Анітрохи не вагаючись
Наші мізки давно вже заанґажовано.
Ким — не можу знати. Питання надто складне. Але свобода власної думки є ілюзією для кожного. Бо сумнівів ми не знаємо.
Ви бачили злющі очі депутатів — у Раді або у Савика ? Адже вони вже насправді щиро вірять у те, що кажуть! Це, звісно, не страшно, але ж слова їхні, міркування, позиції, аргументи практично завжди відомі наперед, оскільки залежить це все тільки від партійності!
Відтак, і думки їхні є наскрізь партійними!
(Я знав дуже багато років тому й Мішу Ч ., й Інну Б. Не повірите: вони були абсолютно нормальними, адекватними, доброзичливими, іронічними, розумними та витонченими людьми!)
Ніколи не буває такого, щоб хтось із партії А підтримав точку зору партії Б або навпаки! Тільки партійна точка зору є справжньою і непідробною точкою зору кожного! Якщо не вважати їх всіх суперартистами, кожен дійсно переконаний в тому, що та чи інша партпозиція в будь-якому випадку є і позицією його самого, причому не [тільки] через партійний обов’язок, а й тому, що вона є власною думкою, що випливає з особистого світогляду.
Ні, звісна річ, партії люди обирають «під себе», під своє світовідчуття. Але ж не може збігатися у всіх членів фракції думка щодо будь-якого питання без винятків, включаючи всі тактико-стратегічні коливання лідерів і змінно-імпульсивні фрикції фракцій! Але вони таки навіть коливаються — одночасно, помиляються — всі разом, передумують — у єдиному пориві колективно.
І лише змінивши/продавши своє партчленство, набувають протилежних поглядів, які теж йдуть від душі! То що ж це за душі в них такі?
До речі, чому «в них»? Хіба ми всі якісь інші? У нас у всіх! Ми ж не сумніваємося! Ми чекаємо, поки опонент замовчить, щоб повідомити йому справжню правду — єдино правильну!
Істинний (корінний) динамівець хоч колись підтримає вболівальника Шахтаря? А навпаки? Та будь-який спірний момент динамівська сторона тлумачить так, а шахтарська — отак, і не тільки футболісти, але й усі глядачі! Причому зовсім не для того, щоб допомогти своїм, а тому що вони насправді так бачили (опа! Тут вже й зір задіяно!!!) і так вважають!
— Перетнув! — Не перетнув! (— Офсайд — Гра!) — Фол останньої... — Передостанньої... (— Жовта! — Ніх...) — 11 метрів! — Симуляція! (— А-а-а... — Йо-о-о...)
Це — від душі! Вони — не брешуть ! Уболівальникам — не платять! Пів-країни бачить не те, що інша пів-країни! (— Рукою! — Ногою!!!)
Честь рідного улюбленого клубу — як честь партії , нещасний мозок , включаючи органи чуття, їй підкорений!
А іноді — включаючи й статеві органи, бо народжуваність дає сплески через 9 місяців після історичних перемог їхніх ідолів!
— Ди..! — Ша..!
— Ю..! — Я..! (— БЮ..! — Тю!)
Згадаймо переконані [анти]майдани-2004. Я не про проплачені одиниці. Я — про дві по пів-країни. Масова ілюзія? У пів — така, а у пів — не така?
— Стратити! Винен! — Помилувати! Не винен!
(Вирок, як правило, звучить до аргументу...)
А з податками — хіба інакше ?
— Ну погляньте ж мені в очі! Адже не оподатковується? — Та майте ж совість! Адже пільги немає!
Бува так, хоч в 1 випадку зі 100, щоб перше казав податківець, а друге — платник? Ну, у припущенні, що пільга платникові вигідна (а то всяке останнім часом траплялося)...
Ні, все зрозуміло: конфлікт інтересів. Але ж обидва — переконані! Обидва — у свої слова вірять ! Обидва не знають сумнівів! Обидва кажуть від самісінької душі!
Винятки , звісно, теж є. Коли не за переконанням, а тому що так треба/вигідно. Але я зараз не про винятки, із ними все ясно. Я — про правило.
Скажіть мені, у якій Ви партії, за кого вболіваєте, з якого боку від податкових барикад — і я скажу, що Ви думаєте з будь-якого приводу. Не кажете (це і так зрозуміло), а саме — думаєте!!!
Ну а при переході з податківців до лав платників, із прокурорів до адвокатів, із команди до команди, із партії в партію — погляди міняються. І точки зору. Разом із точками, з яких ведеться огляд. Причому після незначного періоду роздвоєння особистості — знову від душі цієї самої особистості .
— Агов, попереду, пройдіть! А позаду — куди претеся?*
Це — із тих самих вуст, з інтервалом у пів-секунди. Мозок перелаштовується швидко. Причому, як бачимо, не тільки у депутатів...
* Див. «Бухгалтер» № 1–2’08, с. 7.
