Як у Філі
на хрестинах
його доньки, ля-ля-ля
Відбувалися хрестини доньки Філіпа Кіркорова. Звісна річ, з помпою, з купою запрошених знаменитостей і журналістів, без зайвих людей у Храмі, як і має бути. Як ДЛЯ НИХ має бути. Але річ не в цьому.
Здивувала присутність Максима Галкіна. Це був, виходить, новий чоловік колишньої дружини тата дівчинки, яку хрестять. Оце вже по-сучасному, по-європейськи.
У нас, в Україні, так теж іноді буває. Пам’ятаю, як мій старий товариш, коли ще тільки вперше запрошував мене на свій день народження, перелічував — хто буде . У списку значилися, зокрема, «мамка; її чоловік; батя; його дружина; колишній мамчин чоловік, але не батя, а інший...».
Отак і треба. Всі, між іншим, сиділи дружно, випивали разом, обговорювали новини, вітали іменинника та взагалі — були раді побачитися.
Невже краще : «Нехай тільки підійде, я очі йому видряпаю!!!»?. Але ж так воно — частіше…
32 роки — марно
Напередодні Євро-12
От що пише Анастасія Зануда з української служби ВВС:
«Футбольний чемпіонат Євро-2008, що проходив у Австрії та Швейцарії, керівництво УЄФА визнало «загалом успішним». У тому році Австрію та Швейцарію відвідали близько мільйона футбольних фанів, а обидві країни отримали близько 500 мільйонів євро, при тому, що вклали у його проведення удвічі більше.
Португалія, витративши на підготовку чемпіонату майже 5 мільярдів євро, отримала від 1 мільйона уболівальників і туристів «чистими» усього близько 400 мільйонів євро.
Олімпіада 2004 року коштувала Греції 11 мільярдів євро, а принесла лише 2 мільярди.
Понад половину олімпійських об’єктів стоять порожніми і не використовуються за призначенням.
І хоча в Міжнародному олімпійському комітеті кажуть, що не варто пов’язувати Олімпіаду-2004 із нинішньою масштабною кризою в Греції, деякі оглядачі вважають, що саме з олімпійських витрат і почалися бюджетні і боргові проблеми країни».
Ну а в нас — кожен житель України, включаючи пенсіонерів і грудних дітей, виклав зі своєї кишені (пелюшок) за майбутнє свято футболу Євро-2012 приблизно 96 доларів (за наймінімальнішими оцінками — від Президента).
Але є ще й втрати моральні — від масового ігнорування Євро європолітиками. Які вважають, що приїжджати до бандитів грати у футбол — це самим ставати співучасниками бандитизму.
Оце так влипли... Оце так імідж набуваємо за такі жертви... А скільки ж інвесторів понаїхало! А скільки ще понаїде!
Хоча, може, державі (не плутати із КРАЇНОЮ !) і корисно поглянути на себе — разом зі своїм футболом — збоку ?
Тож — спасибі жителям Європи...
Так чи інакше, 32 роки минули для країни (як би вона не називалася) марно.
Останнього разу цивілізовані (або ті, хто так себе називає) давали нам так само — спортігнором — по пиці ще за часів СРСР : у 1980-му на Олімпіаді, де, нагадаю, у футбольному (!) турнірі господарем був і Київ.
Тепер забороняти приїзд самим спортсменам вже не можуть : із футбольними органами сваритися настільки — єврокраїни не ризикують. Але максимум дипломатичного помордасу таки відбувається. Ми, як і раніше, для світу ніхто. Причому якщо раніше — для половини, то зараз — для всіх.
— Ах, ви витратили останнє заради нашого свята ? Ну й тьфу на вас усіх разом із вашим [нашим] святом !
І ШО ? А НІШО.
Утремося — та й годі.
Кожен народ має такі Євро, на які він заслуговує.
P. S. Див. про Євро-12 також с. 48.
