Плагіат як ознака мудрості
Найважливіші твори славетних французьких філософів епохи Відродження озаглавлено схоже — тільки одним словом:
Мішень Монтень — «Досліди»,
Франсуа де Ларошфуко — «Максими»,
Блез Паскаль (відомий і як геніальний математик) — «Думки»,
Жан де Лабрюєр — «Характери».
Перший із них — безумовно, Монтень, причому не тільки за хронологією (він — із 16-го століття, інші — з 17-го), але й за значущістю філософської думки.
І от одна з ідей цього видатного мислителя, наполегливо повторювана ним неодноразово, стосується запозичень. Погляд, зазначимо одразу, як на теперішній час — абсолютно неординарний.
Отже, слово класикові світової філософії. Із «Дослідів» неперевершеного і єдиного у своєму роді Мішеля Монтеня (1533–1592):
«Треба, щоб він [учень. — Ш/п.] перейнявся духом давніх мислителів, а не заучував їхні настанови. І нехай він не боїться забути, якщо це завгодно йому, звідки він почерпнув ці погляди, аби тільки він зумів зробити їх власністю. Істина й доводи розуму належать всім, і вони не в більшій мірі надбання тих, хто висловив їх уперше, ніж тих, хто висловив їх згодом. Те-то й те-то настільки ж узгоджується з думкою Платона, наскільки з моєю, бо ми виявляємо тут однодумність і дивимось на справу однаково».
І далі:
«Що ж стосується доводів, які виходять у будь-якої іншої людини від простого здорового глузду, то нам здається, що, глянули б ми на річ із того самого боку, і ми також неодмінно б натрапили на них».
Нарешті, апофеоз:
«Хто ясно бачить велич чужої думки, той і сам піднімається до того самого рівня й підносить свою думку на ту саму висоту».
Тобто неважливо, хто перший. Важливо, хто погодився…
