листи ДПАУ від 18.04.06 р. № 4330/6/15-04/6, від 28.01.05 р. № 812/6/15-2116). Крім того, у консультації представників ДПАУ (див. «БТ», 2010, № 49, с. 33) прямо вказується, що в разі продажу МНМА в дохід єдиноподатника включається додатна різниця між отриманою сумою доходу від їх продажу та залишковою вартістю за даними бухгалтерського обліку на момент продажу. РРО під час продажу списаних основних засобів податківці сьогодні застосовувати не вимагають (дозволяють приймати оплату за них до каси підприємства — консультація з категорії 109.02 ЗІР Міндоходів).

Передача обладнання замовнику на відповідальне зберігання під заставу грошових коштів. Ще один спосіб завуалювання продажу обладнання замовнику полягає в тому, що обладнання необхідне підприємству для надання застереженого пакета послуг. Саме виконавець, а не замовник експлуатує це обладнання. Для цього підприємство передає обладнання замовнику за договором відповідального зберігання. Суть цих відносин зводиться до того, що одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яку передано їй іншою стороною (поклажодавцем), та повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч. 1 ст. 936 ЦКУ). Зауважимо, що згідно з ч. 1 ст. 944 ЦКУ зберігач (замовник) не має права без згоди поклажодавця (підприємства-виконавця) користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її в користування іншій особі. Відповідно, якщо буде така згода (користуватися обладнанням в обсязі, необхідному для якісного виконання виконавцем своїх послуг), порушення немає.

Як підприємству взяти гроші за передане обладнання? Для цього із замовника береться застава (сума грошових коштів під забезпечення зобов’язання повернути обладнання). У договорі застави застерігаються умови, за яких зобов’язання щодо повернення вважається порушеним. Наприклад, у випадку неповернення обладнання через 10 календарних днів після закінчення строку дії договору. Уточнюються також і наслідки: право власності на обладнання переходить до зберігача, а поклажодавець має право не повертати зберігачеві заставу.

Сума застави на момент її отримання не включається в дохід єдиноподатника, оскільки така операція не є продажем товарів (робіт, послуг). Саме на цій підставі підприємство не зобов’язане застосовувати РРО (РК). Після закінчення строку дії договору відповідального зберігання, якщо обладнання не повертається, єдиноподатник відображає таку операцію як продаж обладнання.

На замітку. Питання відплатності послуг зберігання вирішується за домовленістю між сторонами. При тому згідно з ч. 2 ст. 942 ЦКУ якщо зберігання здійснюється безоплатно (тобто це цілком законно), зберігач зобов’язаний турбуватися про річ як про свою власну.

Із негативних аспектів цього варіанта можна назвати те, що замовнику може не сподобатися таке оформлення відносин. Крім того, у межах дії договору відповідального зберігання замовник може на цілком законних підставах повернути обладнання підприємству з вимогою повернення суми застави. Однак не виключаємо, що підприємство може знайти в такому варіанті й серйозні плюси. Наприклад, у вигляді відстрочення виникнення доходів та податкових зобов’язань з ПДВ щодо переданого обладнання.

Висновки

• Якщо при наданні послуг підприємство продає замовнику супутні товари, така діяльність є торговельною.

• При оплаті готівкою в місці надання послуг (під час продажу товарів) підприємство, у тому числі й єдиноподатник, зобов’язане проводити розрахунки через РРО. Якщо місце надання послуг (продажу товару) та місце проведення розрахунків не збігаються, можна спробувати працювати без РРО та РК (суди, як правило, «за», податківці — «проти»).

• Є законні способи уникнення обов’язкового застосування в розрахунках РРО (РК) шляхом завуалювання факту продажу супутніх товарів замовнику.

Документи статті

Інструкція № 327 — Інструкція щодо заповнення форм державних статистичних спостережень стосовно торгової мережі та мережі ресторанного господарства, затверджена наказом Держкомстату України від 24.10.05 р. № 327.

КВЕД 2010 — Національний класифікатор України «Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010», затверджений наказом Держспоживстандарту України від 11.10.10 р. № 457.