— Що таке відрядження?
— Король — через одне поле,
а тура — через короля...
…Ой ні, це — рокіровка!
Яким визначенням поняття «відрядження» слід керуватися;
чи можна небюджетникам керуватися нормами «відряджувальної» Інструкції;
яким має бути мінімальний розмір добових для небюджетників
Лист Міністерства юстиції України
від 13.02.2012 р. № 54-0-2-12/7.2*
* Наводимо запит, відповіддю на який є цей лист:
«Вимоги Інструкції № 362 (наказ Мінфіну України від 17.03.2011 р. № 362 «Про внесення змін до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон») поширюються на службові відрядження працівників органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів. Таким чином, суб’єкти господарювання вирішують питання про те, чи керуватися Інструкцією № 362, на власний розсуд.
Податковий кодекс, по суті, залишив госпрозрахунковим підприємствам можливість вирішення всіх не врегульованих у самому Кодексі питань на рівні внутрішніх документів підприємства (колективного договору, положення про відрядження, наказу керівника).
Але всетаки без звернення до Інструкції № 362 суб’єктам господарювання не обійтися. Поперше, Податковий кодекс оперує терміном «відрядження», але при цьому його не визначає. Згідно з п. 5.3 Податкового кодексу терміни, що застосовуються в Кодексі, але ним не визначені, використовуються у значенні, встановленому іншими законами. Інструкція № 362, безумовно, законом не є.
І . Яким саме поняттям «відрядження» слід керуватися?
Так склалося, що Інструкція № 59, хоча і приймалася з метою урегулювання податкових питань, протягом усієї своєї дії виконувала і роль акта трудового законодавства. За умов відсутності будьяких інших законодавчих орієнтирів у питаннях про службові відрядження не залишається нічого іншого, як заповнити цей законодавчий вакуум саме зазначеним документом.
ІІ . Чи є можливим здійснити у колективному договорі госпрозрахункового підприємства (чи інших внутрішніх документах суб’єкта господарювання: наприклад, у положенні про службові відрядження) посилання на те, що підприємство керується у своїй діяльності нормами зазначеної Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон?
Інструкція № 362 на госпрозрахункові підприємства не поширюється і норми про розмір добових для працівників таких підприємств, аналогічні наявним в Інструкції № 59, не закріплює. Водночас Податковий кодекс визначає виключно верхню межу розміру добових (із формулюванням «не більш ніж…» і «не вище...») і лише для цілей включення до витрат і для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб.
ІІІ . Чи має право роботодавець ініціювати включення до колективного договору підприємства питання про встановлення добових у розмірі, передбаченому Постановою Кабміну від 02.02.2011 р. № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів»?
Слід виходити з того, що через відсутність інших законодавчих актів, які передбачають порядок та розмір добових, необхідно керуватися найближчими за своїм змістом актами. Такими наразі є Інструкція № 362 та Постанова № 98».— Ред.
Міністерство юстиції у зв’язку з Вашим зверненням розглянуло звернення <...> стосовно надання роз’яснення в частині застосування суб’єктами господарювання при оформленні відрядження положень Податкового кодексу України, Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 17 березня 2011 року № 362),* Постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів», а також можливості передбачення в колективному договорі положення стосовно витрат на відрядження і повідомляє, що заявнику, в межах компетенції, надана відповідь листом Мін’юсту від 13 лютого 2012 року за № 54-0-2-12/7.2 такого змісту.
* Див. «Бухгалтер» № 37’2011, с. 4т–5т.— Ред.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 55 Господарського кодексу України суб’єктами господарювання є господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Розділом III Податкового кодексу України (далі — Кодекс) регулюється питання справляння податку на прибуток підприємств.
Відповідно до підпункту 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 Кодексу платниками податку на прибуток підприємств з числа резидентів є, зокрема, суб’єкти господарювання — юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.
Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються, зокрема, згідно з підпунктом 138.10.2 пункту 138.10 цієї статті Кодексу, та інших витрат, визначених, зокрема, згідно з пунктом 140.1 статті 140 цього Кодексу.
