Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Побутові й «люмінесцентні» відходи: проблеми, пов’язані зі сплатою екоподатку й отриманням відповідних дозволів і лімітів, у динаміці

Редакція БР
Бухгалтер Березень, 2013/№ 8
Друк
Відповідь на запитання

Податки до лампочки

дісталися теж.

Побутові й «люмінесцентні» відходи:
проблеми, пов’язані зі сплатою екоподатку
й отриманням відповідних дозволів і лімітів, у динаміці

Наше підприємство займається оптовою торгівлею, а також здійснює монтаж автомобільних і залізничних ваг на території замовників. На території нашого підприємства розміщено контейнери для тимчасового зберігання побутових відходів і спеціальні закриті контейнери для тимчасового зберігання відпрацьованих люмінесцентних ламп. Такі лампи з метою економії електроенергії встановлено в офісі. Вивезення й утилізацію зазначених відходів на підставі договору здійснює спеціалізоване підприємство.

Наприкінці 2012 року екологічною інспекцією було проведено перевірку, в результаті якої підприємство зобов’язане отримати дозвіл на розміщення й ліміти на утворення й розміщення люмінесцентних ламп.

Просимо роз’яснити:

Чи зобов’язане наше підприємство отримувати зазначені дозвіл і ліміти?

Чи було підприємство в 2011–2012 роках платником екологічного податку за побутові й «люмінесцентні» відходи?

Чи потрібно сплачувати екоподаток у 2013 році?

Якщо підприємство не повинне платити екоподаток, чи подавати відповідну заяву та у які строки?

Слід зазначити, що 1 і 2 запитання є взаємозалежними. Почнемо з відповіді на 2-е запитання.

Екоподаток 2011–2012: це було нещодавно...

Проблема зі сплатою екологічного податку за тимчасове розміщення відходів до моменту передання їх спеціалізованому підприємству перебуває на порядку денному протягом двох останніх років.* Свого часу — вже за чинності ПКУ — ми з’ясовували це питання в «Бухгалтері» № 24’2011 на с. 48–50. При цьому звертали увагу на те, що основні протиріччя в питанні стягнення екоподатку пов’язані з неправильним тлумаченням таких термінів, як «розміщення відходів» і «спеціально відведені місця або об’єкти»: згідно з ПКУ об’єкт оподаткування пов’язаний з розміщенням відходів, а розміщення — зі зберіганням у спеціально відведених місцях або об’єктах.

* Щиро кажучи, і до набрання чинності ПКУ дискусійним було питання, пов’язане зі сплатою « брудного» збору (попередника екологічного податку) підприємствами, які передають відходи за договором з іншим — спеціалізованим — підприємством (див. «Бухгалтер» № 20’2006, с. 46–47).

Ґрунтуючись на визначенні терміна «розміщення відходів» із п/п. 14.1.223 ПКУ в 2011 році**, ДПАУ зайняла в цьому питанні винятково фіскальну позицію, про що свідчили її роз’яснення в ЄБПЗ, а також, наприклад, у її листах від 06.05.2011 р. № 12789/7/ 15-0817, від 26.08.2011 р. № 23116/7/15-2117 (див. витяг із нього в «Бухгалтері» № 42’2011 на с. 24–25).

** «Розміщення відходів — зберігання ( тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально упов-новаженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами».

Таким чином, на думку ДПАУ, екоподаток повинні були сплачувати всі підприємства, у яких утворюються й зберігаються відходи (в тому числі побутові) до моменту передання їх спеціалізованому підприємству, крім спецвторинносировинних, що мають відповідну ліцензію. А чому вони є платниками екоподатку? Та тому що всі вони, з точки зору ДПАУ, розміщують відходи, у тому числі й тимчасово. При цьому ДПАУ посилалася на термін «розміщення відходів» із п/п. 14.1.223 ПКУ.

