Подвійна доза, або Анна Кареніна
Почалося все з того, що я забув прийняти ранкове снодійне, яке спрацьовує через 14–16 годин, згадав і з’їв його тільки ввечері, а наступного ранку вже час було приймати чергову дозу, загалом — інтервал вийшов зовсім невеликим...
Мій Nokia 6131 (який у мене ще з тих далеких часів, коли ця розкладачка була останнім криком моди) почав приймати телеканали. Причому — як кабельне ТБ: відразу 65. Екран, щоправда, там невеличкий, але саме завдяки цьому я і зробив інстинктивний рух джойстиком вправо.
Я одразу побачив явно не те, що треба: знімальний майданчик тих самих «Трьох мушкетерів», яких нещодавно дивився в експресі, коли їхав до Києва, і яких зараз демонструвала моя розкладачка.
Перемкнув на інший канал (просто набрав 2 цифри) — і була вже «Анна Кареніна». Я знову натиснув на джойстик, але замість знімального майданчика з’являлися то Петербург, то Москва позаминулого століття: таке враження, що кінороман був сприйнятий як документальний фільм, тобто як певна реальність.
Раптом на телефоні блиснуло: Викликає Анна Кареніна. Наяву я б, звісно, дуже здивувався: я такого імені не вводив. Хоча спам-повідомлення надходять із назвами відправників, яких я не вводив теж. Загалом, я натиснув на приймання дзвінка (доки сплю — можна все) і почув голос Тетяни Самойлової, що більш знайомий за «Летять журавлі»*:
— Олександре, мені треба порадитися.
Вона дихала так важко і була настільки схвильованою, що я зрозумів: справа близиться до фіналу. Я почав заговорювати зуби, щоб вона не встигла на той поїзд,— казав, що давно про неї чув, що дуже її поважаю, що найдорожче в людини це життя, і прожити його треба так, щоб не пригадувався цей ідіотський Павка Корчагін, коли я розмовляю по мобільному з Анною Кареніною, але це до речі, а головне, що вона гарна людина, і Вронський теж , особливо — коли не читає патетичних віршів про партію, але це Лановий вже після дещо скурвився, коли Шеленберг його особисто врятував від гестапо, а Каренін теж дуже хороший, просто по-своєму, як і Вадим Петрович Рудін, ні — Рудін це у Тургенєва, а там Рощін, це теж Толстой, але не той (та Ви, Анно, і того ж не знаєте, але в будь-якому разі, у Гриценка Вашого це було ще до Вас, коли він ще не став Кареніним).
Загалом, за точну вірність слів не ручаюся (записав-то не одразу!), але — поговорили. Вона навіть сказала, що не все зрозуміла, що в неї думки всі змішалися, як у тому домі, але все одно я їй дуже допоміг і вона мені дуже вдячна , але незабаром уже поїзд, і вона поспішає.
Розкладачка повідомила, що розмову закінчено, я навіть встиг побачити на екрані, як Тетяна Самойлова повісила трубку в телефонній будці XIX століття, за звичкою натисла на повернення монет і довго зі смутком дивилася на 2 копійки 1961 року, що випали. Вона сумно зітхнула і пішла чекати поїзд.
Але — спізнилася! Я таки заговорив їй зуби! Поїзд уже спокійно стояв, він приїхав і далі не збирався!
Коли Анна вже пішла, я побачив машиніста: у новенькому Х’юндаї (із цими величезними крилами, що на пробному рейсі нещодавно позбивали купу стовпів) поважно сидів бородатий Лев Толстой.
Я так здивувався, що відразу згасло світло. Згасло, між іншим, усюди: і на телефоні, і в домі. Ледь у темряві знайшов свічі й запальничку. Подумав ще: ні, не тим шляхом ми пішли — тільки-но міняв минуле (і чиє!), а тут у теперішньому (хоч й у сні) ледь немає електрики, як уже й кінець , добре ще, що свічки є.
Сни у мене дуже розумні, тому, як тільки свічі загорілися, я побачив на безжиттєвому екрані розкладачки метелика. Напевно це був натяк на Бредбері — не треба, мовляв, сходити зі стежки. Тобто це, звісно, тільки художній твір, але ж все-таки читають і вивчають , тож якщо сюжет вже інший, то непорядок, і світло згасло недарма, тому краще подивитися на полум’я свічки, тим більше що насправді це сонечко за вікном.
Зрозуміло, першим ділом глянув на телефон: ані ТБ, ані Анни Кареніної, зате є світло, і це головне, бо можна все записати, а що не пам’ятаю — по дрібницях допридумати, все одно ніхто не перевірить .
Але все-таки не можна мені, такому вразливому, одразу подвійну дозу: іноді настійно починає здаватися, що коли я засинав, то ще не писали «Еспанія» (навіть на каналі СТБ), і президентом у нас була жінка , а тепер…
«Тепер при владі залізна людина!» (©)
* Щодо «тут» і щодо «далі» : аби бачити такі сни (та до того ж розуміти, що саме сниться), треба багато читати і ще більше дивитися кіно…
