Нагадаємо: суми помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань з ПДВ (тобто суми переплат), які утворилися у платника ПДВ станом на 01.07.15 р., автоматично збільшили реєстраційний ліміт (РЛ) платника ПДВ ( п. 34 підрозд. 2 розд. XX ПКУ ). При цьому в ПКУ йдеться про збільшення РЛ на будь-яку суму, яка рахувалася в інтегрованій картці платника податків (ІКПП) як переплата. До уваги не береться причина, через яку такі кошти стали переплатою.
У листі, що коментується, податківці розглянули таку ситуацію: платник ПДВ 26.06.15 р. сплатив суму податкових зобов’язань та штрафних санкцій, які були йому нараховані на підставі податкового повідомлення рішення (ППР), а саме ППР було відображено в ІКПП тільки 04.07.15 р. (після обнуління РЛ, що відбулося 01.07.15 р.). Вердикт контролерів: уся сума, яка була сплачена в рахунок погашення зобов’язань за ППР, пішла у збільшення РЛ.
Аргументують вони свою позицію тим, що на 01.07.15 р. сума, сплачена за ППР, яке на цю дату ще не знайшло свого відображення в ІКПП, фактично вважалася переплатою. Тому її і зарахували у збільшення РЛ.
Враховуючи це, контролери наголошують, що заборгованість за ППР залишилася непогашеною. А тому платнику ПДВ потрібно ще раз сплатити відповідну суму зі свого поточного рахунка до бюджету в рахунок погашення податкового боргу за ППР. Крім того, ще будуть штрафні санкції та пеня за несвоєчасну сплату сум, визначених у ППР.
На жаль, такі висновки податківці цілком законні, хоч і несправедливі. Справа в тому, що вони діяли відповідно до вимог п. 34 підрозд. 2 розд. XX ПКУ .
Платник ПДВ також намагався виконати вимоги ПКУ, а саме своєчасно (протягом 10 днів з дати отримання ППР) сплатив нараховані зобов’язання і штраф ( п. 57.3 ПКУ). Але сплачені суми зобов’язань і штрафів за ППР потрапили до своєрідного «бермудського трикутника», в якому одні норми ПКУ перекриваються іншими. Тому незалежно від волі платника ПДВ кошти, що направлялися на одні цілі (погашення зобов’язань за ППР), були спрямовані на інші (збільшення РЛ).
Звичайно, платника ПДВ має «гріти» думка про те, що такі гроші не просто зникли, а були використані на його благо: збільшили РЛ, погасили заборгованість, що виникла в ПДВ-декларації за червень, та/або потрапили до ПК.
Та все ж це не виправдовує контролерів, які сліпо орієнтувалися на норми ПКУ, а не на економічну суть взаємовідносин з платником, і тому перенаправили кошти в «інше русло».
Усе б нічого, якби б не штрафні санкції, які на платника ПДВ накладуть контролери за несвоєчасне погашення зобов’язань за ППР. Про ці штрафи контролери прямо говорять у листі, що коментується.
Із цим можна посперечатися. Річ у тім, що на сьогодні у п. 40 підрозд. 2 розд. XX ПКУ є норма про те, що штрафні санкції та пеня за порушення строків самостійної сплати податкових зобов’язань з ПДВ (до них можна віднести зобов’язання, визначені у ППР) не застосовуються за умови наявності у такі строки коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування ПДВ у сумах, достатніх для сплати узгоджених податкових зобов’язань з ПДВ до бюджету або на спецрахунки платників-сільгосппідприємств, що обрали спецрежим.
Тому, ми вважаємо: якщо у платника ПДВ на 04.07.15 р. на рахунках в системі електронного адміністрування були кошти, яких достатньо для погашення зобов’язання, визначеного у ППР, то штрафи застосовуватися не повинні. Водночас сплатити суму податкового боргу, яка виникла за ППР, все рівно доведеться.
Якщо ж коштів на електронному рахунку не вистачає, то, на жаль, доведеться сплатити не тільки зобов’язання, визначені у ППР, а й штрафи та пеню за несвоєчасне погашення такої заборгованості.