Тим часом нічого ексклюзивного в цьому визначенні терміна ми не побачили. Справді, воно дещо відрізняється від більш скромного «розміщення відходів», наведеного в ст. 1 Закону «Про відходи», під яким розуміють тільки зберігання й захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах. Однак при уважному вивченні цього визначення із ПКУ стає зрозумілим, що ніяких принципових новацій порівняно з Законом «Про відходи» воно не містить.

Проаналізувавши в «Бухгалтері» № 24’2011 на с. 49–50 визначення цього терміна із Закону «Про відходи» та із ПКУ, ми дійшли висновку, що сплата екоподатку за розміщення відходів задумувалася не для всіх підприємств, у процесі діяльності яких неминуче утворюються відходи, а тільки для тих, хто спеціально займається їх розміщенням (зберіганням плюс захороненням). Однак через нечіткість визначень і бажання наживи деяких органів практика пішла іншим шляхом. Але навіть незважаючи на це, ми завжди вважали, що з податківцями із цього приводу можна й потрібно сперечатися.*

* До речі, Мінекоресурсів у листі від 05.09.2011 р. № 16687/07/10-11 (див. витяг із нього в «Бухгалтері» № 41’2011 на с. 30–31) також звертало увагу на розходження між розміщеними відходами й відходами, що тимчасово зберігаються, оскільки подальша доля таких відходів істотно відрізняється. Виходячи із цього Мінекоресурсів дійшло висновку, що місця тимчасового зберігання відходів, а саме контейнери для тимчасового зберігання відходів, не є місцями їх остаточного видалення й не належать до спеціально відведених для цього місць або об’єктів. Аналогічний висновок було зроблено Мінекоресурсів і в листі від 04.08.2011 р. № 14364/07/10-11 (див. «Бухгалтер» № 37’2011, с. 15).

На щастя, наприкінці 2011 року частину питань, пов’язаних із розміщенням відходів, було розумно вирішено. ДПСУ видала на цю тему Узагальнюючу податкову консультацію щодо сплати екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів (затверджено наказом ДПСУ від 16.12.2011 р. № 258, далі — УПК № 258, див. її в «Бухгалтері» № 48’2011 на с. 22–23). У ній податківці визнали, що контейнери або урни для побутових відходів не є місцями їх остаточного видалення й не належать до спеціально відведених місць або об’єктів для зберігання відходів. А тому платниками екоподатку за розміщення побутових відходів є тільки ті суб’єкти господарювання, які розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях або об’єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціальний уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях. До них належать територіальні органи Міністерства екології та природних ресурсів України (Мінекоресурсів).

При цьому виданням однієї УПК № 258 податківці не обмежилися: вони продовжили відшліфовувати сплату екоподатку за різними напрямами. Приміром, у листі від 12.03.2012 р. № 7005/7/15-2117 (див. «Бухгалтер» № 14’2012, с. 22) було повідомлено, що УПК № 258 застосовується з моменту набрання чинності нормою, щодо практичного застосування якої її надано, тобто з 01.01.2011 р. А в листі від 15.05.2012 р. № 13743/7/15-2117 (див. «Бухгалтер» № 21’2012, с. 22–24) ДПСУ пояснила, що УПК № 258 стосується виключно побутових відходів; причому суму зайво або помилково сплаченого екоподатку за минулі податкові періоди 2011 року можна повернути.

Підіб’ємо перші підсумки: в 2011–2012 роках підприємство не було платником екоподатку за тимчасове розміщення побутових відходів.

«Люмінесцентні» відходи: дозвіл, ліміти, екоподаток

Тепер спробуємо розібратися з «люмінесцентними» відходами.

Згідно з Державним класифікатором України «Класифікатор відходів ДК 005-96», затвердженим наказом Держстандарту від 29.02.96 р. № 89, лампи люмінесцентні віднесено до коду 7710.3.1.26**. А відповідно до п. 17 розділу А Жовтого*** переліку відходів, затвердженого Постановою КМУ від 13.07.2000 р. № 1120, відходи ртуті й сполук ртуті належать до небезпечних відходів.

