Коло осіб, які мають подавати е-декларації, змінено: роз’яснення суб’єктам декларування*

* За матеріалами офіційних роз’яснень НАЗК (https://nazk.gov.ua). Назва редакційна. — Прим. ред.

Статтею 1 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 р. № 1700-VII (далі — Закон № 1700) визначено, що суб’єктами декларування є, зокрема, особи, зазначені в п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 1700, а саме посадові особи юридичних осіб публічного права, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і на яких поширюється дія окремих положень Закону, у тому числі щодо фінансового контролю.

Юридичні особи публічного права — це підприємства, установи та організації, які утворені розпорядчими актами Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (ст. 2, 81, 87 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 3 «Роз’яснення щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю», затвердженого рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 11.08.2016 р. № 3 (із змінами), у цілях визначення суб’єктів, на яких поширюється дія Закону, під «посадовими особами юридичних осіб публічного права» (відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону) слід розуміти працівників юридичних осіб публічного права, які наділені посадовими повноваженнями здійснювати організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції.

Із набуттям чинності Законом України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 р. № 1798-VIII, яким внесено зміни до Закону № 1700, змінено коло осіб, які мають подавати е-декларації.

Отже, дія антикорупційного закону в частині фінансового контролю не поширюється на певні категорії посад, а саме:

— посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність у сфері соціального обслуговування населення, соціальної та професійної реабілітації інвалідів і дітей-інвалідів, соціального захисту ветеранів війни та учасників АТО;

— охорони здоров’я (окрім керівників закладів охорони здоров’я центрального, обласного, районного, міського (міст обласного значення, міст Києва та Севастополя) рівня);

— освіти (крім керівників ВНЗ та їх заступників);

— науки (крім президентів, перших віце-президентів, віце-президентів та головних учених секретарів, інших членів Президії Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, обраних загальними зборами, керівників НДІ та інших наукових установ);

— культури.

НАУКА

Відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону № 1700 дія розділу VII «Фінансовий контроль» цього Закону не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність у сфері, зокрема, науки (крім президентів Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, перших віце-президентів, віце-президентів та головних учених секретарів Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, інших членів Президії Національної академії наук України та президій національних галузевих академій наук, обраних загальними зборами Національної академії наук України та національних галузевих академій наук відповідно, керівників науково-дослідних інститутів та інших наукових установ).

Згідно з п. 16 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 26.11.2015 р. № 848-VIII (далі — Закон № 848) наукова (науково-дослідна, науково-технологічна, науково-технічна, науково-практична) установа — юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, утворена в установленому законодавством порядку, для якої наукова та (або) науково-технічна діяльність є основною.

У п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону № 848 визначено, що наукова діяльність — інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання нових знань та (або) пошук шляхів їх застосування, основними видами якої є фундаментальні та прикладні наукові дослідження.

Як передбачено в п. 26 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону, науково-технічна діяльність — наукова діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань для розв’язання технологічних, інженерних, економічних, соціальних та гуманітарних проблем, основними видами якої є прикладні наукові дослідження та науково-технічні (експериментальні) розробки.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 7 Закону № 848 в Україні гарантується можливість утворення різних за формою власності установ.

До основної діяльності наукових установ згідно з п. 29 ч. 1 ст. 1 цього Закону належить проведення фундаментальних досліджень, прикладних наукових і науково-технічних (експериментальних) розробок, надання науково-технічних послуг, проведення наукової і науково-технічної експертизи, підготовка наукових кадрів, розвиток і збереження наукової інфраструктури.

Суб’єктами діяльності у сфері науки (юридичні особи, що провадять наукову і науково-технічну діяльність) є, зокрема, наукові установи всіх форм власності, статути (положення) яких передбачають основну наукову та (або) науково-технічну діяльність.

Статтею 89 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. До Єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, а також інші відомості, встановлені законом.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 р. № 755-IV в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань містяться, зокрема, такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності), організаційно-правова форма, види діяльності, вид установчого документа (установчий акт, статут, модельний статут, засновницький договір, одноособова заява (меморандум), положення тощо).

З урахуванням наведеного, дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону № 1700 не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій (різних організаційно-правових форм), які є юридичними особами публічного права та здійснюють основну діяльність у сфері науки, що підтверджується установчими документами такої юридичної особи та відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань.

При цьому слід зазначити, що посадові (службові) особи юридичних осіб публічного права, які здійснюють основну діяльність у сфері науки, які є державними органами чи органами місцевого самоврядування, повинні подавати декларації згідно з пп. «в», «и» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1700.

Водночас відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону № 1700 дія розділу VII «Фінансовий контроль» поширюється на президентів Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, перших віце-президентів, віце-президентів та головних учених секретарів Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, інших членів Президії Національної академії наук України та президій національних галузевих академій наук, обраних загальними зборами Національної академії наук України та національних галузевих академій наук відповідно, керівників науково-дослідних інститутів та інших наукових установ.

ОСВІТА

Відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону № 1700 дія розділу VII «Фінансовий контроль» цього Закону не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність у сфері, зокрема, освіти (крім керівників вищих навчальних закладів та їх заступників).

