Службові кримінальні правопорушення: що слід знати та чого уникати

В обраному У обране
Друк
Сербіна Анастасія, адвокат
Держслужбовець Серпень, 2017/№ 8
Розділ 17 Кримінального кодексу України містить цілу низку кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг. З огляду на специфіку державної служби більшість державних службовців знаходяться у «зоні ризику» та можуть підпадати під поняття спеціального суб’єкта службових кримінальних правопорушень. Тож, як кажуть: «Хто обізнаний — той озброєний», тому читаємо і розбираємо відповідний матеріал цієї статті.

ДОКУМЕНТИ СТАТТІ

Конституція — Конституція України від 28.06.96 р. № 254к/96-ВР (із змінами).

КК України — Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III (із змінами).

Закон № 1700 — Закон України від 14.10.14 р. № 1700-VII «Про запобігання корупції».

Закон № 889 — Закон України від 10.12.2015 р. № 889-VIII «Про державну службу».

Закон № 2493 — Закон України від 07.06.2001 р. № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування».

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ

НМДГ — неоподаткований мінімум доходів громадян.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ці конституційні приписи поширюються на всіх без винятку службових осіб, незалежно від того, чи є вони представниками законодавчої, виконавчої або судової гілок влади, виконують свої службові обов’язки в державному апараті, в органі місцевого самоврядування або об’єднаннях громадян, здійснюють службову діяльність в юридичних особах публічного чи приватного права.

Не будь-яка службова особа може стати суб’єктом (тобто виконавцем) службових злочинів, а лише та, яка постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснює функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймає постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Організаційно-розпорядчі обов’язки — це обов’язки по здійсненню керівництва трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників. Такі функції виконують, зокрема, керівники підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів, їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

Адміністративно-господарські обов’язки — це обов’язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.

Особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов’язки постійно, а й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов’язки покладені на неї правомочним органом або правомочною службовою особою.

Безпосереднім об’єктом злочинів, зазначених у розділі 17 КК України, є суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках апарату управління державних органів та органів місцевого самоврядування, а також суспільні відносини, які забезпечують нормальне здійснення тих конкретних видів професійної діяльності, які пов’язані з наданням публічних послуг.

Пропоную ознайомитись із конкретними складами злочинів, суб’єктом яких може стати державний службовець під час виконання своїх службових обов’язків.

ЗЛОВЖИВАННЯ ВЛАДОЮ АБО СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ

Статтею 364 КК України передбачена кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим становищем.

Зловживання владою або службовим становищем — умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Під зловживанням владою слід розуміти умисне використання службовою особою, яка має владні повноваження, всупереч інтересам служби своїх прав щодо пред’явлення вимог, а також прийняття рішень, обов’язкових для виконання іншими фізичними чи юридичними особами. Зловживати владою може як представник влади, так і службова особа, яка виконує організаційно-розпорядчі обов’язки, оскільки остання також має владні повноваження, що розповсюджуються на підпорядкованих їй осіб.

Зловживання службовим становищем — це будь-яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов’язаних з її посадою. У цілому зловживання службовим становищем — це більш широке поняття, воно охоплює зловживання владою, оскільки використовувати всупереч інтересам служби службова особа може і владні права та можливості, якщо вона ними наділена.

Зловживання владою або службовим становищем передбачає наявність взаємозв’язку між службовим становищем винного і його поведінкою, яка виражається в незаконних діях або бездіяльності.

Службова особа при зловживанні у будь-якій формі прагне скористатися своїм службовим становищем, яке передбачає як наявність передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами повноважень (прав і обов’язків), так і наявність фактичних можливостей, які надає їй сам авторитет посади (її загальновизнана вага, важливість, впливовість).

Словосполучення «всупереч інтересам служби» передбачає, що службова особа не бажає рахуватися з покладеними на неї законом чи іншим нормативно-правовим актом обов’язками, діє всупереч їм, не звертає увагу на службові інтереси.

Під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те підстав.

