З кожним днем все радісніше жить...*
Я все частіше з ностальгічною тугою згадую 70-ті.
— Ти дивився вчора телевізор ?
Йшлося не про сам телевізор, а про те, що по ньому показували. Каналів було 2, з яких місцевий ніхто не дивився, і було зрозуміло, що мова йде про Москву. Звідки з 4 програм на провінцію транслювалася тільки 1 — це й було Центральне телебачення. Тільки його і могли мати на увазі.
— Ти читав учора газети ?
Так, саме газети, тому що їх було кілька: «Правда», а безпартійним — можна «Известия», «Комсомольская/Пионерская правда» для дитини ( мене) залежно від віку та — якщо пощастило підписатися — «Литературная газета». Але тоді ще треба було виписати і щось місцеве. Тож газет було багато. Інша річ, що друкували в них майже одне й те саме.
— Тобі «Иностранку» вже давали?
Журнал «Иностаранная литература» читали по черзі. Причому не кожен номер, а тільки коли було таке, що соромно не читати. І вся країна по черзі читала, що соромно не читати . І всі, хто читав , пихато зверхньо дивилися на тих, хто ще не читав, бо ще не дійшла черга. І ті, хто випередив , гордо говорили так, щоб чули відсталі, такі цікаві слова — Артур Хейлі… «Аеропорт»… З американського побуту… Із сексом (у них він був уже тоді). Це здавалося віконечком в інший світ. Прямо як у фільмі «Вікно в Париж».
— Як, ти не дивився «Вікно в Париж» ?
Не можна було не дивитися те, що дивилися всі.
Щоправда, це вже 1993-й. Коли віконце вже трохи відчинилось. Отут і почалося.
Як потім виявилося, відчиняти було авантюрою . Ми перестали бути [майже] однаковими й тому [майже] добрими. Ми ставали різними і злими. З’явилися спочатку Польща, потім Туреччина і Єгипет (саме в такій послідовності) та майже одразу — все інше. Вільний виїзд/в’їзд, 65 каналів, тарілки , інтернет, увесь світ на долоні, лоткиàкіоскиàмагазиниàбутіки/маркети, а зникли тільки гроші.
Разом із грошима стали зникати спеціальності. Інтелігенція масово йшла торгувати, найрозумніші ставали бухгалтерами. Зміна ладу, країни, грошей, нова присяга, новий паспорт. Це все зустрічали радісно , тому що в проміжні місяці до купонів-грошей були купони, які відрізали ножицями, а замість нового паспорта — штамп «Україна» у старому, і щоб купити цукор, потрібні були паспорт, рубль, купон і талон.
Божевільна гіперінфляція, пограбування старою й новою державами вкладників ощадкас, фінансові піраміди , дика приватизація й — олігархи.
Розділ ринку, зміна структури цін, дешеві промтовари й дорога їжа, на додачу — над дорогі енергоносії. 91% тих, хто голосував за незалежність, здригнулися.
Податки. Із зарплати зсередини — до 50%, на зарплату ззовні — 61% до Пенсійного фонду, 19% у Чорнобиль, 6% до Фонду зайнятості, зверху на все це — 22% податок з доходу, а зовсім зверху — 28% ПДВ.
Отоді народ і став тікати в тінь, потім податки олюднилися, але повертатися з тіні ніхто не поспішав .
Так починалося нове життя. Демократія, вибори, депутати, президенти, брехня, брехня, брехня, брехня.
Уламки медицини й освіти, « олбанська» і недогризки української замість російської**, свавілля.
Усе, що нам брехали 70 років, виявилося правдою .
Застій, перебудова, розбій, а потім — Кучма .
Тільки-но освоїлися — і відразу схотілося щастя.
Безкровна війна помаранчевих і блакитних стрічечок, «наколоті апельсини», навіть Азаров на помаранчевому Майдані і — зрадництво. Розбиті надії, плювок у своїх, щоб чужі боялися, але чужі не злякалися …
Я всі частіше з ностальгічною тугою згадую 70-ті.
* Із «Пісні про Батьківщину» (із к/ф «Цирк») — слова В. Лебедєва-Кумача («Широка страна моя родная»).
** (Ось — від «квітів нашого життя»:
— Та він лох, я в нього був . У них там навіть тарілки нема, і плазми нема теж! Древній Соні. І DVD дивитися не можна. Тільки відик старий! Тату, в нього навіть MP3плеєра немає! Тупо сидить зі своїм СD! І смердючий смартфон замість айфона ! Майже Еріксон ! Ані айпода, ані айпеда, ані єбука — нічого! І компа нема нормального — допотопний хіюндай… То ж про що з ним можна говорити? Москвич412, виробництво Іжевськ…)
