У листі, що коментується, Мінфін виклав своє бачення правил встановлення ставок місцевих податків і зборів.
Нагадаємо. Ставки місцевих податків починають діяти з початку наступного року лише у випадку, коли орган місцевого самоврядування їх затвердив до 1 липня та оприлюднив відповідне рішення до 15 липня поточного року (п.п. 12.3.3 ПКУ).
На думку Мінфніну, перезатверджувати ставки місцевих податків потрібно щорічно. При цьому Мінфін посилається на норми п.п. 12.4.3 ПКУ, в якому описані повноваження органів місцевого самоврядування. Серед них, зокрема, — до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
Враховуючи це, Мінфін наполягає: місцеві органи влади мають щорічно затверджувати нові ставки місцевих податків або продовжувати дію торішніх ставок.
Якщо місцеві органи влади цього не зробили, то згідно п.п. 12.3.5 ПКУ лише для плати за землю застосовуються ставки, які діяли до 31 грудня попереднього року. Для інших місцевих податків і зборів, встановлення яких є обов’язковим, слід застосовувати мінімальні ставки, передбачені в ПКУ.
При цьому Мінфін наголошує: якщо в ПКУ визначена лише верхня межа ставки, то мінімальна ставка для таких податків (зборів) дорівнює «0».
З цього випливає, що коли орган місцевого самоврядування своєчасно не затвердить нові ставки місцевого податку або не продовжить дію свого попереднього рішення, то протягом року діє розмір ставки, що дорівнює 0 грн. (крім земельного податку, для якого діє торішня ставка).
На перший погляд, це доволі лояльний для платників податків і достатньо жорсткий для місцевих бюджетів висновок. Якщо місцеві ради проґавили строк прийняття нових ставок — місцеві бюджети залишаться без відповідних надходжень.
Однак не все так просто.
Судіть самі. У п.п. 12.3.5 ПКУ говориться про застосування мінімальних (нульових) ставок (якщо їх не встановили місцеві органи влади) щодо місцевих податків, встановлення яких є обов’язковим.
Такими «обов’язковими» місцевими податками є:
• єдиний податок (для фізосіб груп 1 та 2);
• податок на майно, у частині транспортного податку та плати за землю (п. 10.2 ПКУ).
Всі інші місцеві податки та збори, у тому числі і податок на нерухомість, є «добровільними». Тому, суто формально, на них правило про мінімальну ставку із п.п. 12.3.5 ПКУ не поширюється.
Звісно, якщо орган місцевого самоврядування не прийняв рішення про встановлення «добровільного» податку, то й ставка для нього не потрібна. Але як діяти у ситуації, коли ставка була встановлена на 2018 рік, а до 1 липня цього року нове рішення про встановлення ставок на 2019 рік не буде прийняте?
На наш погляд, у такому випадку, немає підстав розраховувати на те, що у 2019 році будуть діяти «старі» ставки. Податківці у категорії 106.08 ЗІР ДФСУ теж наполягають, що за відсутності рішення про встановлення податку на майно, мінімальною ставкою буде «0» відсотків. Хоча для впевненості радимо отримати у фіскалів індивідуальну консультацію з цього приводу.
Що ж стосується обов’язкових місцевих податків, то для транспортного податку встановлено єдину ставку — 25000 грн. Тому мінімальна ставка буде не 0, а 25000 грн.
З єдиним податком для фізичних осіб груп 1 та 2 ще складніша ситуація. Навряд чи податківці погодяться із застосуванням ставки 0 %, коли орган місцевого самоврядування не продовжив дію «старої» ставки єдиного податку.
Крім того, відсутність ставки єдиного податку для груп 1 та 2 може стати «ведмежою» послугою для самих платників. Адже це може бути перешкодою для застосування спрощеної системи груп 1 та 2. Тому самі платники, швидше, добровільно погодяться сплачувати єдиний податок за «старими» ставками, ніж перейти до групи 3.
