За нашу працю
гідна плата
називається зарплата
Щодо порядку виплати й оподаткування заробітної плати
1. Які існують вимоги до строків виплати заробітної плати? Яку відповідальність встановлено за порушення цих строків?
Нормами чинного законодавства України про працю (гл. VII КЗпП України і Закон «Про оплату праці») передбачено такі вимоги до строків виплати заробітної плати:
1. Заробітна плата повинна виплачуватися регулярно, не рідше 2 разів на місяць. Тобто за бажанням виплату заробітної плати можна робити частіше, ніж двічі на місяць.
2. Проміжок часу між виплатами не повинен перевищувати 16 днів (див. витяг зі ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» в «Бухгалтері» № 40’2010 на с. 28).
3. Заробітна плата повинна виплачуватися не пізніше 7 днів після закінчення періоду, за який вона виплачується (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці»).
4. Строки виплати повинні бути встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації або іншим уповноваженим органом (а в разі їх відсутності — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом) — див. ст. 24 Закону «Про оплату праці».
5. Заробітна плата виплачується працівникам у робочі дні. У разі якщо день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні (ст. 24 Закону «Про оплату праці»).
При цьому Мінпраці та соціальної політики в листі від 09.12.2010 р. № 912/13/155-10 роз’яснило, що заробітна плата за першу половину місяця (15 календарних днів) повинна виплачуватися в період з 16 по 22 число, а за другу — з 1 по 7 число.
Тепер — про відповідальність.
За недотримання строків виплати заробітної плати чинне законодавство передбачає:
1) адміністративну відповідальність:
порушення встановлених строків виплати заробітної плати тягне за собою накладення штрафних санкцій до посадових осіб у розмірі від 30 до 100 неоподатковуваних податком мінімумів (від 510,0 до 1700,0 грн) — ч. 1 ст. 41 КУпАП;
2) кримінальну відповідальність:
стаття 172 КК (див. «Бухгалтер» № 15’2001, с. 17) передбачає кримінальну відповідальність службової особи, яка уклала із працівником угоду про працю, або уповноваженої нею особи за грубе порушення законодавства про працю і загрожує застосуванням одного з таких видів покарань:
— штраф у розмірі до 50 неоподатковуваних мінімумів (850,00 грн);
— позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років;
— виправні роботи на строк до 2 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону «Про колективні договори і угоди» (див. «Бухгалтер» № 17’2012, с. 3т ) умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов’язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Отже, несвоєчасна або не в повному обсязі виплата заробітної плати за певних обставин може кваліфікуватися як грубе порушення законодавства про працю.
2. Чи обов’язково одночасно з перерахуванням авансової частини заробітної плати працівнику перераховувати до бюджету податки та інші загальнообов’язкові платежі?
Відповідно до п. 164.6 ПКУ при нарахуванні доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму ЄСВ, а також на суму ПСП за її наявності.
Отже, роботодавець повинен утримувати із заробітної плати працівників суму ЄСВ, що становить 3,6% від суми нарахованої заробітної плати (ч. 7 ст. 8 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»), і ПДФО за ставкою в розмірі 15% (17%) від суми нарахованої заробітної плати, зменшеної на суму ЄСВ, із застосуванням ПСП.
Крім того, роботодавець повинен нараховувати на фонд оплати праці ЄСВ у розмірі від 36,76% до 49,7% залежно від класу професійного ризику виробництва (ч. 5 ст. 8 Закону про ЄСВ).
Відповідно до п/п. 168.1.2 ПКУ податковий агент повинен сплачувати до бюджету утриманий ПДФО при виплаті оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом, а банки можуть приймати платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
Оскільки нарахування і виплата авансу є нарахуванням і виплатою заробітної плати за першу половину місяця, то роботодавець повинен перераховувати до бюджет ПДФО, розрахований пропорційно авансу, що підлягає виплаті. Принаймні, ніяких винятків щодо цього чинне податкове законодавство не містить. Утім, є певні особливості.
Приміром, в ЄБПЗ на запитання:
«Чи потрібно при виплаті авансу одночасно нараховувати та перераховувати в бюджет ПДФО та чи необхідно для визначення бази для нарахування ПДФО зменшувати суму авансу на єдиний соціальний внесок?» —
податківці наводять таку відповідь: при виплаті заробітної плати (авансу) ПДФО перераховується до бюджету за першу половину місяця. Однак алгоритм розрахунку ПДФО із застосуванням ставок 15% і 17% і ПСП не застосовується.
Цю думку поділяє головний консультант секретаріату Комітету ВР з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики Тетяна Добродій (див. «Податковий, банківський, митний консультант» № 45/2012, с. 4). При цьому вона зазначає, що при виплаті авансу за першу половину місяця ПДФО можна перераховувати до бюджету приблизно в розмірі 15% від виплаченої суми.
Отже, при виплаті працівнику авансу підприємство зобов’язане нараховувати, утримувати й перераховувати ПДФО і ЄСВ.
Іванна Погребняк, старший юрист ЮФ «ILF», Костянтин Шелест