** Лампи люмінесцентні й відходи, що містять ртуть, інші зіпсовані або відпрацьовані.

*** Це слово означає саме небезпечні відходи.

У зв’язку із цим чинним законодавством передбачено спеціальні правила для зберігання, розміщення й утилізації таких відходів, згідно якими зберігання й утилізація люмінесцентних ламп повинні відповідати певним вимогам екологічної безпеки (приміром, вони передбачають зберігання ламп у герметичній тарі, яку за необхідності заварюють сталевою кришкою й передають за договором спецпідприємству, що має ліцензію на їх утилізацію).

Проте, на підставі яких документів слід вести облік відходів, ДПАУ роз’яснила в листі від 01.07.2011 р. № 17870/7/15-0817 (див. його в «Бухгалтері» № 29’2011 на с. 19–21).

Звертаємо увагу також на те, що згідно зі ст. 32 Закону «Про відходи» забороняється проведення будь-якої господарської діяльності, пов’язаної з утворенням відходів, без отримання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення й розміщення відходів.

Однак вимога щодо необхідності отримання лімітів на утворення й розміщення відходів стосується не всіх підприємств. Наприклад, відповідно до п. 8 Порядку розробки, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого Постановою КМУ від 03.08.98 р. № 1218, зі змінами (далі — Порядок № 1218), від цього обов’язку звільнено:

власників відходів, для яких платежі за розміщення відходів всіх класів небезпеки не перевищують 10 грн на рік;

власників тільки побутових відходів, що уклали договори на розміщення відходів із підприємствами комунального господарства*;

власників відходів як вторинної сировини, які провадять статутну діяльність зі збирання й заготівлі таких відходів.

* На практиці договори на вивезення побутових відходів укладаються не тільки з комунальними, але й із різними спеціалізованими підприємствами.

 

За сміливого підходу відпрацьовані люмінесцентні лампи, що використовуються в офісних приміщеннях, цілком можуть бути віднесені до побутових відходів. На користь цього непрямо свідчать Правила надання послуг з вивезення побутових відходів, затверджені Постановою КМУ від 10.12.2008 р. № 1070, зі змінами (далі — Правила № 1070).

 

Приміром, із п. 2 Правил № 1070 випливає, що небезпечні відходи можуть бути у складі побутових відходів і при цьому вони визначаються, як

«відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках і мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища або здоров’я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними».

У свою чергу, побутові відходи, як випливає із п. 2 Правил № 1070,— це

«відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (крім відходів, пов’язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення».

Отже, одна з умов віднесення ламп до небезпечних побутових відходів, міркують на сміливому підприємстві,— це невикористання їх у виробничій діяльності.** При цьому звертають увагу на те, що вартість люмінесцентних ламп, використаних в офісних приміщеннях, включається до складу адміністративних витрат (п/п. 138.10.2«ж» ПКУ).

** Їх вартість, як правило, не включається до собівартості товарів, робіт, послуг. У практиці калькулювання собівартості до продуктів, які утворюються в результаті виробничого процесу, застосовуються терміни « поворотні відходи» і « супутня продукція». Що стосується просто відходів, то в цьому випадку підприємство на підставі внутрішніх документів може самостійно прийняти рішення, до складу яких витрат включити вартість люмінесцентних ламп (залежно від функціонального призначення приміщень, у яких використовуються ці лампи).

 

Що стосується використання їх у виробничих приміщеннях***, то це досить спірне питання й відстояти «побутову» спрямованість таких ламп у дебатах із податківцями буде, на наш погляд, дуже складно.

*** Якщо лампи експлуатуються, наприклад, у приміщеннях, що використовуються у загальвиробничих цілях, то їх вартість може бути включена до складу загальвиробничих витрат як видатки на освітлення (п/п. 138.8.5«д» ПКУ).

 

У підсумку можна погодитися з тим, що виробничими є ті відходи, які утворюються саме в процесі виробництва, а не освітлення адміністративних приміщень.