Так, підпунктом «б» підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Кодексу встановлено, що до складу інших витрат включаються адміністративні видатки, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, а саме витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу.
Згідно з абзацами першим — четвертим підпункту 140.1.7 пункту 140.1 статті 140 Кодексу при визначенні об’єкта оподаткування враховуються витрати подвійного призначення, а саме витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відряджання і назад, так і за місцем відряджання (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання в готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, ремонт та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (віз), обов’язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду та перебування у місці відряджання, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв’язку зі здійсненням таких витрат.
Зазначені в абзаці першому цього підпункту витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.
Не дозволяється включати до складу витрат на харчування вартість алкогольних напоїв та тютюнових виробів, суми «чайових», за винятком випадків, коли суми таких «чайових» включаються до рахунку згідно із законами країни перебування, а також плату за видовищні заходи.
До складу витрат на відрядження відносяться також витрати, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв’язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш ніж 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон — не вище 0,75 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження.
При цьому абзацом дев’ятим підпункту 140.1.7 пункту 140.1 зазначеної статті Кодексу передбачено, що суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, визначаються Кабінетом Міністрів України. Сума добових для таких категорій фізичних осіб не може перевищувати суму, встановлену абзацом четвертим цього підпункту.
На реалізацію зазначеної норми Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» (далі — Постанова).
Пунктом 12 Постанови доручено Міністерству фінансів внести зміни до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, що випливають із цієї Постанови (Міністерством фінансів України видано наказ від 17 березня 2011 року № 362 «Про внесення змін до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон», який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 29 березня 2011 року за № 410/19148. Цим наказом Інструкцію про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджену наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року за № 218/2658, викладено у новій редакції).
Відповідно до пункту 1 цієї Інструкції службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв’язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).
Враховуючи наведене можна дійти висновку, що положення Податкового кодексу України застосовуються до всіх суб’єктів господарювання, а положення вищезгаданих Постанови та Інструкції — до підприємств, установ, організацій, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів.
Щодо можливості закріплення в колективному договорі положення стосовно витрат на відрядження повідомляємо, що правові засади розробки, укладання та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і власників визначає Закон України «Про колективні договори і угоди» (далі — Закон).
Частиною першою статті 2 Закону передбачено, що колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи*.
* Так в оригіналі.— Ред.
Відповідно до статті 7 Закону зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.
У колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.).
Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.
Одночасно інформуємо, що головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики, зокрема у сфері трудових відносин, є Міністерство соціальної політики.
Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної фінансової політики є Міністерство фінансів України.
Міністр О. Лавринович
Від редакції
У цьому листі Мін’юст добросовісно процитував норми законодавства, що стосуються відряджень та колективних договорів, зробивши в цілому вельми банальні висновки: норми «відряджувальної» Інструкції застосовуються лише до бюджетників, а колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством гарантії. Без Мін’юсту ми б про це ну аж ніяк не здогадалися…
Що стосується визначення відрядження, то, на наш погляд, у цьому випадку можна сміливо керуватися визначенням, закріпленим в Інструкції.
Представники органів ДПС визнають, що Інструкція № 59, викладена у новій редакції наказом № 362, має для підприємств, установ і організацій, які не фінансуються за рахунок бюджетних коштів, довідковий ( рекомендаційний) характер. Роз’яснення із відповідною інформацією міститься у ЄБПЗ (детальніше про це — див. «Бухгалтер» № 14’2012, с. 40).
Щодо розміру добових, то, на наш погляд, добові для госпрозрахункових працівників не повинні бути меншими за добові для бюджетників.
І справа не лише в тому, що коли кошти небюджетні, то обмежувати їх сенсу менше, а не більше.
У цьому випадку ми керуємося ч. 3 ст. 22 Конституції:
«При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод».
Детальніше щодо цього — див. також «Бухгалтер» № 19’2011, с. 42–43, а також лист ДПСУ від 06.10.2011 р. № 1033/5/15-1416 у «Бухгалтері» № 46’2011 на с. 27.
