У листі, що коментується, розглядається доволі дивна ситуація. У зверненні суб’єкта господарювання до контролерів відзначається, що рішенням міської ради затверджено ставки податку для об’єктів нерухомого майна, які згідно із п.п. «є» п.п. 266.2.2 ПКУ не оподатковуються. Нагадаємо, зазначеним підпунктом встановлено, що будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств, не є об’єктом оподаткування.
У відповідь податківці зазначають:
• податкове законодавство складається у тому числі й з прийнятих за встановленими ПКУ правилами рішень органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів (п. 3.1 ПКУ);
• місцеві ради в межах визначених ПКУ повноважень відповідно до цього Кодексу вирішують питання встановлення податку на нерухомість (п. 10.3 ПКУ).
На жаль, зазначене вище так і залишилось у «тіні», не знайшовши відображення у їх висновку. Фіскальну позицію вони мотивують нормами ч. 10 ст. 59 та ч. 1 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 р. № 280/97-ВР. Оскільки рішення не було оскаржено у визначеному законодавством судовому порядку, то воно є обов’язковим для виконання.
Отже, це вже не стара «пісня»* про незвільнення від податку невиробничих будівель промислових підприємств. На цей раз податківці пішли далі, наполягаючи на сплаті податку за рішенням, яке, увага (!), суперечить вимогам пп. 3.1, 10.3 та 12,3 ПКУ.
* Див. листи ДФСУ від 11.12.17 р. № 2917/6/99-99-12-02-03-15/ІПК // «БТ», 2017, № 52; від 23.02.18 р. № 765/6/99-99-12-02-03-15/ІПК та від 14.02.18 р. № 616/6/99-99-12-02-03-15/ІПК // «БТ», 2018, № 10.
Прикро, що в цій парадоксальній ситуації «крайнім» знову виставляється господарник, якому доведеться шукати правду в суді, оскаржуючи очевидне.