Ще раз повернемося до наших лімітів.

Терміни, що нас цікавлять, і процедура видачі «відхідних» лімітів установлено Порядком № 1218.

Ліміт на утворення відходів — це максимальний обсяг відходів, на який у їхнього власника є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власникові (на розміщення, утилізацію, знищення тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території (п. 2 Порядку № 1218).

Ліміт на розміщення відходів — обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінекоресурсів на місцях (п. 2 Порядку № 1218).

Ліміт на утворення відходів розраховується на підставі нормативів утворення для кожного виду відходів за класами їх небезпеки й має дорівнювати сумарному обсягу відходів, розміщених на своїй території та переданих іншому власникові (п. 4 Порядку № 1218).

Якщо підприємство зможе довести, що відпрацьовані люмінесцентні лампи належать до небезпечних побутових відходів і в нього буде укладено договір зі спеціалізованим підприємством, то воно може бути звільнене від необхідності отримання лімітів на утворення й розміщення відходів згідно з п. 8 Порядку № 1218, а також від сплати екоподатку. В іншому випадку підприємству необхідно отримати дозвіл на розміщення відходів і узгодити ліміт на утворення й розміщення.

2013 рік: багато хто вже не розміщує...

Ситуація в податковому плані змінилася на краще в 2013 році. Нагадаємо, що Законом від 24.05.2012 р. № 4834-VI до ПКУ було внесено довгоочікувані зміни для платників екоподатку, які набули чинності з 01.01.2013 р. Насамперед, слід зазначити уточнення, зроблене в п/п. 14.1.223 ПКУ, відповідно до якого розміщенням відходів вважається

«постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів».

Після внесення таких змін до п/п. 14.1.223 ПКУ можна впевнено говорити, що тимчасове розміщення будь-яких відходів на території підприємства до моменту передачі спеціалізованому підприємству не вважатиметься розміщенням відходів.

Тому підприємство, що має відпрацьовані люмінесцентні лампи, до передачі їх спеціалізованому підприємству не розміщує відходи. Це означає, що з 01.01.2013 р. таке підприємство не є платником екоподатку. Це — по-перше. А по-друге, зазначене підприємство вже не повинне отримувати ліміти. Чому?

Вище ми вже звертали увагу на те, що власники відходів, для яких платежі за розміщення відходів всіх класів небезпеки не перевищують 10 грн на рік, звільняються від отримання лімітів на утворення й розміщення відходів (п. 8 Порядку № 1218).

Якщо ж трактувати відпрацьовані люмінесцентні лампи як небезпечні побутові відходи, то ліміти їхнім власникам згідно з тим самим п. 8 Порядку № 1218 отримувати теж не треба за умови укладання відповідних договорів із підприємствами комунального господарства.

Що стосується питання, пов’язаного з отриманням дозволу на розміщення відходів, то воно відпадає саме по собі, оскільки дозвіл на розміщення відходів набуває чинності після затвердження лімітів на утворення й розміщення відходів (п. 15 Порядку № 1218). Якщо немає лімітів, то й набувати чинності нема чому.

До речі, ДПСУ вже висловилася щодо екоподатку-2013 у листі від 27.12.2012 р. № 12699/0/ 71-12/15-2117 (див. «Бухгалтер» № 3’2013, с. 31).

Що цікавого міститься в цьому листі?

Для можливості несплати екоподатку за тимчасове зберігання відходів (незалежно від того, побутові вони чи виробничі) податківці висунули дві умови:

наявність у суб’єкта господарювання договору на видалення й утилізацію відходів із суб’єктами господарювання (комунальними чи спеціалізованими підприємствами);

передача відходів у встановлені цим договором строки.

Слід зазначити, що ані п/п. 14.1.223 ПКУ, ані норми його розділу VIII «Екологічний податок» зазначених умов не містять, хоча ексклюзивними їх назвати не можна: вони зустрічалися в консультаціях і листах ДПАУ ще за докодексних часів.

