ДОКУМЕНТИ СТАТТІ
Новий антикорупційний Закон, Закон № 1700 — Закон України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 р. № 1700-VII.
Закон № 5007 — Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 21.06.2012 р. № 5007-VI.
Розпорядження № 866-р — розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку джерел інформації про ринкові ціни для цілей трансфертного ціноутворення» від 23.10.2013 р. № 866-р.
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
ЦК — Цивільний кодекс України.
ГК — Господарський кодекс України.
ПК — Податковий кодекс України.
КАС — Кодекс адміністративного судочинства України.
ДАРУВАННЯ
26 квітня вступили в дію норми нового антикорупційного Закону.
Прийняття цього Закону, безумовно, було витребувано часом та мало б задовольнити очікування суспільства щодо конкретних кроків в дієвій боротьбі з корупцією в нашій країні. На жаль, необхідність таких кроків, в умовах обмеженого часу, зумовила недосконалість Закону № 1700 в частині побудови чіткої системи боротьби з корупцією, застосування невдалих юридичних конструкцій, неврахування принципів правової визначеності (умова забезпечення передбачуваності застосування правової норми), ясності і недвозначності правової норми. Тож, з огляду на це досить неоднозначною здається новела, що регламентує таке суспільне явище як дарування.
Так, глава 55 ЦК роз’яснює зміст окремого виду договірних зобов’язань — дарування. Згідно з ч. 1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Стаття 718 ЦК встановлює, що «Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі». Крім того, «Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому». При тому, що «Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування» (ч. 2 ст. 717 ЦК).
Однак, для цілей Закону № 1700 подарунок (ч. 1 ст. 1) — це «грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають/одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової».
Можемо припустити, що при застосуванні цієї норми можуть виникнути складнощі, бо це не просто дефініція — поняття «щоб було заплутано» (знайдіть відмінність: дарунок — подарунок), а ще й підстава для застосування репресивних заходів.
На нашу думку, буквальне тлумачення знижок на товари, послуги, виграші, призи, премії, бонуси як подарунка не дуже логічне (перелічені надбання можуть визначатися правильніше як «неправомірна вигода»). До речі, Закон № 1700 встановлює, що обмеження щодо вартості подарунків не поширюється на подарунки, які одержуються як загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси (п. 2 абз. 2 ч. 2 ст. 23). Але це стосується тільки загальної вартості подарунків або розмірів «неправомірної вигоди», що є предметом регулювання ст. 23 Закону № 1700 (ср. ). Фактично знижка на товар у даному випадку визнається як «окремий» подарунок, що, в принципі, є поширеною практикою в певних колах.
Тому, виходячи з необхідності правомірного усвідомлення колізій, які можуть виникати на практиці, слід звернути увагу на питання ціни, а також ціни, що може бути визнана нижчою мінімальної ринкової.
ЦІНОУТВОРЕННЯ
Відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення, визначаються насамперед Законом № 5007. Законодавчо (ст. 10 Закону № 5007) встановлено, що «суб’єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни».
Вільні ціни встановлюються суб’єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб’єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. У визначенні ПК (п.п. 14.1.71 ст. 14) звичайна ціна — ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. У разі якщо ціни (націнки) на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена відповідно до правил такого регулювання. Це положення не поширюється на випадки, коли встановлюється мінімальна ціна продажу або індикативна ціна. У такому разі звичайна ціна операції визначається відповідно до ст. 39 ПК, але не може бути меншою за мінімальну або індикативну ціну.
Під час проведення аукціону (публічних торгів) звичайною вважається ціна, яка склалася за результатами такого аукціону (публічних торгів), обов’язковість проведення якого передбачено законом. Якщо постачання товарів (робіт, послуг) здійснюється на підставі форвардного або ф’ючерсного контракту, звичайною ціною є ціна, яка відповідає рівню ринкових цін на момент укладення такого контракту.
Якщо продаж (відчуження) товарів, у тому числі майна, переданого у заставу позичальником з метою забезпечення вимог кредитора, здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною ціною є ціна, сформована під час такого продажу.
Тож при розгляді питання застосування поняття ціни слід враховувати не тільки вид господарських операцій, під час яких формується ціна, та сферу застосування в залежності від галузі економіки, а й динаміку змін і режимі реального часу.
