Відповідно до п. 1 ст. 16 Закону України «Про інформацію» від 02.10.92 р. № 2657-XII (далі — Закон № 2657) податкова інформація — сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України (далі — ПКУ).
Статтею 20 Закону № 2657 визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. Відповідно до ст. 21 Закону № 2657 інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.
Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.
Відповідно до вимог ст. 11 Закону № 2657 та ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 р. № 2297-VI, не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.
Згідно з п.п. 20.1.23 п. 20.1 ст. 20 ПКУ контролюючі органи мають право надавати відповідно до закону інформацію з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та Державного реєстру страхувальників органам державної влади, Пенсійному фонду України та органам фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Посадові особи контролюючих органів зобов’язані:
— не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи (п.п. 21.1.6 п. 21.1 ст. 21 ПКУ);
— надавати органам державної влади та органам місцевого самоврядування на їх письмовий запит відкриту податкову інформацію в порядку, встановленому законом (п.п. 21.1.7 п. 21.1 ст. 21 ПКУ).
Платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами (п.п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 ПКУ).
Обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом (п. 2 ст. 10 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі — Закон № 2939)). Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов’язані: надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом (пп. 1 п. 3 ст. 10 Закону № 2939).
Тепер щодо повноважень у цьому питанні Державної фіскальної служби України (далі — ДФС). Вони визначені у листі ДФС від 17.03.15 р. № 5618/6/99-99-17-05-01-15.
Так, для здійснення перевірки достовірності зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік відомостей державний орган, орган місцевого самоврядування, інша юридична особа публічного права протягом десяти днів з дня одержання декларації від суб’єкта декларування надсилає її копію центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Перевірка достовірності зазначених у декларації відомостей здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, у порядку, визначеному цим органом.
При цьому слід зазначити, що згідно з пунктом 9 Положення ДФС у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства фінансів України має видавити лише накази організаційно-розпорядчого характеру.
Водночас, щодо питання надання відомостей з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків (далі — Державний реєстр), зокрема про доходи фізичних осіб, слід зазначити таке.
Статтею 70 ПКУ передбачено, що орган виконавчої влади, який реалізує державну податкову і митну політику, формує та веде Державний реєстр. Відомості з Державного реєстру є інформацією з обмеженим доступом (підпункт 70.15.2 пункту 70.15 статті 70 ПКУ).
Порядок отримання відомостей з державного реєстру регулюється Положенням про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податку, затвердженим наказом Міністерства доходів та зборів України від 10.12.2013 р. № 779.
Відповідно до п. 4 розд. X Положення № 779 для отримання відомостей про себе з Державного реєстру фізична особа звертається особисто або через уповноважену особу до контролюючого органу за своїм місцем проживання або за місцем отримання доходів, або за місцезнаходженням іншого об’єкта оподаткування, подає документ, що посвідчує особу, та заяву (додаток 13 до Положення № 779). Уповноважена особа додає до заяви довіреність, засвідчену в нотаріальному порядку, на отримання відомостей про джерела доходів/доходи (після пред’явлення повертається) та її копію, документ, що посвідчує особу такого представника, та ксерокопію (з чітким зображенням) документа, що посвідчує особу довірителя.
