Як тільки, то одразу
Банкрутство та безнадійність боргів
Ми отримали повідомлення про те, що нашого дебітора визнано банкрутом. Чи повинні ми списати суму цього боргу до витрат?
Що стосується обліку бухгалтерського, то визначення п. 4 П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» прямо не згадує факт банкрутства як критерій встановлення безнадійності:
«Безнадійна дебіторська заборгованість — поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності».
Чи обов’язково факт банкрутства дебітора має призводити до впевненості у неповерненні боргу? Аж ніяк.
Для того щоб у цьому переконатися, досить згадати норми Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Після визнання боржника банкрутом розпочинається ліквідаційна процедура, його майно інвентаризується й оцінюється. Після цього починається розпродаж активів банкрута.
У ч. 8 статті 30 Закону йдеться таке :
«Кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунку здійснюються виплати кредиторам у порядку, передбаченому статтею 31 цього Закону».
Згадана стаття 31 може або віднести підприємство-кредитора до числа першочергових (якщо борг забезпечено заставою), або поставити його в четверту чергу.
Хоч би там що, але загалом банкрут може погасити свій борг перед кредитором. Інакше кажучи, факт банкрутства далеко не завжди означає, що борг є безнадійним.
Хоча, звісно, з погляду здорового глузду, при отриманні інформації про банкрутство дебітора щонайменше слід нарахувати резерв сумнівного боргу.
А от коли стане зрозуміло, що кредитору від ліквідації банкрута нічого не перепаде, тоді безнадійний борг треба списувати.
А щодо податкового обліку ситуація складається інакше.
Податковий кодекс прямо згадує факт банкрутства серед ознак безнадійного боргу.
У первісному варіанті Податкового кодексу дефініція безнадійна заборгованість визначалася підпунктом п/п. 14.1.11«в» як
«заборгованість, що відповідає одній з таких ознак:
<...>
в ) заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна:
суб’єктів господарювання, оголошених банкрутами у встановленому законом порядку або знятих з реєстрації як суб’єкти господарювання у зв’язку з їх ліквідацією».
Такі формулювання загалом давали підстави для тих самих висновків, яких ми дійшли вище.
Однак 06.08.2011 р. згідно із Законом від 07.07.2011 р. № 3609-IV (див. «Бухгалтер» № 30’2011, с. 6) визначення п/п. 14.1.11«в» зазнало деяких змін. Тепер безнадійна заборгованість визначається як
«заборгованість, що відповідає одній з таких ознак:
<...>
в ) заборгованість суб’єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв’язку з їх ліквідацією».
Таким чином, щоб охрестити борг безнадійним для цілей оподаткування, досить уже того, що боржника визнано банкрутом. Навіть якщо у нього майна вистачить для покриття всіх боргів.
Це свідчить про те, що між бухгалтерським і податковим трактуванням суті боргу можуть виникнути серйозні розбіжності: у податковому обліку борг може бути вже списаний, а в бухгалтерському він ще може продовжувати залишатися в активах (звісно, за можливості такого краще не допускати й прив’язувати свою упевненість у неповерненні вже до факту оголошення банкрутства).
Тут не можна не згадати одну цікаву консультацію з ЄБПЗ (розділ 110.28). У ній, щоправда, йдеться не про дебіторську, а про кредиторську заборгованість, коли кредитора визнано банкрутом. Проте цікаво, що податківці, цитуючи нову редакцію п/п. 14.1.11«в» ПКУ, вказують на те, що
«прийняття судом постанови про визнання боржника банкрутом не є підставою для визнання безнадійної заборгованості третіх осіб, за якою ліквідатор може пред’явити вимоги з повернення дебіторської заборгованості банкруту».
І хоча викладено цю позицію досить сумбурно й плутано, головне зазначається у висновку:
«Заборгованість третіх осіб перед юридичною особою — банкрутом буде визнано безнадійною , якщо така заборгованість залишиться непогашеною на дату ліквідації банкрута».
Таким чином, податківці трактують безнадійну заборгованість так, ніби текст п/п. 14.1.11 і не змінився зовсім.
Це, зрозуміло, суперечить ПКУ, але може вплинути на позицію інспектора, який проводить перевірку підприємства.
Хай там що, але факт залишається фактом: нинішня редакція п/п. 14.1.11 ПКУ дозволяє назвати безнадійним борг уже тоді, коли контрагента визнано банкрутом.
Цікаво, що відмінності між бухгалтерським і податковим тлумаченням поняття безнадійного боргу може наповнити змістом багаторазово розкритиковану норму п/п. 138.10.6«г», яка дозволяє відносити до витрат створення резерву сумнівного боргу «у сумі безнадійної дебіторської заборгованості».
Багато фахівців ганьбили цю норму за її суперечливість: адже поки борг є сумнівним, він не може бути безнадійним, а коли борг уже безнадійний, то нараховувати резерв уже немає сенсу.
Якщо ж дотримуватись думки, що безнадійний борг у розумінні податкового і бухгалтерського обліків — це не одне й те саме, то названу контроверсійну норму можна трактувати, наприклад, так:
коли дебітора визнано банкрутом, його борг у податковому обліку визнається безнадійним, а в бухгалтерському обліку створюється резерв сумнівного боргу, і саме на цю суму в податковому обліку визнаються витрати.
У такому разі краще створювати в бухобліку резерв відразу на 100% суми боргу.
Але створення стовідсоткового резерву не залишає особливих аргументів на користь того, щоб борг продовжував визнаватися активом.
Отже, борг треба буде списати і в бухобліку.
Загалом, якщо керівники підприємства керуються пріоритетом податкової оптимізації, то їхній бухоблік стане дуже недовірливим і песимістичним. Бухгалтер відображатиме впевненість у неповерненні боргу одразу після визнання боржника банкрутом, не чекаючи результатів ліквідаційних процедур.
Ян Сєдой
