За загальним правилом датою виникнення податкового зобов’язання щодо зіпсованого, знищеного, втраченого підакцизного товару (продукції) є дата складання відповідного акта (п. 216.2 ПКУ). Під втраченим товаром у цьому випадку розуміють товар (продукцію), місцезнаходження якого платник податку не може встановити.
При цьому податкове зобов’язання щодо втраченого підакцизного товару (продукції) не виникає, якщо підакцизний товар (продукцію) втрачено внаслідок випаровування в процесі виробництва, обробки, переробки, зберігання чи транспортування такого товару (продукції) чи з іншої причини, пов’язаної з природним результатом (п.п. «б» п. 216.3 ПКУ). Ця вимога застосовується у разі втрати підакцизних товарів (продукції) у межах нормативів втрат, які затверджуються в порядку, що визначається Кабміном.
Водночас постановою Кабміну від 23.11.16 р. № 1066 постанова Держкомітету СРСР щодо матеріально-технічного постачання від 26.03.86 р. № 40 (нею було затверджено природні норми убутку нафтопродуктів) віднесена до переліку нормативно-правових актів СРСР, що не застосовуються на території України.
Отже, на сьогодні, на думку податківців (див. категорію 116.02 ЗІР ДФСУ), не існує нормативно-правового акта, який би встановлював норми природного убутку для втрати нафтопродуктів. З цього випливає, що весь обсяг втрат нафтопродуктів є понаднормовим. А тому виходить, що будь-яка втрата пального, навіть у межах старих норм природних втрат, викликає нарахування податкового зобов’язання з акцизного податку (платник паливного акцизу має скласти акцизну накладну).
Щоб ситуація змінилася, Міненерговугілля відповідно до покладених на нього завдань має затвердити розміри нормативних втрат нафтопродуктів.