Конкретні форми службового зловживання можуть бути різними і залежать від сфері діяльності службової особи, характеру, змісту і обсягу наданих їй повноважень. До службового зловживання можна віднести, зокрема, такі діяння, як неправомірне сприяння фізичним чи юридичним особам у здійсненні господарської діяльності; нецільове використання фінансових коштів, службових приміщень, обладнання, транспорту; незаконна передача комерційним організаціям фінансів та кредитів, призначених для загальнодержавних цілей; потурання злочинам та їх приховування тощо. У всіх цих випадках протиправне діяння службової особи може бути кваліфіковане за ст. 364 КК України лише за умови, якщо відповідальність за його вчинення не передбачена іншими — спеціальними нормами КК України, які встановлюють відповідальність за спеціальні види службових зловживань.

Службове зловживання належить до злочинів із матеріальним складом і за ч. 1 ст. 364 КК України визнається закінченим із моменту заподіяння істотної шкоди правам, свободам та інтересам фізичних чи юридичних осіб або державним чи громадським інтересам.

Істотною шкодою вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує НМДГ.

Відсутність таких наслідків має оцінюватися за спрямованістю умислу винного і може свідчити про наявність або незакінченого злочину, або дисциплінарного проступку.

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони службового зловживання є мотив:

1

корисливі мотиви

2

інші особисті інтереси

3

інтереси третіх осіб

Корисливі мотиви полягають у прагненні особи шляхом зловживання своїм службовим становищем одержати матеріальні блага для себе чи інших осіб, одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат, досягти іншої матеріальної вигоди.

Інші особисті інтереси виявляються у прагненні шляхом використання службового становища здобути різноманітні вигоди нематеріального характеру (одержати нагороду, уникнути відповідальності за недоліки в роботі тощо). Особисті інтереси можуть бути обумовлені такими спонуканнями, як кар’єризм, протекціонізм, помста, заздрість, пихатість тощо.

Інтереси третіх осіб можуть мати як матеріальний, так і нематеріальний характер і полягають, наприклад, у прагненні догодити начальству, надати переваги, пільги та привілеї або звільнити від обов’язків родичів, членів сім’ї, знайомих та інших осіб. Третіми особами, в інтересах яких особа зловживає своїм службовим становищем, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

При кваліфікації діяння за ст. 364 КК України достатньо встановити наявність у поведінці службової особи хоча б одного із зазначених мотивів. Можливе і поєднання різних мотивів при вчиненні цього злочину. Відсутність зазначених мотивів виключає кваліфікацію вчиненого за ст. 364 КК України і свідчить лише про наявність адміністративного чи дисциплінарного проступку, а в окремих випадках — службової недбалості.

Якщо службове зловживання, яке вчинене з корисливих мотивів, не тільки спричинило наслідки, зазначені в ст. 364 КК України, а й призвело до незаконного збагачення суб’єкта, тобто було способом одержання службовою особою неправомірної вигоди чи способом її передачі близьким родичам, вчинене кваліфікується додатково і за іншими статтями КК України.

Мірою покарання за ч. 1 ст. 364 КК України може бути: арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, із штрафом від 250 до 750 НМДГ.

За ч. 2 ст. 364 КК України карається службове зловживання, яке спричинило тяжкі наслідки.

Тяжкими наслідками вважаються такі наслідки, які у двісті п’ятдесят і більше разів перевищують НМДГ.

Покаранням за службове зловживання, яке спричинило тяжкі наслідки, є: позбавлення волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, зі штрафом від 500 до 1000 НМДГ.

ЗЛОВЖИВАННЯ ПОВНОВАЖЕННЯМИ ОСОБАМИ, ЯКІ НАДАЮТЬ ПУБЛІЧНІ ПОСЛУГИ

Статтею 3652 КК України передбачена кримінальна відповідальність для широкого кола осіб, які надають публічні послуги. Зупинимося лише на тих, які можуть бути цікавими саме вам.

Кримінально караним є зловживання своїми повноваженнями державним реєстратором, суб’єктом державної реєстрації прав, державним виконавцем, приватним виконавцем з метою отримання неправомірної вигоди, якщо це завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам або інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб.

Стаття 3652 КК України встановлює підстави кримінальної відповідальності за зловживання повноваженнями особами, що надають публічні послуги, тільки і виключно у разі наявності спеціальної мети — отримання неправомірної вигоди для себе або інших осіб.

Зловживання повноваженнями — це суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на встановлений порядок надання публічних послуг.

Задля правильної кваліфікації дій особи необхідно дивитись приписи законодавства, яке визначає обсяг повноважень конкретного суб’єкта, та встановити факт умисного використання наданих повноважень задля отримання неправомірної вигоди (визначення неправомірної вигоди див. вище).

