Воднораз показавши
(зі снів, які запам’яталися)
Ми дивилися якийсь безглуздий фільм, причому не вдома, а в кінотеатрі . Так, спав я , і снилося мені, а дивилися ми — так буває, мені, принаймні, снилося саме так.
У цьому фільмі жахів один ненормальний навіщось вирішив повбивати своїх співробітників на надсучасному танку — просто їх усіх задавити, а йшло все це в 5 D-форматі, але ми були без окулярів, оскільки кінотеатр, напевно, був з майбутнього.
Отже, його заступник утік, а він не помітив і в пошуках його рушив танк свій прямо на нас . Ми всі дружно показали танку, куди той побіг, і танк повернув, задавив кого треба, після чого повернув знову й пішов вкотре в напрямку залу для глядачів. 5D, звісно, 5D, але коли танк злегка зачепив особисто мене (сон-то мій !) своїм холодним дулом, то було вже не до 5D.
Ми побігли до виходу, хай їм грець із такими спецефектами, але танк не відставав. Мамця з дітьми (знайшла куди їх приводити!) побігла вгору сходами, а ми повернули в коридор праворуч. Танк завмер у нерішучості, і ми всі — інстинктивно й дружно — одночасно показали на сходи.
Танк поїхав до сходів, я відразу прокинувся й подумав: от не показали б усі разом, де заступник, коли це було ще кіно,— і набагато складніше було б показати тоді на мамцю з дітьми.
Я згадую, як цей на танку вбивав заступника: вже задавив, але той ще був живий — і дивився, нічого не розуміючи. А цей, наче нічого не сталося, щось йому продовжував розповідати. Дійсно, саме так — наче нічого не сталося.
І до чого таке сниться…
