ДОКУМЕНТИ СТАТТІ
Загальні правила — Загальні правила етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, затверджені наказом Нацдержслужби від 05.08.2016 р. № 158.
Загальні правила є узагальненням стандартів етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, якими вони зобов’язані керуватися під час виконання своїх посадових обов’язків. Ці Загальні правила спрямовані на зміцнення авторитету публічної служби, репутації службовців.
Зроблено акцент на запобіганні корупції, зміцненні авторитету служби та забезпеченні інформування громадян про норми поведінки службовців.
Дотримання державними службовцями вимог цих Загальних правил враховується під час проведення щорічного оцінювання їх службової діяльності.
Дотримання Правил може впливати на оцінку роботи держслужбовця, як позитивно, так і негативно.
Керівники державних органів, органів місцевого самоврядування чи їх структурних підрозділів у разі виявлення чи отримання повідомлення про порушення цих Загальних правил у межах своєї компетенції відповідно до законодавства зобов’язані вжити заходів щодо припинення виявленого порушення, усунення його наслідків та притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності, а у випадках виявлення ознак кримінального або адміністративного правопорушення також поінформувати спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції.
Порівняно із попередніми Правилами поведінки 2010 року керівники не тільки вирішуватимуть питання про притягнення порушників до дисциплінарної відповідальності, але й за наявності підстав повинні будуть інформувати Нацдержслужбу, Національне антикорупційне бюро, чого раніше не було.
Загальні обов’язки
У разі отримання для виконання наказу (розпорядження), доручення, які державний службовець вважає незаконними або такими, що становлять загрозу охоронюваним Законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, юридичних осіб, державним або суспільним інтересам, він повинен негайно в письмовій формі повідомити про це керівника органу, в якому він працює.
Ця норма має захищати професійні права та ділову репутацію держслужбовця, який чесно намагається виконувати свою роботу, незважаючи на можливий тиск «згори» від свого безпосереднього керівника. Адже така форма юридичного самозахисту, як отримання письмового підтвердження законності отриманого для виконання наказу (розпорядження), доручення керівника має практично спростити необхідну доказову базу у тих чи інших спірних ситуаціях на користь держслужбовця.
Державні службовці повинні сумлінно, компетентно, результативно і відповідально виконувати свої посадові обов’язки, проявляти ініціативу, а також не допускати ухилення від прийняття рішень та відповідальності за свої дії та рішення.
Досить вдало сформульовано й мотивацію відповідальності держслужбовця, якому доведеться працювати у більш жорстких умовах. Тепер він повинен не допускати ухилення від прийняття рішень, відповідальності за свої дії та рішення.
Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування повинні постійно поліпшувати свої уміння, знання і навички відповідно до функцій та завдань займаної посади, підвищувати свій професійний та культурний рівень, удосконалювати організацію службової діяльності.
Ця норма має подвійний характер. З одного боку, має бути внутрішня ініціатива держслужбовця до постійного професійного самовдосконалення. З іншого боку, питання навчання й підвищення кваліфікації держслужбовця є організаційною функцією керівника державного органу та відповідних державних органів, які здійснюють таку діяльність. Сам держслужбовець має цікавитися різними курсами й брати участь у заходах із підвищення кваліфікації.
Службовці мають дбати про авторитет державної служби і служби в органах місцевого самоврядування, а також про позитивну репутацію державних органів та органів місцевого самоврядування, що включає дотримання правил етикету, належного зовнішнього вигляду, забезпечення високої якості роботи, встановленого внутрішнього службового розпорядку.
За необхідності ці питання можуть бути додатково врегульовані внутрішнім (локальним) нормативно-правовим актом конкретного державного органу із урахуванням специфіки його діяльності.
Державні службовці та посадові особи мають шанувати народні звичаї і національні традиції. Вони зобов’язані з повагою ставитися до державних символів України, використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов’язків, не допускати дискримінації державної мови.
Відкритим залишається питання практичної можливості застосування мови російської чи іншої регіональної мови (скажімо, румунської на Буковині) для держслужбовця під час особистого прийому та безпосереднього спілкування із відвідувачами. Адже за неписаними нормами етикету бажано із співрозмовником говорити тією мовою, якою людина звертається першою. Варіантом для правильного вирішення ситуацій та уникнення проблем для держслужбовців може стати відповідне роз’яснення Нацдержслужби із цього приводу.
Використання службового становища
Забороняється використовувати повноваження або службове становище в особистих (приватних) інтересах чи в неправомірних особистих інтересах інших осіб, у тому числі використовувати свій статус та інформацію про місце роботи з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб.
На практиці це може виражатися в тому, що службовець, вирішуючи різні особисті питання в інших державних органах, які безпосередньо не стосуються його роботи, не має права натякати чи безпосередньо привертати увагу на свою посаду й місце роботи, щоб чинити певний тиск. Інакше ризикуватиме потрапити на перевірку, адже тепер зацікавлені особи можуть письмово повідомити про такі факти до Нацдержслужби. Можна навіть убезпечити себе тим, що про місце роботи не повідомляти нічого, аргументуючи персональними даними або вимогами до поведінки держслужбовців.
Використання інформації
Якщо державним службовцям чи посадовим особам місцевого самоврядування стало відомо про загрозу чи факти неправомірного поширення інформації з обмеженим доступом, вони повинні негайно повідомити про це безпосереднього керівника.
Ця норма не лише захищатиме права мешканців територіальної громади, а й саму репутацію службовця, який у разі виникнення неоднозначних ситуацій повинен повідомити про це свого керівника. Це можна зробити як в усній, так і в письмовій формі. Тим самим держслужбовець може зменшити потенційний ризик зайвої відповідальності.
Обмін інформацією
Державний службовець та посадова особа місцевого самоврядування при спілкуванні під час виконання посадових обов’язків повинні дотримуватися таких правил:
1) надавати інформацію із зазначенням даних, що її підтверджують;
2) своєчасно надавати відповідно до законодавства іншим державним службовцям та посадовим особам місцевого самоврядування інформацію, необхідну для виконання ними посадових обов’язків;
3) викладати інформаційні матеріали та повідомлення чітко, лаконічно та послідовно для однозначного їх сприйняття.
Ця норма теж є цікавим нововведенням. Тепер держслужбовці повинні не просто надавати необхідну інформацію запитувачу, але й зазначати необхідні достовірні дані, що її підтверджують. Також визначено вимогу стосовно упорядкування й систематизації надання інформації: слід викладати інформаційні матеріали та повідомлення чітко, лаконічно та послідовно для однозначного їх сприйняття.
Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування повинні дотримуватися встановленого протоколу у відносинах з представниками органів влади іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних установ.
Ця норма теж є новою, порівняно із попередніми правилами поведінки держслужбовців. За своїм змістом цими знаннями володіють у Міністерстві закордонних справ України. Напевно, тут ще виникатимуть питання для посадових осіб органів місцевого самоврядування, на які можна буде знайти відповіді в процесі вдосконалення діяльності системи держслужби в цілому.