Суспільна небезпека злочину полягає у підриві встановленого порядку надання публічних послуг, в істотному порушенні законних інтересів громадян, організацій, суспільства, держави.

Об’єктивна сторона складів злочину виражається діянням у формі дії або бездіяльності. Активна злочинна поведінка полягає у використанні винною особою своїх повноважень всупереч законним інтересам. Пасивна поведінка — у відмові виконувати необхідні дії управлінського характеру.

Законні інтереси — це порядок взаємовідносин між організацією й іншими особами (наприклад, реєстрація права власності), підтримка фінансової дисципліни, конкурентоспроможності, забезпечення ефективної кадрової політики.

Кримінальне правопорушення вважається закінченим в момент настання істотної шкоди правам і законним інтересам громадян або організацій або охоронюваним законом інтересам суспільства або держави.

Зловживання повноваженнями карається обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до десяти років.

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його стосовно неповнолітньої чи недієздатної особи, особи похилого віку або повторно. У такому випадку відповідальність передбачена у вигляді обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

У разі якщо названі вище неправомірні дії спричинили тяжкі наслідки (визначення поняття див. вище), то мірою покарання може бути позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна або без такої.

СЛУЖБОВЕ ПІДРОБЛЕННЯ

Наступним видом злочину у сфері службової діяльності, суб’єктом якого може стати державний службовець, є службове підроблення, тобто:

1

складання службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів

2

видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів

3

внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей

4

інше підроблення офіційних документів

Складання неправдивих документів — це повне виготовлення документа, що містить інформацію, яка повністю або частково не відповідає дійсності. При цьому форма та реквізити документа відповідають необхідним вимогам.

Видача неправдивих документів означає надання (передачу) його фізичним або юридичним особам або випуск для використання такого документа, зміст якого повністю або частково не відповідає дійсності і який був складений або службовою особою, яка його видала, або іншою службовою особою. Видача неправдивого документа має місце і в тому випадку, якщо документ був складений приватною особою, але потім був посвідчений службовою особою і виданий нею фізичним чи юридичним особам від імені тієї організації, яку представляє службова особа, що видала цей документ.

Внесення до документів неправдивих відомостей означає внесення (включення) до дійсного (справжнього) офіційного документа, який зберігає належну форму та необхідні реквізити, інформації, яка повністю або частково не відповідає дійсності.

Інше підроблення документів передбачає повну або часткову зміну змісту документа чи його форми або реквізитів, проте не за рахунок внесення до нього неправдивих відомостей, а шляхом їх виправлень, підчищень, дописок, витравлювань, зміни букв чи цифр тощо. Інше підроблення документів є своєрідним антиподом внесення до документа неправдивих відомостей, бо неправдиві відомості у цьому випадку до документа не вносяться, а виправляються або знищуються такі, вже наявні у документі відомості, що відповідають дійсності.

Предметом злочину, передбаченого ст. 366 КК України, є офіційний документ.

Офіційним визнається документ, який відповідає таким ознакам:

1

змістом такого документа повинна бути певна інформація (дані, відомості, свідоцтва, показання)

2

ця інформація має бути зафіксована на будь-якому матеріальному носії (папері, магнітній, кіно-, відео- або фотоплівці, дискеті тощо)

3

документ, який містить таку інформацію, повинен складатися з дотриманням визначених законом форм (довідка, наказ, розпорядження, протокол, постанова тощо) і мати передбачені законом реквізити (бланк, штамп, печатка, підпис тощо)

4

інформація, яка міститься в документі, повинна підтверджувати чи посвідчувати певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, або може бути використана як документи — докази у правозастосовчій діяльності

5

документ має бути складеним, виданим чи посвідченим повноважними (компетентними) особами ОМС, яким законом надано право у зв’язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів

Об’єктивна сторона злочину характеризується активною поведінкою — діями, які полягають у перекручуванні винним істини в офіційних документах чи у видачі неправдивих офіційних документів шляхом використання для цього свого службового становища.

