Незалежність і Жовтий апокаліпсис,
або Тож коли там кінець
світу за даними майя?
Незалежність в XXI столітті — фантом.
Немає незалежних країн. Усі шматочки світу взаємопов'язані й взаємозалежні. Що було б сьогодні із Грецією, Італією, Португалією, якби їм не допомагала Європа?
А що робила б Німеччина, яка процвітає й усім допомагає, якби впав євро? Від чого, до речі, і зараз ніхто не застрахований!
А що сталося б із самими, страшно сказати, США, якби не решта світу, нещадно ними, даруйте, обсмоктувана?
Та якби щось трапилося з їхнім доларом, що було б із рештою світу? Але ж і тут ще все можливо!
Втім, найстрашніше — навіть не це. Найстрашніше для економіки людства — якщо станеться криза в Китаї. Що неминуче відбудеться, тільки-но він подолає бідність: тоді «товар робоча сила» подорожчає і навіть комфортність податків уже не врятує місцеву продукцію від зростання цін -> падіння попиту -> згортання виробництва.
А впаде Китай — впадуть усі.
Ну, от ми, наприклад. Не буде Китаю — не буде [майже] нічого в наших промтоварних магазинах/кіосках, і доведеться купувати або дороге європейське, або ніяке своє (останнє якраз не страшно — навпаки: на мить оживе економіка, та тільки от своє швидко закінчиться, а перелаштувати промисловість, що випускає товари народного споживання, на широкий вітчизняний попит не орієнтовану, швидко не вдасться).
Досить скоро в такому випадку впаде торгівля — разом із обслуговуючими її банками та всією іншою інфраструктурою.
А де держава візьме податки? Промисловість працює сама на себе, і доходи (ПЗ) одних стають витратами (ПК) інших; тому реальні надходження породжує лише роздріб (не рахуючи послуг), а він, по-перше, весь на Китаї, а по-друге, без нього зникне і тому не зможе продати навіть вітчизняне. Отже, немає торгівлі — немає податків — немає бюджету — немає соціальної сфери...
Але ж те саме — у різних масштабах — буде і в інших країнах! Наших постачальниках і покупцях!!!
Падаючий юань сколихне усі біржі світу — і паніка, паніка, паніка...
Світова криза буде постійно підживлювати сама себе, знищуючи незалежності навіть набагато більш реальні. Які вже тут взаємодопомоги усіляким Греціям, на Україну ж і взагалі ніхто не подивиться.
Раптом з'ясується, що нічого не робити, а лише [перепродавати китайське — не тільки тактично вигідно, але й стратегічно згубно. Причому відчують це не одні ледарі слабкі, як ми, але й ледарі сильні, як шановані країни -експлуататори — власники усіляких ТМ, які давно вже самі [майже] нічого не виробляють; криза в Китаї (й отже — одразу у всій Південно-Східній Азії) перетворить їхні чудові^ та юридично незаперечні права на пил (а точніше пил у його сьогоднішній прихованій формі просто стане пилом явним).
Залишки економічного щастя всього світу спочивають на хиткій основі аж ніяк не вічної китайської бідності, що забезпечує там низькі зарплати і вигідність надвиробництва. Тільки-но китайські селяни стануть трохи багатшими — дорожчими стануть і робітники. І все. Безліч виробництв стрімко втрачатимуть рентабельність. Так з південного сходу прийде кінець [економічного] світу.
Жовтий апокаліпсис — кара за ледарство — висить [бомбою уповільненої дії імені Ден Сяо-Піна] над нерозумним і ледачим людством (що весело сміялося над китайським гаслом «розраховувати на власні сили»),
оформленим у цілу купу незалежних країн. Страшенно незалежних. Страшенно -жахливо незалежних.
Страшенно-жахливо... Яке там ще було слово на місці трьох крапок? Та яка різниця...
P. S. Але ж для когось Китай — це ще й безмежний ринок збуту! Скільки-скільки-номільярдний? І знову — ланцюжок, але вже у зворотний бік.
