Економічна безпека України
у запитаннях без відповідей
Як довго може протягнути країна, яка майже нічого, крім харчів і сировинних ресурсів, не виробляє, вся економіка якої ґрунтується на перепродажі імпорту й обслуговуванні цього перепродажу різноманітною інфраструктурою?
Чи багато податків у змозі виручити держава від підприємств, які, майже нічого не реалізуючи роздрібній торгівлі або кінцевому споживачеві, торгують в основному одне з одним, коли доходи одних відразу перетворюються на витрати інших і в загальній податковій складності дають абсолютний нуль?
Чи не свідчить надвисока ставка процента за кредити про те, що грошей в економіці попросту не вистачає , через що немає ані виробництва, ані попиту, який би це виробництво зробив осмисленим?
Чи є якийсь глибокий сакральний зміст у тому, що штучна підтримка курсу національної валюти, забезпечувана штучним браком грошової маси, робить практично неможливим реальний експорт , а після неминучого розтискання пружини й раптового падіння курсу нацвалюти такий штучний обвал експорту ще й доповнюється різким обвалом імпорту, до заміщення якого вітчизняне виробництво не готове?
Чи рятує від інфляції стримування грошової маси за умов, коли причиною високих цін є не підвищений/незабезпечений попит, а висока собівартість?
Чи можливі реальні ринкові конкурентні відносини, що змушують підвищувати якість продукції й оплату кваліфікованої праці, за умов штучного дефіциту грошей ?
Чи меншою мірою впливають на зростання цін гроші позикові, ніж просто намальовані (як в США) державою?
Чи мають ну хоч якесь виправдання позики у МВФ etc на кабальних умовах за рахунок нащадків, узяті країною, яка дорогою ціною проводить політику дорогих грошей , і чи не позбавляють вони таку політику сенсу?
Чи приносить економічну користь заміщення вітчизняних грошей іноземними, що проводиться державою?
Чи будуть українські підприємства виходити з тіні за умов надскладного заплутаного (хоч і неефективного) оподаткування з постійною зміною «правил гри» (часто-густо — заднім числом), відкритим податковим рекетом , цькуванням експортерів , які бажають отримати законне відшкодування ПДВ, і постійними вимогами податкових попередніх оплат?
Чи не тіньова економіка врятувала Україну на піку кризи, коли діючий податковий механізм за кризових умов для підприємств смертельний?
Чи є ефективним державне регулювання , коли єдиний непорушний податковий принцип — це неписане правило «вам — офшори, нам — єдиний податок», що діє як основа міжкласової соціальної згоди?
Чи сприяє економічному зростанню суцільний тиск на керівництво держпідприємств із метою зниження їх прибутковості або підвищення збитковості — для подальшої дешевої приватизації (з можливими «відкатами»)?
Чи можливе хоч якесь реальне зростання виробництва взагалі й експорту зокрема за відсутності грошової маси, попиту й кредитів під прийнятні проценти, при податковій корупції, цькуванні експортерів й економічному забезпеченні «монетарною» політикою не можливості їхньої діяльності (крім продажу ресурсів)?
Скільки часу країна все це може ще витримувати й куди вона котиться?
P. S. Коли на зустрічі з виборцями мене оббризкали зеленкою (опік роговиці; на відео зафіксовано обличчя злодіїв, порушено кримінальну справу), в інеті з’явилися коментарі, що це, мовляв,— самопіар. Охочих аналогічно «попіаритись» попереджаю: розрахунок має бути ювелірним: мікрон убік — і немає ока.