Суб’єктивна сторона службового підроблення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, характеризується тільки прямим умислом, бо винний діє завідомо, тобто усвідомлює неправдивий характер тих відомостей, що вносяться ним до офіційних документів, або усвідомлює, що документ, який він видає, повністю чи частково не відповідає дійсності (є неправдивим). 
Мотиви та мета службового підроблення можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. У цілому злочин є умисним. Внесення до документів відомостей, неправдивий характер яких службова особа не усвідомлює, чи видача документа, невідповідність дійсності якого нею не усвідомлюється, виключає склад службового підроблення і за наявності необхідних умов може бути кваліфіковане за ст. 367 КК України (службова недбалість).

Покаранням за вчинення службового підроблення є штраф до 250 НМДГ або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

За ч. 2 ст. 366 КК України карається службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки (ознаки тяжких наслідків див. вище), у вигляді позбавлення волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, зі штрафом від 250 до 750 НМДГ.

СЛУЖБОВА НЕДБАЛІСТЬ

Далі поговоримо про службову недбалість, відповідальність за яку встановлена ст. 367 КК України.

Під службовою недбалістю слід розуміти невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб.

Об’єктивна сторона службової недбалості характеризується:

1

діянням, яке полягає у невиконанні або неналежному виконанні службових обов’язків через несумлінне ставлення до них

2

наслідками у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам фізичних чи юридичних осіб, державним чи громадським інтересам (ч. 1) чи тяжких наслідків (ч. 2)

3

причинним зв’язком між вчиненим діянням та наслідками

Службова недбалість може виявлятися у формі бездіяльності, коли суб’єкт повністю не виконує покладені на нього службові обов’язки, або дії, коли покладені на нього службові обов’язки хоча і виконуються, але неналежним чином — не так, як того потребують інтереси служби, тобто не відповідно до закону та умов, що склалися, або відповідно до них, але неякісно, неточно, неповно, несвоєчасно, поверхово, у протиріччі зі встановленим порядком тощо.

Указівка закону на невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків через несумлінне ставлення до них характеризує перш за все об’єктивну сторону вчиненого і свідчить про те, що службова особа не тільки повинна була, а й мала реальну можливість виконати покладені на неї службові обов’язки належним чином, тобто могла діяти так, як того вимагають інтереси служби.

Тому для встановлення наявності об’єктивної сторони службової недбалості необхідно визначити:

1

нормативний акт, яким передбачені відповідна компетенція службової особи і коло її службових обов’язків

2

які саме обов’язки, в якому обсязі та порядку вона повинна була виконувати у відповідних умовах

3

чи мала вона реальну можливість належним чином виконати ці обов’ язки в умовах, що склалися

4

у чому саме виявилися допущені особою порушення службових обов’ язків і які наслідки вони спричинили

5

чи перебували службові порушення у причинному зв’язку з тими наслідками, що настали

Для кваліфікації злочину за ст. 367 КК України діяння державного службовця обов’язково повинно бути зумовлене його службовим становищем, а дії, які він не виконав чи виконав неналежним чином, входили в коло його службових обов’язків.

Указівка закону на несумлінне ставлення службової особи до виконання службових обов’язків виключає можливість кваліфікації діяння як службова недбалість у випадках, коли істотна шкода була заподіяна внаслідок недосвідченості, недостатньої кваліфікації, відсутності належних навичок або з інших обставин, що не залежать від службової особи і виключають реальну можливість належного виконання покладених на неї службових обов’язків.

Службова недбалість належить до злочинів із матеріальним складом, який за ч. 1 ст. 367 КК України визнається закінченим із моменту заподіяння істотної шкоди, а за ч. 2 ст. 367 КК України — спричинення тяжких наслідків. Відсутність таких наслідків може свідчити про вчинення службовою особою лише дисциплінарного чи адміністративного проступку.

Суб’єктивна сторона службової недбалості найчастіше виявляється в необережній формі вини як щодо діяння, так і щодо його наслідків. Можлива й змішана форма вини — умисел до діяння і необережна вина до наслідків. Не виключається службова недбалість і тоді, коли умисне порушення службових обов’язків призводить до наслідків, спричинення яких службова особа хоча й не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Відповідальність за скоєння злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, передбачена у вигляді штрафу від 250 до 500 НМДГ або виправних робіт на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

У разі якщо ж службова недбалість привела до тяжких наслідків, то відповідальність визначена у такому обсязі: позбавлення волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від 250 до 750 НМДГ або без такого.