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про освіту» від 23.05.91 р. № 1060-XII (далі — Закон № 1060) система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Згідно зі ст. 29 Закону № 1060 структура освіти включає: дошкільну, загальну середню, позашкільну, професійно-технічну, вищу та післядипломну освіту.

Як зазначено в п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 р. № 222-VIII (далі — Закон № 222), ліцензуванню підлягає освітня діяльність закладів освіти.

Відповідно до ст. 34 Закону № 1060 дошкільними навчальними закладами є: дошкільні навчальні заклади (ясла); дошкільні навчальні заклади (ясла-садки); дошкільні навчальні заклади (дитячі садки); дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) компенсуючого типу; будинки дитини; дошкільні навчальні заклади (дитячі будинки) інтернатного типу; дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) сімейного типу; дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) комбінованого типу; дошкільні навчальні заклади (центри розвитку дитини).

У ст. 36 Закону № 1060 зазначено, що основним видом середніх навчальних закладів є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший — початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту, другий — основна школа, що забезпечує базову загальну середню освіту, третій — старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту.

Відповідно до ст. 39 Закону № 1060 до позашкільних навчальних закладів належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Згідно зі ст. 41 Закону № 1060 до професійно-технічних навчальних закладів належать: професійно-технічне училище відповідного профілю; професійне училище соціальної реабілітації; вище професійне училище; професійний ліцей; професійний ліцей відповідного профілю; професійно-художнє училище; художнє професійно-технічне училище; вище художнє професійно-технічне училище; училище-агрофірма; вище училище-агрофірма; училище-завод; центр професійно-технічної освіти; центр професійної освіти; навчально-виробничий центр; центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів; навчально-курсовий комбінат; навчальний центр; інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту або здійснюють професійно-технічне навчання.

Як вбачається зі ст. 43 Закону № 1060, вищими навчальними закладами є університет, академія, інститут, коледж.

Статтею 48 Закону № 1060 визначено, що до закладів післядипломної освіти належать: академії, інститути (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати; підрозділи вищих навчальних закладів (філіали, факультети, відділення та інші); професійно-технічні навчальні заклади; науково-методичні центри професійно-технічної освіти; відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

Відповідно до ст. 18 Закону № 1060 навчальні заклади створюються органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, у тому числі релігійними організаціями, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку, громадянами відповідно до потреби громадян у мові навчання, соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб у них за наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази, педагогічних кадрів. Навчальний заклад набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб. Навчальні заклади діють на підставі власних статутів, затверджених: центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, стосовно навчальних закладів, що засновані на загальнодержавній власності і перебувають у його системі; центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади, засновані на загальнодержавній власності, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти; центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти стосовно вищих навчальних закладів, заснованих на інших формах власності; місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування стосовно державних навчальних закладів, що є комунальною власністю, і навчальних закладів (крім вищих навчальних закладів), заснованих на інших формах власності.

З урахуванням наведеного, дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону № 1700 не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які є юридичними особами публічного права та здійснюють основну діяльність у сфері освіти, що підтверджується установчими документами такої юридичної особи та відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань, та які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку.

При цьому слід зазначити, що посадові (службові) особи юридичних осіб публічного права, які здійснюють основну діяльність у сфері освіти, які є державними органами чи органами місцевого самоврядування, повинні подавати декларації згідно з пп. «в», «и» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1700.

Водночас відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону № 1700 дія розділу VII «Фінансовий контроль» поширюється на керівників вищих навчальних закладів та їх заступників. Згідно зі статтею 34 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 р. № 1556-VII, керівником вищого навчального закладу є його ректор, президент, начальник, директор тощо відповідно до статуту вищого навчального закладу.

КУЛЬТУРА

Відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону № 1700 дія розділу VII «Фінансовий контроль» цього Закону не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність у сфері, зокрема, культури.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про культуру» від 14.12.2010 р. № 2778-VI (далі — Закон № 2778) заклад культури — юридична особа, основною діяльністю якої є діяльність у сфері культури, або структурний підрозділ юридичної особи, функції якого полягають у провадженні діяльності у сфері культури.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону № 2778 в Україні гарантується можливість утворення різних за формою власності та видами діяльності у сфері культури закладів культури — театрів, концертних організацій, філармоній, культурних центрів, продюсерських агентств, професійних мистецьких колективів, кіностудій, кіно-, відеопрокатних закладів, видавництв, музеїв, архівів, заповідників, художніх галерей (виставок), бібліотек, клубних закладів, навчальних закладів культури і мистецтва, початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів (шкіл естетичного виховання) та студій, кінотеатрів, цирків, парків культури та відпочинку, архітектурних, дизайнерських, рекламних, реставраційних центрів і майстерень тощо.