Що стосується періодичності передачі відходів, то у цьому зв’язку нагадаємо, що відповідно до роз’яснення Мінприроди (лист від 02.04.2003 р. № 2798/26-8) допускається тимчасове зберігання небезпечних відходів суб’єктами господарської діяльності, які утворюють відходи, якщо ці небезпечні відходи, що утворюються протягом 6 місяців поточного року, передаються в той же строк на договірних умовах іншим суб’єктам господарювання (що мають відповідні ліцензії на право здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами) на зберігання, оброблення, утилізацію, видалення.

Однак, навіть якщо строки передачі небезпечних відходів, установлені в договорі, буде порушено, об’єкти для справляння екоподатку в підприємства, на наш погляд, все одно не виникнуть, оскільки зберігання відходів до моменту передачі їх спецпідприємству ніяк не вважатиметься — згідно з п/п. 14.1.223 ПКУ — розміщенням відходів. Місце тимчасового зберігання відходів не стане й спеціально відведеним для цього місцем і не буде вимагати окремого дозволу.

Водночас зловживати порушенням строків зберігання небезпечних відходів не варто: за це на посадових осіб підприємства відповідно до ст. 827КпАП накладається адміністративний штраф у розмірі від 3 до 5 нмдг (від 51 до 85 грн). Накладати його мають право держінспектори з охорони навколишнього природного середовища (ст. 2421 КпАП).

Екс-платники екоподатку:
із привітом (податківцям) чи без

Пунктом 250.9 ПКУ встановлено таке:

«Якщо платник податку з початку звітного року не планує здійснення викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів протягом звітного року, то такий платник податку повинен повідомити про це відповідний орган державної податкової служби за місцем розташування джерел забруднення та скласти заяву про відсутність у нього у звітному році об’єкта обчислення екологічного податку. В іншому разі платник податку зобов’язаний подавати податкові декларації відповідно до цієї статті Кодексу».

Таким чином, щоб не подавати звітність з екоподатку в 2013 році, колишньому екоплатнику, який відповідно до ньютерміна з п/п. 14.1.223 ПКУ не розміщує відходи, слід подати заяву про відсутність об’єкта для обчислення екоподатку.

ДПАУ в листі від 06.05.2011 р. № 8565/6/15-0816 роз’яснила, що типової форми такої заяви не передбачено, тож її слід подавати до 1 січня відповідного року в довільній формі.

Звертаємо увагу на те, що не всі суб’єкти господарювання повинні подавати таку заяву. ДПАУ у вищезгаданому листі від 15.05.2012 р. № 13743/7/ 15-2117 повідомила, що якщо суб’єкт господарювання не був платником екоподатку й у 2011 році, то йому не слід подавати заяву про відсутність у нього в 2012 ро-ці об’єкта обчислення екоподатку. Аналогічні роз’яснення ДПСУ надала й у ЄБПЗ.

І справді: якщо суб’єкт господарювання не був платником екоподатку й шкодити навколишньому середовищу не планує, то на нього дія п. 250.9 ПКУ не поширюється.

Що стосується строків подання заяви, то в бухгалтерській періодиці висловлюється думка про те, що подавати заяву можна не пізніше строку подання податкової декларації з екоподатку за I квартал звітного року, тобто не пізніше 10.05.2013 р. Пояснюється це тим, що відповідальність за порушення правил справляння екоподатку цього року настане тільки після закінчення граничного строку подання податкової декларації з екоподатку. Щоправда, при цьому (про всяк випадок!) дається порада не баритися з повідомленням податківцям про відсутність об’єкта оподаткування, наприклад, подати таку заяву разом із декларацією за IV квартал 2012 року, тобто не пізніше 11.02.2013 р.

Авжеж, із «лампочкою Ілліча» усе було простіше...

Алла Погребняк

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Увійдіть, щоб читати більше! Авторизовані користувачі одержують безкоштовно 5 статей на місяць