ПРИЙНЯТТЯ ПРОПОЗИЦІЇ, ОБІЦЯНКИ АБО ОДЕРЖАННЯ НЕПРАВОМІРНОЇ ВИГОДИ

Склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 КК України, становить: прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Таким чином, об’єктивна сторона полягає у:

1

прийнятті пропозиції надати їй неправомірну вигоду для себе чи третьої особи

2

прийнятті обіцянки надати їй неправомірну вигоду для себе чи третьої особи

3

одержанні неправомірної вигоди для себе чи третьої особи

4

проханні надати неправомірну вигоду для себе чи третьої особи

Прийняття пропозиції надати неправомірну вигоду слід розглядати як згоду службової особи з приводу наміру на передачу або надання їй неправомірної вигоди за вчинення чи невчинення будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища і може бути здійснене в будь-якій формі (усній, письмовій, SMS-повідомленням тощо). Окрім того, зміст цієї форми фактично обмежується лише тим, що службова особа схвалює (не заперечує) намір того, хто прагне у майбутньому передати їй неправомірну вигоду.

Прийняття обіцянки надати неправомірну вигоду — схвалення (сприйняття) службовою особою добровільно даного зобов’язання (завірення) на передачу або надання їй неправомірної вигоди за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто обіцяє неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії (передбачає коригування суми, форми чи виду неправомірної вигоди, місця, часу, способів та адресатів її майбутнього одержання).

Одержання неправомірної вигоди означає прийняття службовою особою незаконної винагороди за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Прохання надати неправомірну вигоду може полягати у зверненні, умовлянні, схилянні адресата до бажаної поведінки.

Ключовим критерієм у вирішенні питання про наявність/відсутність ознак даного кримінального правопорушення є активна поведінка службової особи (я можу щось зробити на твою користь/користь інших осіб) або пасивна поведінка (я утримаюсь від вчинення тих дій, які я маю зробити) шляхом використання наданої влади чи службового становища.

Санкція частині першої цієї статті передбачає покарання у вигляді штрафу від 1000 до 1500 НМДГ або арешту на строк від трьох до шести місяців, або позбавлення волі на строк від двох до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, предметом якого була неправомірна вигода у значному розмірі, карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. При цьому неправомірною вигодою в значному розмірі вважається вигода, що в сто і більше разів перевищує НМДГ.

Якщо ж розмір неправомірної вигоди у двісті і більше разів перевищує нмдг, або вказаний злочин вчинено службовою особою, яка займає відповідальне становище, чи за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або він був поєднаний з вимаганням неправомірної вигоди, то покарання варіюється від п’яти до десяти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.

Вимагання неправомірної вигоди (ч. 3 ст. 368 КК України) може бути вчинене як у формі прямого примушування, коли службова особа висуває вимогу надати неправомірну вигоду, погрожуючи у випадку невиконання цієї вимоги вчинити (або не вчинити) з використанням влади чи службового становища дії, які можуть заподіяти шкоди правам і законним інтересам того, до кого звернута ця вимога, так і в завуальованій формі — шляхом умисного створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати «хабара» з метою запобігти шкідливим наслідкам для своїх прав та законних інтересів.

Діяння, предметом якого була неправомірна вигода в особливо великому розмірі або вчинене службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.

Особливо великий розмір — такий, що у п’ятсот і більше разів перевищує НМДГ.

Службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, в рамках цієї статті є особи, посади яких згідно із статтею 6 Закону № 889 належать до категорії «А», та особи, посади яких згідно із статтею 14 Закону № 2493 віднесені до першої та другої категорій посад в органах місцевого самоврядування.

Суб’єктивна сторона характеризується лише прямим умислом і наявністю корисливого мотиву.

НЕЗАКОННЕ ЗБАГАЧЕННЯ

Статтею 3682 КК України передбачена кримінальна відповідальність за незаконне збагачення, тобто набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність активів у значному розмірі, законність підстав набуття яких не підтверджено доказами, а так само передача нею таких активів будь-якій іншій особі.

Особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 3 Закону № 1700.

Об’єкт злочину — суспільні відносини, які забезпечують авторитет, порядок здійснення служби, цілі і завдання органів влади та місцевого самоврядування, встановлений (нормативно закріплений) порядок їх функціонування.

