Як довго платити?
«Дитячі» аліменти — це грошова форма участі батька, що мешкає окремо від дитини, в його утриманні. За загальним правилом аліменти виплачують до досягнення дитиною повноліття (тобто до 18 років). Виняток із цього правила становлять усього лише два випадки.
Перший — якщо повнолітня дитина продовжує навчання й у зв’язку із цим їй потрібна матеріальна допомога. У цьому випадку батьки зобов’язані утримувати своє чадо до 23 років, за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу ( ст. 199 СКУ). Таке право учня припиняється в разі припинення його навчання.
Другий винятковий випадок — коли повнолітня дитина є непрацездатною і потребує матеріальної допомоги ( ч. 1 ст. 198 СКУ). Виплати в такій ситуації стягуватимуться впродовж усього періоду непрацездатності, але знову-таки за умови, що батьки дитини мають можливість надавати йому цю допомогу.

Яким способом? Що з підставою для утримання?
Аліменти на дітей можуть сплачуватися добровільно або в примусовому порядку. Якщо говорити про добру волю, то тут можливі два варіанти:
1) за власною ініціативою батька, який мешкає окремо від дитини. Тут підставою для утримання аліментів буде заява про відрахування аліментів на дитину із зарплати такого батька, подана ним роботодавцеві ( ч. 1 ст. 187 СКУ). На підставі поданої заяви роботодавець перераховує аліменти не пізніше за триденний строк з дня виплати зарплати;

2) за договором про виплату аліментів на дитину, укладеним батьками ( ст. 189 СКУ). Підставою для утримання аліментів також буде заява про відрахування аліментів на дитину, до якої може бути додана копія договору.
Якщо стягаємо примусово, підставою слугуватимуть:
1) постанова виконавця про звернення стягнення на зарплату й інші доходи боржника на підставі відповідного рішення суду;
2) постанова виконавця про звернення стягнення на зарплату й інші доходи боржника на підставі виконавчого напису нотаріуса на договорі між батьками про виплату аліментів на дитину;

3) заява від одержувача аліментів + виконавчий лист. Тобто одержувач аліментів може звернутися в бухгалтерію безпосередньо, минувши виконавців (див. ст. 7 Закону № 1404*). У заяві мають бути вказані: реквізити банківського рахунку, на який потрібно буде перераховувати кошти; П. І. Б., реквізити документа, який підтверджує особу стягувача (паспорт).
* Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. № 1404-VIII.
У якій сумі стягують?
У судовому порядку аліменти можуть бути стягнені в частці від доходу або у твердій сумі.
Причому з 08.07.2017 р. (з моменту набуття чинності змінами, внесеними Законом України від 17.05.2017 р. № 2037-VIII) стаття 184 СКУ вже не визначатиме істотних обставин для визначення судом розміру аліментів у твердій грошовій сумі. Просто буде сказано — «за заявою одержувача». Тобто достатньо його бажання. Якщо ж він потім передумає — не проблема: «спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів».

Звертаємо увагу! Сьогодні мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути нижчий 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку ( ст. 182 СКУ). Але якщо справа стосується аліментів у твердій грошовій сумі, суд може визначити їх і в меншому розмірі. У такому разі різниця покривається за рахунок державної допомоги.

Проте вже з 08.07.2017 р. (з моменту набуття чинності змінами, внесеними Законом України від 17.05.2017 р. № 2037-VIII в СКУ) мінімальний розмір аліментів зросте і складатиме не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Без «поблажок» для аліментів у твердій грошовій сумі (відповідно держдопомоги для покриття різниці теж не буде).
Причому той з батьків (інших законних представників дитини), разом з яким мешкає дитина, матиме право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину — однієї чверті, на двох дітей — однієї третини, на трьох і більше дітей — половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Важливо! На наш погляд, усі ці коливання мінрозміру аліментів у СКУ повинні хвилювати роботодавця точно так, як і пилові бурі на Марсі (тобто ніяк) . Адже він не має права самостійно змінювати порядок стягнення сум аліментів і їх розмір, якщо такі зміни не підтверджені відповідним «аліментним» документом.
Резюме. Роботодавцеві слід продовжувати утримувати аліменти в тій сумі, яка вказана в чинному документі, що є підставою для їх утримання (тобто в заяві працівника / постанові держвиконавця / виконавчому листі).

Тепер давайте пробіжимося по добровільних аліментах. Їх розмір визначається:
— за домовленістю між батьками дитини, якщо укладається договір про сплату аліментів, і вказується в такому договорі, а також у заяві про відрахування аліментів (якщо воно здійснюється роботодавцем із зарплати);
— самостійно платником аліментів і вказується в заяві про відрахування аліментів (якщо відрахування аліментів здійснюється із заробітної плати на підставі заяви, при цьому договір між батьками не укладався).
Зверніть увагу, максимального розміру за добровільними аліментами немає. Працівник може попросити в заяві перераховувати одержувачеві аліментів хоч усю свою зарплату.
У якій сумі утримуємо?
Розпочнемо з головного. Розмір утримань із заробітної плати працівника обчислюється виходячи із суми, яка залишається після утримання податків, зборів (ст. 70 Закону № 1404). Тобто в розрахунках бере участь «чиста» зарплата працівника.
Причому в разі утримання «недобровільних» аліментів на неповнолітніх дітей (на підставі постанови виконавця або за заявою одержувача аліментів і виконавчим листом) розмір відрахувань із зарплати працівника не може перевищувати 70 % «чистої» зарплати.

Якщо стягнути аліменти в розмірі, вказаному в постанові виконавця, неможливо, роботодавець нараховує такому платникові заборгованість зі сплати аліментів.
А ось щодо добровільних аліментів максимальні обмеження не працюють. Скільки працівник бажає (вказав у заяві) платити, стільки і перераховуйте.
Що зі звітністю?
Вона передбачена за «недобровільними» аліментами. За кожною постановою виконавця щокварталу і після закінчення строку відповідних виплат роботодавець зобов’язаний подати окремий Звіт про проведені відрахування і виплати. Його форма наведена в додатку 9 до Інструкції № 512/5**. Та ж історія і при звільненні працівника. У цьому випадку звіт подається за період з моменту подання останнього звіту до моменту звільнення працівника.

Звіти направляються виконавцеві, який додає їх до матеріалів виконавчого провадження (пп. 8, 9 розд. Х Інструкції № 512/5).
На цьому поки що все. Продовження — у наступних номерах.