Євангеліє від ФМ
Перечитав «У Тихона». Заборонена глава з «Бісів». Розмовляють і пишуть не люди, а підсвідомості. Люди так не розмовляють. Навіть не думають. Це із глибин. Не можу отямитися. Вперше — ще давно — так не вдарило. Парадокс: побутовий фінал — просте закінчення відвертої розмови — виявився страшнішим за найстрашніший текст. Мабуть, тому що не щоб розважити душу, а для спасіння душі.
Як усе пов’язано.
«У Тихона» — це вихідний пункт. Ми все ще тут . Хоч і за ілюзії швидкого руху.
«Сон смішної людини» — це два можливих напрямки руху теперішнього, дві можливі цілі.
«Легенда про великого інквізитора» — дорога не туди . Об’єднує шляхи в Європу й до комунізму.
«Пушкінська мова» — дорога туди . Залишатися слов’янами . Не обов’язково етнічно. Інакше Пушкін би не був прикладом. За ДУХОМ. Поки що це упущено . Чи назавжди?
Останні 100 із лишком років — підтвердження найгіршої частини геніальних достоєвських пророцтв. Ці чотири твори — слов’янське Євангеліє (включаючи Апокаліпсис — теж слов’янський). Свого роду хіт ФМ.