Службова діяльність особи в органах державної влади або місцевого самоврядування оплачується у встановленому законом порядку, а майно, доходи, витрати, зобов’язання фінансового характеру такої службової особи підлягають обов’язковому фінансовому контролю. Тому отримання нею шляхом порушення обмежень щодо використання службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей неправомірної вигоди майнового характеру у передбаченому законом розмірі, наприклад, за рахунок одержання незаконних пільг, послуг або у зв’язку з порушенням обмежень щодо зайняття підприємницькою діяльністю, внаслідок забороненого законом сприяння фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності або в зв’язку із входженням до складу керівних органів суб’єктів господарювання тощо, визнається незаконним і за умов, якщо зазначені діяння призвели до незаконного збагачення суб’єкта і не тягнуть за собою адміністративну відповідальність.

Незаконне збагачення може мати разовий характер або бути в певній мірі накопиченим.

Під активами у значному розмірі у цій статті розуміються грошові кошти або інше майно, а також доходи від них, якщо їх розмір (вартість) перевищує одну тисячу НМДГ.

Передача активів — укладення будь-яких правочинів, на підставі яких виникає право власності або право користування на активи, а також надання іншій особі грошових коштів чи іншого майна для укладення таких правочинів.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел та корисливий мотив.

Санкцією статті є позбавлення волі на строк до двох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

Ті самі діяння, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне становище (див. вище), караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

Якщо ж суб’єктом злочину є службова особа, яка займає особливо відповідальне становище (див. вище), то відповідальність передбачена у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

ПРОПОЗИЦІЯ, ОБІЦЯНКА АБО НАДАННЯ НЕПРАВОМІРНОЇ ВИГОДИ

Згідно з вимогами кримінального законодавства карається не лише та особа, яка бажає отримати неправомірну вигоду, а й та, яка її пропонує (дає).

Статтею 369 КК України передбачена відповідальність за пропозицію чи обіцянку службовій особі надати їй або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Об’єктивна сторона злочину полягає в передачі (пропозиції обіцянки) неправомірної вигоди, тому для кваліфікації не має значення, хто є власником матеріальних благ, що передаються як неправомірна вигода, — той, хто їх дає, або інші особи; діє він з власної ініціативи або від імені (за дорученням, проханням) та в інтересах інших осіб; чи є ці особи фізичними або юридичними.

Якщо предмет неправомірної вигоди викрадений або здобутий іншим злочинним шляхом, дії суб’єкта злочину додатково кваліфікуються і за іншою статтею КК України за сукупністю.

Пропозиція неправомірної вигоди є закінченим кримінальним правопорушенням з моменту звернення до іншої особи про готовність на передачу неправомірної вигоди. Даний злочин вважається закінченим з моменту прийняття службовою особою пропозиції на отримання хоча б частини матеріальних цінностей або вигід (пільг) майнового характеру незалежно від того, виконала чи не виконала службова особа певні дії в інтересах того, хто пропонує неправомірну вигоду, або в інтересах третьої особи, а також незалежно від того, чи мала намір службова особа виконувати (не виконувати) обумовлені дії. У разі, якщо службова особа відмовилася прийняти запропоновані гроші, цінності, послуги, дії того, хто намагався надати неправомірну вигоду, такі дії необхідно кваліфікувати як замах на цей злочин.

Дії службової особи, яка дала вказівку підлеглому отримати певні блага, пільги, переваги шляхом надання неправомірної вигоди іншим службовим особам, надала чи розпорядилася надати кошти чи інші цінності, надавала законного вигляду виплатам у випадках давання неправомірної вигоди у завуальований формі тощо, необхідно кваліфікувати як дії посереднього виконавця злочину. У разі коли службова особа лише рекомендувала підлеглому домагатися благ, пільг, переваг у такий спосіб, відповідальність за ст. 369 КК України несе той працівник, який виконуючи таку рекомендацію, надав неправомірну вигоду.

Суб’єктивна сторона даного кримінального правопорушення містить лише прямий умисел, і винний усвідомлює, що він пропонує, обіцяє або надає неправомірну вигоду службовій особі.

Покарання за вказані дії передбачене у вигляді штрафу від 500 до 750 НМДГ або обмеження волі на строк від двох до чотирьох років, або позбавлення волі на той самий строк.

Якщо ж таке діяння вчинене повторно — карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років із штрафом від 500 до 1000 НМДГ, з конфіскацією майна або без такої.

Ще однією кваліфікуючою ознакою є вчинення вказаного злочину за попередньою змовою групою осіб або надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище. Такі дії караються позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої.

