Система виділення проти системи випирання
(коли вже з’їли ПК)
Як не втратити податковий кредит у складних ситуаціях, у тому числі при загрозі застосування п. 184.7 ПКУ
Буває, підприємство купило (створило) великий об’єкт основних засобів (ОЗ), поставило суму ПДВ, сплаченого постачальникам (підрядникам) за таким придбанням, до податкового кредиту і згодом благополучно з’їло такий податковий кредит поточними операціями за своєю основною діяльністю.
Потім постає необхідність передати такий ОЗ на якесь інше підприємство своєї групи. Наприклад, над підприємством, що володіє таким ОЗ, нависає загроза якихось нехороших судових розглядів або ж «випирання» його податківцями (чи самостійного виходу) з числа платників ПДВ, що може спричинити потрапляння під норми пункту 184.7 ПКУ*.
* «Якщо товари/послуги, необоротні активи, суми податку по яких були включені до складу податкового кредиту, не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, такий платник податку в останньому звітному (податковому) періоді не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника податку зобов’язаний визначити податкові зобов’язання по таких товарах/послугах, необоротних активах виходячи із звичайної ціни відповідних товарів/послуг чи необоротних активів, крім випадків анулювання реєстрації як платника податку внаслідок реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону».
При цьому виходить, що коли передавати його у звичайному порядку (продавати) або ж оподатковувати згідно з нормами згаданого п. 184.7 ПКУ, то у продавця одразу виникає велика сума ПДВ, сплатити яку підприємству просто не під силу (бракує грошей). Тому хоча з точки зору математики ніяких втрат група не несе (у продавця — податкові зобов’язання, а в покупця — податковий кредит), з точки зору життєвої практики підприємство не може піти на такий крок.
Якщо ще є час, то деякі підприємства вдаються до іншого варіанта передачі такого ОЗ. Із підприємства — власника такого ОЗ виділяється нове підприємство, до складу активів якого й переходить такий ОЗ. Зазначена передача не спричиняє необхідності нарахування податкових зобов’язань з ПДВ (п/п. 196.1.7 ПКУ) або сторнування податкового кредиту з ПДВ (п. 199.6 ПКУ).
Потім виділене підприємство може, наприклад, саме приєднатися до того підприємства, до якого треба (при цьому ніяких наслідків щодо ПДВ теж не виникне через ті самі норми). Або, оскільки одразу після виділення підприємство ще не має статусу платника ПДВ (через те, що є новоствореним підприємством і ще не набрало оборотів за оподатковуваними операціями, які перевищують 300 тис. грн), воно може продати цей ОЗ за його балансовою вартістю (виходимо з того, що звичайна ціна в зазначеному випадку не перевищує балансову; в іншому випадку є деякі нюанси) без нарахування ПДВ і вже після цього йти на обов’язкову реєстрацію платником ПДВ. У листі ДПСУ від 01.11.2011 р. № 4800/7/15-3317 (див. «Бухгалтер» № 44’2011, с. 8–9) зазначено:
«Відповідно до пункту 181.1 статті 181 розділу V Кодексу під обов’язкову реєстрацію як платника податку на додану вартість підпадає особа, у якої загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V Кодексу, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 тис. грн (без урахування податку на додану вартість).
<...>
Податкові зобов’язання з податку на додану вартість у такої особи починають виникати з дати реєстрації її як платника податку на додану вартість».
Сміливості вам...
Леонід Карпов ,
партнер юридичної компанії «ОМП»,
тел.: 044-391-3001
