Легенда № 17, або Куди це поділося...
Про збірну СРСР з хокею, її лідера Валерія Харламова, великого тренера-тирана Анатолія Тарасова — фільм «Легенда № 17».
Відзначу ключові епізоди фільму, які особисто мене привели в захват:
бики, що летіли на хлопчика із собачкою в Іспанії (і наступна паралель із канадцями);
діалог друзів-хокеїстів, що висять над безоднею, про сенс життя;
розстріл на воротах шайбами («ТОБІ НЕ БОЛЯЧЕ, ХАРЛАМОВ!!!»);*
напівсадистська сцена «Ми — збірна!»;
виховна бесіда в морзі («Ти подумай, порадься тут з хлопцями...»);
глядачі під час епохального матчу — у ментурі, вдома, в «рідній» лікарні, у друзів в Іспанії і — самотній Тарасов на фоні вікон, з яких лунає «ГОЛ!»...
Це треба дивитися тільки на великому екрані.
Переказати це — неможливо.
І напевно більша частина фільму — щира правда. Так і було.
Тарасов-Меньшиков — це щось позамежне.
Дочка Анатолія Тарасова не менш велика Тетяна Тарасова сказала, що образ її батька відображено достовірно. Але ж схожості облич чи хоча б статур Анатолія Тарасова й Олега Меньшикова — немає ані найменшої! Схоплено, однак, головне: характер, саме характер тирана-титана.
Але я зараз — не про акторську вдачу Меньшикова (і, до речі, Меньшова). Я — про патріотизм.
Куди все це поділося в нас? Зникло разом із тією країною? Дуже шкода.
Патріотизм живий у цивілізованих країнах і сьогодні: в США, в Канаді, у Франції, навіть у Росії (хоч і в спотвореному виді). А от де його [майже] немає, то це в нас.
Чому? Дарма ототожнюємо Батьківщину й державу, країну й носіїв влади.
Любіть Україну! (І зовсім не обов’язково — президента.)
* Див. с. 1.