Вказана норма кореспондується зі змістом ст. 19 Закону № 2778, якою, зокрема, визначено, що заклади культури різних організаційно-правових форм господарювання і власності створюються і провадять діяльність відповідно до законодавства. Заклади культури провадять діяльність за видами, визначеними ч. 1 ст. 12 цього Закону, відповідно до цілей, передбачених їх статутами (положеннями). Основним видом діяльності закладу культури є діяльність у сфері культури, передбачена ст. 12 цього Закону. Заклади культури можуть одночасно з основною діяльністю провадити іншу господарську діяльність і одержувати від неї доходи, якщо інше не встановлено законом і така діяльність відповідає меті, з якою вони створені.

До діяльності у сфері культури (культурна діяльність) згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 2778, належить творча, господарська, наукова, бібліотечна, інформаційна, музейна, освітня, культурно-дозвіллєва та розважальна діяльність, спрямована на створення, тиражування, розповсюдження, демонстрування, популяризацію, збереження і використання культурних благ та культурних цінностей для задоволення культурних потреб громадян.
Статтею 12 Закону № 2778 передбачено, що до основних видів діяльності у сфері культури належать створення, виконання, тиражування, розповсюдження, демонстрування (публічний показ і публічне сповіщення) та популяризація творів літератури і мистецтва; створення, збереження, охорона, використання та популяризація національного культурного надбання; проведення наукових досліджень у сфері культури, літературна і художня критика, кінокритика; організація відпочинку і дозвілля громадян. Суб’єктами діяльності у сфері культури (юридичні особи, що провадять культурну діяльність) є, зокрема, заклади культури, а також підприємства, установи та організації всіх форм власності, статути (положення) яких передбачають провадження діяльності у сфері культури.

З урахуванням наведеного, дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону № 1700 не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій (різних організаційно-правових форм), які є юридичними особами публічного права та здійснюють основну діяльність у сфері культури, що підтверджується установчими документами такої юридичної особи та відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань.

При цьому слід зазначити, що посадові (службові) особи юридичних осіб публічного права, які здійснюють основну діяльність у сфері культури, які є державними органами чи органами місцевого самоврядування, повинні подавати декларації згідно з пп. «в», «и» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1700.

Відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону № 1700 дія розділу VII «Фінансовий контроль» цього Закону не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність у сфері, зокрема, культури.

СОЦІАЛЬНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ

Відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону № 1700 дія розділу VII «Фінансовий контроль» цього Закону не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність у сфері, зокрема, соціального обслуговування населення.

В абз. 5 ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги» від 19.06.2003 р. № 966-IV (далі — Закон № 996) визначено, що соціальне обслуговування — система соціальних заходів, яка передбачає сприяння, підтримку і послуги, що надають соціальні служби окремим особам чи групам населення для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності.

При цьому соціальні служби — це підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання, а також громадяни, що надають соціальні послуги особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги (абз. 6 ст. 1 Закону № 996).

З урахуванням наведеного, дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону № 1700 не поширюється на посадових осіб підприємств, установ та організацій (різних організаційно-правових форм), основна діяльність яких полягає в наданні соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, що підтверджується установчими документами таких підприємств, установ та організацій та відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань.

При цьому слід зазначити, що посадові (службові) особи юридичних осіб публічного права, які здійснюють основну діяльність у сфері соціального обслуговування, які є державними органами чи органами місцевого самоврядування, повинні подавати декларації згідно з пп. «в», «и» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1700.

ОХОРОНА ЗДОРОВ`Я

Відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону № 1700 дія розділу VII «Фінансовий контроль» цього Закону не поширюється з на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність у сфері, зокрема, охорони здоров’я (крім керівників закладів охорони здоров’я центрального, обласного, районного, міського (міст обласного значення, міст Києва та Севастополя) рівня).

Згідно з абз. 3 ст. 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.92 р. № 2801-XII (далі — Закон № 2801) заклад охорони здоров’я — юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

В абз. 5 ст. 3 Закону № 2801 визначено, що медичне обслуговування — діяльність закладів охорони здоров’я та фізичних осіб — підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я, що не обов’язково обмежується медичною допомогою.

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 7 Закону № 222 ліцензуванню підлягає медична практика.

Як вбачається з абз. 3 п. 4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 р. № 285, медична практика — це вид господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, який провадиться закладами охорони здоров’я та фізичними особами — підприємцями з метою надання медичної допомоги та медичного обслуговування на підставі ліцензії.

Відповідно до ч. 6 ст. 16 Закону № 2801 заклад охорони здоров’я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом).

З урахуванням наведеного, дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону № 1700 не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій (різних організаційно-правових форм), які є юридичними особами публічного права та здійснюють основну діяльність у сфері охорони здоров’я, що підтверджується установчими документами такої юридичної особи та відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань, а також ліцензією, одержаною в установленому законом порядку.

При цьому слід зазначити, що посадові (службові) особи юридичних осіб публічного права, які здійснюють основну діяльність у сфері охорони здоров’я, які є державними органами чи органами місцевого самоврядування, повинні подавати декларації згідно з пп. «в», «и» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1700.

Водночас відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону № 1700 дія розділу VII «Фінансовий контроль» поширюється на керівників закладів охорони здоров’я центрального, обласного, районного, міського (міст обласного значення, міст Києва та Севастополя) рівня.