Під п’ятою додатка,
або «Більше Україн — хороших і різних»?
| — Агов, авторе , ну а ти сам-то — за кого? За червоних чи за білих? — Це важливо? Я — одна сорокап’ятимільйонна… |
Ні до чого не закликаю. Не знаю я, до чого закликати. Просто сумно констатую.
Україна — це вам не якась там федерація. Україна — держава цілісна, єдина, неподільна, соборна, унітарна. Незважаючи на наявність у її складі Автономної Республіки Крим і головне — незважаючи на чіткий поділ на дві частини — як за ознакою рідної/переважної мови, так і за ознакою будь-якого політичного голосування.
Частина «прозахідна» — власне Україна: 8 західних областей, 4 північні, 4 центральні (всі, крім Дніпропетровської).
Частина «проросійська» — несподіваний додаток: 3 східні області, Дніпропетровська, 4 південні й той самий Крим.
Але все одно — цілісна, єдина, неподільна, соборна, унітарна (хтось хоч знає, чим ці слова відрізняються одне від одного за змістом?)… Можливо, у цьому — й горе. І, хоча точно, звісно, не скаже ніхто, всілякі сумніви свою справу роблять.
«Не може бути вільним народ, який пригнічує інші народи». Не дуже важливо, хто сказав, важливо, що це, на жаль, абсолютно правильно.
Причому стосується ця сентенція, мабуть, не тільки «титульних», які під шумок не відмовилися від трішки чужорідного додатка, але й самого додатка, який, користуючись чисельною перевагою, встановив неминучу в умовах демократії м’яку диктатуру цієї самої більшості .
Бо не можна не бачити: політика в Україні стала не лівою-правою, як у Європі, а кланово-географічною, як в Азії (із домішкою вікового — комуністичного — минаючого фактору).
Так колись турки, перемігши південних слов’ян , були ними, переможеними, асимільовані в Болгарії, і хто там кого завоював — сказати вже складно.
Тим часом певне протиріччя між правим і лівим берегом Дніпра ( не докорінне, але вже очевидне) — схоже, є і глибшим, і серйознішим, ніж, приміром, між «промисловою» Чехією та «селянською» Словаччиною. Відмінність ця в нас, звісно, теж є, але вона, зважаючи на все, ще й доповнюється відмінністю різноцивілізаційною (орієнтація на цінності Заходу / на Росію й Азію).
Існує навіть думка, що українці Волині відрізняються від українців Донбасу, як турки (греки) Кіпру — від турків (греків) Туреччини ( Греції) або як німці (французи) Швейцарії — від німців (французів) Німеччини (Франції).
У такому випадку доведеться визнати: у центрі Європи виник вузол протиріч у вигляді цілісної, єдиної, неподільної, соборної й унітарної («Халва, халва!»)...
«Але Ісус, знаючи думки їхні, сказав їм: усяке царство, що розділилося в собі, запустіє…»(Мф. 12:25).
Кажуть: у 1991-му Народ сказав своє Слово. Еге ж, так! Причому навіть одразу два Слова — взаємно протилежних:
одне (за Союз) 17 березня
й інше (проти Союзу, за незалежність України) 1 грудня .
Така от вийшла пара Слів. Безумовно, не можна двічі в одну воду. Але щоб так швидко змінилася вся вода…
Потрібне Слово джерело влади народ скаже й тоді, коли з ним «порадяться» знову.
Якщо, приміром, трапиться так, що на правому березі еліта раптом зрозуміє, як важко їй буде під перманентним ярмом лівого, а на лівому — що краще втратити пів країни, ніж ризикувати втратити все , включаючи волю .
Але поки що («Нічого цього немає, все гаразд!») обидва страуси заривають голову в пісок — і той, що до Європи передом, і той, який до нього позаду зручно примостився.
Пройшовши до влади, колишні «федерасти» про ідею «ПіСУАРа» згадують усе рідше , він їм уже не потрібен .
Однак кон’юнктура на цьому нехорошому ринку змінюється швидко. А народ — погодиться . В нас переконувати його вміють.
От і вирішаться всі питання — кому «Yes!» у ЄС, а кому в МС .
І з’явиться в центрі Європи — замість нібито клубка протиріч — нібито міжцивілізаційна економічна Унія. Унія двох дружніх Україн. Або України й Малоросії (Донецької? Навряд чи, вже наїлися. Скоріше — Єкатеринославської ).
І буде всім щастя…
Якщо вся справа в цьому …
А якщо не в цьому — то не буде…