Взагалі, в основі товарних цін на конкурентному ринку лежить суспільно необхідна (суспільна) вартість, яка виступає як ціна виробництва. На відміну від суспільної, споживна вартість товару презентує корисні якості товару й виступає рушійною силою зацікавленості, яка спонукає покупця до придбання товару. Орієнтуючись на пропоновану продавцем ціну товару, покупець визначає, чи вартий він тих споживчих якостей, що в ньому втілені, й чи зможуть вони задовольнити потреби покупця.
Ціна пропозиції й ціна попиту, зустрічаючись на ринку, саме і утворюють певну ціну реалізації товару — ринкову ціну товару. Коливання ринкової ціни товару об’єктивно обмежені в діапазоні, де для виробника нижня межа визначається індивідуальною собівартістю виробництва товару (інколи навіть меншою за собівартість для забезпечення розширеного виробництва), а верхня — наявністю грошей у споживача, тобто рівнем його платоспроможності (яка теж може бути нижчою за собівартість).
Саме тому «ринкова ціна» — це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності — однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах (п.п. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14 ПК).
Гранична корисність товару (послуги) — це корисність споживання додаткової одиниці товару. При рівності попиту й пропозиції на даний товар встановлюється ціна ринкової рівноваги, але така ситуація на ринку є рідкісним явищем, оскільки обсяги попиту і пропозиції зазнають постійних коливань під впливом ринкових факторів.
З точки зору економічної теорії:
— мінімальна ціна товару (послуги) — це ціна, яка дає можливість виробникові (продавцю) відшкодувати собівартість виробництва та реалізації товару, а також змінити своє конкурентне становище на ринку відповідно до цінової політики підприємства;
— максимальна ціна товару (послуги) — це найвища ціна, за якою споживач погоджується купувати товар (послугу); при цьому вигідність залишається на боці продавця, який досягає найвищого рівня питомого прибутку в ціні товару.
Ринкова ціна коливається в діапазоні між мінімальною ціною пропозиції та максимальною ціною попиту. В конкурентній економіці ринкова ціна встановлюється на такому рівні, за якого ринок «очищається» від надлишку чи нестачі величини попиту й пропозиції. Надлишок величини попиту приводить до підвищення рівноважної ціни, а надлишок величини пропозиції — до її зниження. Весь ринковий механізм — це ніби аукціон, за якого ринок «очищається» від будь-яких надлишків і нестач величин попиту та пропозиції і на основі їх рівноваги встановлює рівноважну ціну. Тому ринкова ціна може бути навіть нижча за собівартість товару чи послуги.
З урахуванням зазначеного, звертаємо увагу на те, що процедури визначення мінімальної ринкової ціни законодавчо не встановлено.
МІНІМАЛЬНА ЦІНА
Запровадження в законодавчому порядку мінімальних цін обмежує право продавців реалізувати товари за нижчими ринковими цінами. Мінімальні ціни спрямовані здебільшого на забезпечення певного рівня життя і визначають мінімальні пенсії, стипендії, зарплату тощо. Показовим прикладом запровадження мінімальної ціни є ринок праці, де на основі попиту на працю і пропозиції праці встановлюється ціна праці — заробітна плата. Законодавче встановлення мінімальної зарплати, вищої за рівноважну, призводить до надлишку величини пропозиції праці порівняно з її попитом, тобто до появи безробітних.
Проблему зі встановленням мінімальної ціни вдалось дещо врегулювати після внесення в законодавче поле визначення «звичайної ціни», розроблено Порядок розрахунку та застосування ринкового діапазону цін і ринкового діапазону рентабельності, визначені джерела інформації про ринкові ціни (розпорядження № 866-р) і діапазон цінового коливання. До речі, діапазон ринкових цін використовується для усіх методів ціноутворення та визначається виходячи із загальної вибірки цін.
Порядок розрахунку та застосування ринкового діапазону цін і ринкового діапазону рентабельності для цілей трансфертного ціноутворення зокрема встановив, що для визначення ринкового діапазону цін слід використовувати вибірку цін зіставних операцій, впорядковану за зростанням. При цьому кожному значенню вибірки, починаючи з мінімального, присвоюється порядковий номер. Якщо вибірка містить два і більше однакових значення, до неї включаються всі такі значення. До вибірки не включається ціна контрольованої операції.
Після чого мінімальне значення ринкового діапазону цін визначається:
— якщо частка від ділення числа значень вибірки цін на чотири є цілим числом, — як середнє арифметичне значення між значенням, що має у вибірці порядковий номер, рівний такому цілому числу, та значенням, що має наступний порядковий номер у вибірці;
— якщо частка від ділення числа значень вибірки цін на чотири не є цілим числом, — як значення, що має у вибірці порядковий номер, який дорівнює збільшеній на одиницю цілій частині такого числа.
