Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) визначено види відпусток, серед яких є щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці. Згідно зі ст. 8 зазначеного Закону ця відпустка надається:
— окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, — тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;
— працівникам з ненормованим робочим днем — тривалістю до 7 календарних днів згідно зі списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.
Конкретна ж тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.
У п. 1 Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.10.97 р. № 7 (далі — Рекомендації), зазначається, що ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. За потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (така робота не вважається надурочною). Міра праці визначається тривалістю робочого часу, обов’язками й обсягом виконаних робіт (навантаженням).
У пункті 5 цих Рекомендацій зазначено, що ненормований робочий день на підприємствах, незалежно від форми власності, може застосовуватися для керівників, спеціалістів і робітників, а саме:
— осіб, праця яких не піддається точному обліку в часі;
— осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);
— осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.
Таким чином, колективний договір установлює для працівників з ненормованим робочим днем щорічну додаткову відпустку певної тривалості. Якщо надання щорічної додаткової відпустки не передбачено, робота в надурочний час повинна оплачуватися в подвійному розмірі за кожну годину понад установлену законодавством норму. Це має бути відображено у відповідному наказі.
Згідно зі ст. 20 Закону України «Про державну службу» від 16.12.93 р. № 3723-XII (далі — Закон про державну службу) для виконання невідкладної і непередбаченої роботи державні службовці зобов’язані за розпорядженням керівника органу, де вони працюють, з’являтися на службу у вихідні, святкові та неробочі дні, роботу за які компенсують відповідно до чинного трудового законодавства.
Водночас, оскільки ст. 5 Закону № 504 передбачено, що тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами України, при наданні щорічних основних відпусток державним службовцям слід керуватись ст. 35 Закону про державну службу. Цією статтею чітко визначено, що щорічна основна відпустка державного службовця становить 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, і додаткової відпустки за стаж державної служби тривалістю до 15 календарних днів.
Інші додаткові щорічні відпустки, в тому числі за ненормований час та особливий характер праці, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.97 р. № 1290 не надаються. Тривалість робочого часу державних службовців визначається відповідно до законодавства про працю України з урахуванням особливостей, передбачених Законом про державну службу.