Ну і найсуворішій карі підлягає надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище, або у разі, якщо злочин було вчинено організованою групою осіб чи її учасником. Міра покарання за ці діяння передбачена така: позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

ПІДКУП ОСОБИ, ЯКА НАДАЄ ПУБЛІЧНІ ПОСЛУГИ

Наступним складом злочину у професійній сфері є підкуп особи, яка надає публічні послуги, відповідальність за який передбачена ст. 3684 КК України.

Частина перша цієї статті містить опис складу злочину за пропозицію чи обіцянку аудитору, нотаріусу, оцінювачу, іншій особі, яка не є державним службовцем, посадовою особою місцевого самоврядування, але провадить професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, у тому числі послуг експерта, арбітражного керуючого, приватного виконавця, незалежного посередника, члена трудового арбітражу, третейського судді (під час виконання цих функцій), надати йому/їй або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди або прохання її надати за вчинення особою, яка надає публічні послуги, дій або її бездіяльність з використанням наданих їй повноважень в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, або в інтересах третьої особи.

З огляду на те, що цей вид злочинної діяльності є ідентичним описаному вище (при цьому різним є лише суб’єкт, якому надається така неправомірна пропозиція), детально на ньому зупинятися немає сенсу.

Разом із тим, частина третя статті 3684 КК України містить окремий склад злочину за прийняття такої неправомірної пропозиції або обіцянки отримати неправомірну вигоду як для себе, так і для третьої особи за вчинення дій або бездіяльність з використанням наданих їй повноважень в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, або в інтересах третьої особи. Поняття прийняття пропозиції або обіцянки описано вище.

Такі дії караються штрафом від семисот п’ятдесяти до однієї тисячі НМДГ або виправними роботами на строк від одного до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк від двох до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

У разі, якщо прийняття пропозиції або обіцянки неправомірної вигоди відбулися повторно або за попередньою змовою групою осіб чи поєднані з вимаганням неправомірної вигоди, то міра покарання передбачена у значно більшому вигляді: позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.

ЗЛОВЖИВАННЯ ВПЛИВОМ

Окремим складом злочину, передбаченим ст. 3692 КК України, є пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за таку вигоду або за надання такої вигоди третій особі вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

По своїй суті описані вище два склади злочину є однаковими, відрізняються лише особою, якій роблять незаконну пропозицію, у цьому випадку — це особи, уповноважені на виконання функцій держави.

Особами, уповноваженими на виконання функцій держави, є особи, визначені в пунктах 1-3 частини першої статті 4 Закону № 1700.

Безпосереднім об’єктом цього злочину виступає встановлений порядок службової діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави.

Предметом злочину є неправомірна вигода.

Дії особи, яка пропонує або надає неправомірну вигоду, та особи, яка має вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, тісно пов’язані між собою та впливають на визначення моменту закінчення цього складу злочину.

У пропозиції неправомірної вигоди злочин, передбачений ч. 1 ст. 3692 КК України, вважається закінченим з моменту доведення цієї пропозиції до відома адресата — особи, яка має вчинити вплив, незалежно від того, чи погодився адресат прийняти неправомірну вигоду. У наданні неправомірної вигоди злочин, що аналізується, стає закінченим з моменту передачі такої вигоди (хоча б її частини) у випадку, якщо їй передувала пропозиція від особи зробити відповідний вплив. Для кваліфікації за цією статтею не має значення, чи вчинила особа, якій запропонували або надали неправомірну вигоду, вплив на того, хто уповноважений на виконання функцій держави.

Злочин є закінченим з моменту пропозиції особі або надання неправомірної вигоди за зловживання впливом.

Суб’єкт злочину — загальний. При цьому суб’єктом злочину може бути і службова особа за умови, що обіцяний, запропонований, здійснений нею вплив на особу, уповноважену на виконання функцій держави, зумовлено не наданою їй по службі владою чи службовим становищем, а близькими, дружніми чи будь-якими іншими відносинами з останньою. Якщо ж службова особа могла здійснити вплив із використанням наданої їй влади або свого службового становища, дії винної особи слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 368 КК України.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Вплив на особу, уповноважену на виконання функцій держави, знаходиться поза межами складу аналізованого злочину. Також слід звернути увагу на те, що стаття не конкретизує характер впливу на особу, уповноважену на виконання функцій держави. Інакше кажучи, цей вплив може бути як злочинним (погроза вбивством або знищенням майна, втручання у діяльність державного діяча тощо), так і незлочинним.