Максимальне значення ринкового діапазону цін визначається:
— якщо добуток числа 0,75 і числа значень вибірки цін є цілим числом, — як середнє арифметичне значення між значенням, що має у вибірці порядковий номер, рівний такому цілому числу, та значенням, що має наступний порядковий номер у вибірці;
— якщо добуток числа 0,75 і числа значень вибірки цін не є цілим числом, — як значення, що має у вибірці порядковий номер, який дорівнює збільшеній на одиницю цілій частині такого числа.
Тож давайте в умовах невизначеності процедури визначення мінімальної ринкової ціни для цілей Закону № 1700 скористуємось «аналогією закону» і розрахуємо мінімальне значення ринкового діапазону цін, що можна вважати навіть аутентичним розрахунком, який може бути наданий суду при розгляді відповідної «корупційної» справи.
Наприклад, Вам продали якусь річ для оселі (наприклад — мультиварку) зі знижкою. Причому знижка була персональною (в іншому випадку, обмеження щодо вартості подарунків не поширюється на подарунки, які одержуються як загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси ( пп. 2 абз. 2 ч. 2 ст. 23 Закону № 1700).
Отже, Ви придбали мультиварку за 1000 гривень. Після чого звернувшись не аби куди, а до визначеного розпорядженням № 866-р джерела необхідної інформації (наприклад, це буде Інформаційно-аналітичний продукт «Дайджест цін товарів на світових ринках» ДП «Укрпромзовнішекспертиза» (http://www.expert.kiev.ua/), де визначені товари промислового сектору, знайшли чотири аналогічні позиції (мультиварка) і встановили, що ціни на неї складають: 1000, 2000, 2000 та 4000 гривень. Упорядкувавши зазначені ціни за зростанням:
№ 1 — 1000 грн.,
№ 2 — 2000 грн.,
№ 3 — 2000 грн.,
№ 4 — 4000 грн.,
розраховуємо мінімальне значення ринкового діапазону цін. Ділимо кількість цін на 4:
4/4 = 1.
Отриманий результат — 1 являє собою ціле число, отже мінімальне значення інтервалу визначається як середнє арифметичне від ціни під цим числом (ціни № 1) і наступної ціни (№ 2): (1000 + + 2000) / 2 = 1500 (грн.).
Висновок: мінімальне значення ринкового діапазону цін — 1500 гривень (а Вам продали за 1000 гривень) — тобто Вам треба негайно здійснювати заходи, передбачені ст. 24 Закону № 1700.
Під час наведеного вище дослідження не розглядалися питання імперативних цін або цін, порядок встановлення яких жорстко регламентується українським законодавством (наприклад, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Методики визначення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб» від 29.12.2010 р. № 1253, або цін (тарифів), що встановлює Національна комісія в сфері житлово-комунальних послуг чи НКРЕ тощо), оскільки в цьому випадку поняття мінімальної ринкової ціни відсутнє взагалі.
Безумовно, згідно з Перехідними положеннями Закону № 1700, Кабінет Міністрів України у шестимісячний строк з дня набрання ним чинності винесе на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, забезпечить прийняття необхідних нормативно-правових актів, передбачених Законом № 1700, приведе також свої нормативно-правові акти у відповідність, забезпечить приведення у відповідність із новим антикорупційним Законом нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, але наведений приклад показує, що, в будь-якому випадку слід звертати увагу на ті «звичаєві» дії, які після введення в дію норм нового антикорупційного Закону можуть призвести до «підвищеної уваги» з боку спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції — органів прокуратури, внутрішніх справ України, Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції і не допускати правопорушень, не кажучи вже про злочини.
Наостанок надамо життєву пораду, якою можна завжди скористатися, особливо у випадках «провокації хабаря». Згідно зі ст. 722 ЦК «Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття». Якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, дарунок є прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття». Тому сміливо та якнаймога голосніше і бажано при свідках вигукуйте, що відмовляєтесь від подарунку. Друзі посміхнуться, а «вороги» зрозуміють…
Крім того, слід ще зазначити, що оскільки суб’єктами антикорупційного Закону № 1700 є суб’єкти владних повноважень, а п. 4 ч. 1 ст. 17 КАС передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб’єкта владних повноважень (визначення суб’єкта владних повноважень дається в п. 7 ч. 1 ст. З КАС, згідно з яким — це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень) у випадках, встановлених законом, то можливі спори із сфери регулювання Закону можна віднести до категорії адміністративних.
