Одразу зазначимо, що законодавчого визначення «тимчасово відсутнього» працівника, на жаль, не існує. Тож упевнено сказати, коли закінчується тимчасовий термін відсутності, неможливо.
Як ми уже зазначали у попередніх консультаціях, відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. № 889 (далі Закон № 889) законодавство про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Статтею 34 Закону № 889 передбачено, що «призначення на посаду державного службовця здійснюється безстроково, крім випадків, визначених цим та іншими законами України».
Залежно від строку трудовий договір може бути:
1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;
2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;
3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 р. № 5067-VI:
вакансія — вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа;
робоче місце — місце (приміщення), на якому працівник постійно чи тимчасово перебуває в процесі трудової діяльності і яке визначене, зокрема, на підставі трудового договору (контракту).
Тож, на нашу думку, якщо з держслужбовцем було укладено безстроковий трудовий договір, який під час відсутності держслужбовця на робочому місці з поважних причин певний час не було розірвано, то такий держслужбовець вважається тимчасово відсутнім працівником.
Ми проаналізували нормативну базу та профільні роз’яснення і дійшли висновку, що законодавством не передбачено обмеження періоду здійснення доплати за виконання обов’язків тимчасово відсутнього держслужбовця.
Мінсоцполітики, зокрема у своєму листі від 19.04.2011 р. № 126/06/186-11, зазначає, що «виконання обов’язку тимчасово відсутнього працівника без звільнення працівника від своїх основних обов’язків — це заміна працівника, відсутнього у зв’язку з хворобою, відпусткою та з інших причин (без звільнення від основних трудових обов’язків), коли працівник поряд зі своєю основною роботою виконує обов’язки тимчасово відсутнього працівника. У цьому випадку, відповідно до статті 105 Кодексу законів про працю України, працівнику провадиться доплата за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника (розмір доплати встановлюється на умовах, передбачених колективним договором)». У нашому випадку доплата за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника передбачена ч. 2 ст. 50 Закону № 889.
Водночас звертаємо увагу, що Законом № 889 передбачено лише механізм встановлення такої доплати! Він визначений ч. 3 ст. 53 цього Закону: «Виплата за додаткове навантаження у зв’язку з виконанням обов’язків тимчасово відсутнього державного службовця встановлюється керівником державної служби державному службовцю за поданням його безпосереднього керівника у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця».
Тобто для встановлення такої виплати потрібні: подання безпосереднього керівника держслужбовця і розпорядчий документ керівника держслужби, у якому має бути зазначено про покладання обов’язків одного працівника на іншого та, власне, здійснення виплати за виконання такого додаткового навантаження.
Таким чином, що ми маємо у підсумку? Керівник державної служби виходячи з потреб установи та навантаження держслужбовців, на час тимчасової відсутності державного службовця (працівника, з яким не було розірвано трудові відносини) може встановлювати виплату за додаткове навантаження чи запровадити механізм строкового трудового договору. Підкреслимо! Ці два механізми застосовуються у разі відсутності працівника, який залишається у трудових відносинах з установою.