Кримінальна відповідальність за такі дії передбачена у вигляді штрафу від двохсот до п’ятисот НМДГ або обмеження волі на строк від двох до п’яти років, або позбавлення волі на строк до двох років.

Ну і за логікою речей йде наступний склад злочину у вигляді прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, або пропозиція чи обіцянка здійснити вплив за надання такої вигоди. Такі дії караються штрафом від семисот п’ятдесяти до однієї тисячі п’ятисот НМДГ або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 3 ст. 3692 КК України) визнається вимагання. Законодавець не розкриває зміст вимагання при зловживанні впливом. Це ускладнює тлумачення зазначеної кваліфікуючої ознаки, тим більше, що суб’єкт зловживання впливом є загальним. Такі дії караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна.

ПРОВОКАЦІЯ ПІДКУПУ

Останнім складом злочину у сфері службової діяльності є провокація підкупу, тобто дії службової особи з підбурення особи на пропонування, обіцянку чи надання неправомірної вигоди або прийняття пропозиції, обіцянки чи одержання такої вигоди, щоб потім викрити того, хто пропонував, обіцяв, надав неправомірну вигоду або прийняв пропозицію, обіцянку чи одержав таку вигоду (ст. 370 КК України).

Провокація підкупу вчиняється лише шляхом активної поведінки — дії та належить до злочинів із формальним складом, який визнається закінченим із моменту створення службовою особою обставин і умов (обстановки), незалежно від того, чи вчинила особа злочин, до якого вона провокувалась. Проте, якщо такий злочин завдяки провокації (у зв’язку з її здійсненням) усе-таки був учинений, це не виключає відповідальності того, хто пропонував, передав, надав неправомірну вигоду або одержав неправомірну вигоду.

Конкретні способи провокації можуть бути різноманітними: натяки, поради, пропозиції, прохання, умовляння, рекомендації, вказівки тощо. Не виключається і використання такого способу провокації, як обман, коли винний здійснює провокацію підкупу, поширюючи неправдиву інформацію про можливість вирішення тих чи інших питань лише за допомогою підкупу.

Суб’єктивна сторона злочину полягає в прямому умислі, бо службова особа свідомо створює обстановку, яка зумовлює пропонування, давання або одержання неправомірної вигоди, переслідуючи при цьому спеціальну мету — викрити того, хто дав або отримав неправомірну вигоду. Відсутність такої мети виключає кваліфікацію дій за ст. 370 КК.

Дані дії караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років та штрафом від 250 до 500 НМДГ.

ДЕКЛАРУВАННЯ НЕДОСТОВІРНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Статтею 3661 КК України передбачена відповідальність за декларування недостовірної інформації.

Кримінально караним визнається діяння, яке полягає у поданні суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом № 1700.

Об’єктивна сторона злочину може носити як активний характер — подання завідомо недостовірних відомостей у декларації, так і пасивний характер — умисне неподання декларації.

Суб’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 3661 КК України, характеризується тільки прямим умислом.

Таким чином, у разі якщо державний службовець зазначив у декларації неправдиву інформацію помилково (автоматично вказав на 1 нуль більше і т. п.), такі дії не утворюють складу злочину.

Так само і у разі, якщо сервер не працював у строки подання декларацій, внаслідок чого посадова особа просто не мала об’єктивної можливості подати декларацію вчасно, кримінальна відповідальність виключається.

Важливо також зазначити, що відповідальність за цією статтею за подання суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації стосовно майна або іншого об’єкта декларування, що має вартість, настає у випадку, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Кримінальна відповідальність за вказаний злочин встановлена така: штраф від 2500 до 3000 НМДГ або громадські роботи на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або позбавлення волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

І наостанок хочу нагадати, що незнання закону не звільняє від відповідальності! Тому ця стаття, хоч і має суто інформативний характер, та я упевнена, що вона убереже вас, шановні читачі, від вчинення кримінальних правопорушень! Адже навіть незначні «помилки (підписання пустого бланку; розмова, яка може бути сприйнята неоднозначно; а іноді і просто лінощі) можуть мати серйозні наслідки. Бажаємо плідної роботи!

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити