Конкурентоспроможність держави — українська формула

* http://www.worldbank.org/en/about/people/michael-woolcock.

Сьогодні, коли більшість людства відчуває хаос навколо себе, дуже важливо користуватись правдивою інформацією, яка допомагає тобі з найбільшою достовірністю вирахувати систему координат, в якій знаходишся ти, твоя соціальна група чи навіть держава. Це потрібно для того, щоб вірно орієнтуватись в реальних умовах та складати свої плани дій заради досягнення власної чи колективної мети.

Тому, як зазначають сучасні соціологи, все більшої активності набувають професійні спільноти та дискусійні клуби, в яких фахівці мають можливість обмінюватись своїми напрацюваннями в практичній і теоретичній роботі, так би мовити, «звіряти годинники та напрям руху» з тими, кому довіряєш та поважаєш. І це потрібно робити, щоб не витрачати свої ресурси та час, відволікаючись на штучно створені інформаційні приводи чи неточну статистику.

Уряди відіграють важливу роль у процесі розвитку своїх країн, постійно впроваджуючи необхідні реформи та нові політичні моделі для досягнення цілей розвитку. Тим не менше, багато з цих втручань мають обмежений вплив: школи будуються, але відсутні нові системи навчання чи педагоги, інформаційні системи розробляються, але в повній мірі не використовуються суспільством, плани написані, але не реалізовані. Ці недоліки досягнень виявляють прогалини у можливостях та слабкі сторони у процесі формування державної спроможності.

Книга «Building State Capability. Evidence, Analysis, Action / Створення державного потенціалу. Докази, аналіз, дії»** розглядає ці недоліки та прогалини. Вона починається з подання доказів дефіциту можливостей, який існує в багатьох країнах і свідчить про те, що багато урядів не мають основних можливостей навіть після десятиліть реформ та зусиль з нарощування потенціалу для змін.

** https://bsc.cid.harvard.edu/building-state-capability-evidence-analysis-action.

У книзі аналізуються ці свідчення, визначаються пастки, в які потрапляють багато урядів, — зокрема, ситуації, коли уряди приймають нові механізми управління суспільними системами, з якими вони в подальшому не можуть працювати, з огляду на слабкі існуючі можливості власних потенціалів.

Також книга описує процес, який уряди можуть використовувати, щоб уникнути цих умовних можливостей-пасток. Цей процес називається PDIA (інтенсивна інтерактивна адаптація), що дає змогу людям, які працюють в уряді, знаходити підходи для вирішення проблем, з якими вони стикаються. Обговорення цього процесу структуроване і дозволяє застосовувати інструменти та ідеї для вирішення проблем, з якими мають справу державні управлінці. Зазначені у книзі поради допоможуть держслужбовцям розробляти політику та реформи, які мають більший вплив на якісний розвиток держави, ніж у минулому.

Оскільки частина членів нашої організації — науковці або мають відношення до державної служби, ми обмінюємось новинками публікацій вітчизняних та іноземних авторів.

«Building State Capability. Evidence, Analysis, Action / Створення державного потенціалу. Докази, аналіз, дії» нам порекомендував до читання професор Jordan Gans-Morse, Visiting Scholar, National University of Kyiv-Mohyla Academy, Asst. Professor of Political Science, Northwestern University влітку 2017 року.

Книга нещодавно вийшла з друку в Оксфордському університеті і, враховуючи не лише теоретичний, але й практичний досвід авторів книги, вже почала користуватись увагою серед наукових кіл США. Ми знайшли цю книгу у продажу на одному з іноземних сайтів.

На сьогоднішній день Україна опинилась в складних політичних та економічних умовах, і від нас зараз залежить, як та для чого наша країна буде змінюватись кожного року. Тому членам нашої організації рекомендована книга видалась корисною для практичного застосування, і розпочався пошук авторів з пропозицією перекласти її українською мовою для керівників усіх ланок державної служби.

Через певний час відгукнувся один із співавторів книги — Майкл Вулкок і розпочалось спілкування. Пан Майкл, незважаючи на свою дослідницьку роботу по всьому світу, про Україну майже нічого не знав, а під час першого спілкування з нами ключовими словами діалогу були «корупція» та «революція».

На захід запрошувалися народні депутати України, представники Світового банку в Україні, центральних та місцевих органів виконавчої влади, докторанти, аспіранти та науково-педагогічні працівники ВНЗ, члени Громадських рад при центральних та місцевих органах виконавчої влади, зокрема, члени Громадської ради при Нацдержслужбі, зацікавлені бізнес-кола, які небайдужі до особливого, унікального розвитку своєї країни, експерти та автори фахового журналу з питань державної служби «Держслужбовець».

Окрім презентації ідей з книги, на зустрічі прозвучали співдоповіді українських громадських діячів, науковців та представників державної влади, а також дискусія щодо шляхів розвитку України та зайняття нею гідного місця серед провідних країн світу.

Хочу ще додати про особистість нашого спеціального гостя: австралієць за походженням, син вченого, який займався науковими дослідженнями з біології, людина, яка зробила себе сама — у молодому віці приїхав отримувати науковий ступінь до США, залишився працювати, але досі є громадянином Австралії. Має великий досвід багаторічних досліджень економічного розвитку країн по всьому світові.

А ще цікавою «родзинкою» діяльності вченого є дослідження художньої літератури різних держав. Пан Вулкок колекціонує твори, в яких є історія реформ країн, тобто опис життя героїв на фоні глобальних суспільних трансформацій у визначений період часу. Довелось пригадувати українські твори схожого напрямку з історії України. Тому будемо вдячні за поповнення колекції нашого гостя (для написання наукових статей) вашими пропозиціями щодо творів сучасних українських авторів, якщо ці книги перекладені англійською.

УКРАЇНА: НА ШЛЯХУ ДО ЕФЕКТИВНОГО СУСПІЛЬСТВА. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ТА ДЕРЖАВНА СЛУЖБА

У своїй книзі «На шляху до ефективних суспільств» видатний мислитель Богдан Гаврилишин писав: «Україна народилась у радості й без зайвого болю. Її людський і природний потенціал міг стати запорукою швидкого розвитку і світлого майбутнього. Вийшло не зовсім так... Послідовне приниження, знищення еліт, а опісля селянства ізоляція від світу, — все це залишило глибокі сліди... Чи стане Україна «нормальною державою»? Відповідь — «так», але за яких умов?»

Прийнято вважати, що запорукою цієї «нормальності» стане вступ України до ЄС і НАТО. Однак, лише набуття державою членства в цих організаціях не може бути мотивацією змін. Метою політики має стати досягнення Україною рівня держав — членів ЄС і НАТО за економічними, політичними, безпековими, соціальними показниками.

«Нормальність» — це не вступ до чергового союзу, а перейняття «європейських стандартів», яке необхідне, щоб зробити особистість — більш захищеною; управління — більш ефективним; економіку — більш продуктивною; громадян — більш заможними; життя — більш комфортним.

Набуття «нормальності» — це, фактично, прийняття певних технологічних процедур:

– взаємодії між державою й громадянином (тобто права та свободи людини);

– формування органів влади й управління («стандарти демократії»);

– ставлення влади й громадян до права (принципи верховенства права);

– діалогу влади й бізнесу (соціальна відповідальність, сталий розвиток);

– формування державної політики (доказова політика — evidence-based policy);

– діалогу влади і громадянського суспільства (принципи доброго (належного) урядування — good governance).

Але чи може перетворення на «нормальну державу» не впливати на систему державного управління, відбуватися за умови неефективного управління, без політичного лідерства й підтримки державних службовців? Відповіді є очевидними.

Наша держава перейняла всі недоліки урядування пострадянських держав. В Україні:

– держава наглядає, а не надає послуги; намагається управляти економікою; займається вирішенням процедурних питань, замість того щоб виробляти політику;

– органи державної влади й місцевого самоврядування є закритими й непрозорими; деякі функції держави випали з поля їхнього зору; розподіл відповідальності між ними майже відсутній, а комунікація й координація є недостатніми.

У свою чергу, недоліками пострадянської системи державної служби та служби в органах місцевого самоврядування є: низька мотивація до вступу на службу; суб’єктивні добір, призначення, просування, оцінювання роботи, оплата праці; закритість і непрозорість; недосконале управління персоналом; формальні підвищення кваліфікації й спеціалізація.

Що робити, щоб стати «нормальною» державою? — запроваджувати технологічні процедури доброго (належного) урядування та ефективної організації державної служби.

Під першими, зазвичай, розуміють таке:

– участь (усі мають право голосу при прийнятті рішень безпосередньо або через легітимних посередників);

– орієнтування на консенсус (різні інтереси узгоджують);

– відповідальність (підзвітність; інституції намагаються служити усім сторонам, усі інституції підзвітні громадськості);

– прозорість (інституції, інформація доступні всім, кого стосуються);

– верховенство права (правові рамки є чіткими, безособовими, забезпеченими владними повноваженнями);

– належне реагування (усі інституції й процедури задовольняють усіх бажаючих протягом розумного проміжку часу);

– ефективність і результативність (інституції продукують результати, що відповідають потребам, за найкращого використання ресурсів);

– рівність і врахування інтересів (усі мають можливості до покращення власного існування).

Що «нормальність» означає для державної служби та служби в органах місцевого самоврядування? Це, насамперед:

– чіткий розподіл адміністративних і політичних посад;

– незалежність від політичного керівництва;

– служіння народу, а не керівникові;

– неупередженість і доброчесність;

– правомочність, відповідальність і підзвітність;

– професійність, систематичні підвищення кваліфікації й спеціалізація;

– об’єктивні добір, призначення, просування, оцінювання роботи, оплата праці.

Чи є в України можливість перейняти всі необхідні для набуття «нормальності» процедури? Як зазначав Богдан Гаврилишин: «…Революція, яка виявила справжню якість і потенціал народу, закріпила демократію. Фундамент у нас тепер досить солідний. Базуючись на ньому, … можна бути оптимістичними в оцінці майбутнього. …Але пройде ще 15…20 років, аж поки ми очистимося від усіх наших інституційних хвороб, змінимо суспільний лад, станемо на впевнений шлях розвитку, ввійдемо до групи країн, які можуть собою пишатись».

Працюймо!

Обраний шлях розвитку та результативність проведення реформ у країні значною мірою залежать від якості державного управління. Від стратегічної візії уряду та імплементації ідей в життя залежить добробут нації.

Уряди відіграють важливу роль у процесі розвитку, постійно впроваджуючи реформи та політику для досягнення цілей розвитку. Автори книги «Building State Capability. Evidence, Analysis, Action» зазначають, що у ряді випадків реформи можуть виступати тільки ілюзією прогресу. Ці недоліки якраз свідчать про прогалини та слабкі сторони формування державної спроможності.

Книга дає можливість активній частині суспільства скористатися порадами. І ці поради — не теоретичні моделі і не скопійований чужий позитивний досвід, а можливість отримання ефективних інструментів створення стратегії розвитку, що придатна для реалізації у конкретній країні.

Підхід Problem-Driven Iterative Adaptation (PDIA) (Проблемна ітеративна адаптація) передбачає навчання державних службовців із врахуванням місцевих проблем, спрямованість на вирішення поставлених завдань, адаптації, навчання спроб та дифузії знань. Такий адаптивний чи експериментальний підхід до формування позитивних змін і розвитку на рівні громад та держави в цілому дозволяє посилити роль лідерів у процесі створення державних можливостей.

Професор Майкл Вулкок разом з командою зробили неоцінимий внесок у процес створення та підтримки команд, що ініціюють позитивні реформи та спроможні довести їх до логічного завершення.

Складно переоцінити роль міжнародних фінансових інституцій у новітньому геополітичному становищі України. Поряд з фінансовою допомогою ми відчуваємо величезну організаційну підтримку у реформуванні державного управління. Водночас, яка межа між ступенем підтримки і прямим впливом у діяльність суверенної держави, ще доведеться розбиратися науковцям та простим громадянам, на очах яких твориться нова історія України.

Конкурентоспроможність України, як і будь-якої країни в світі, тим вище, чим більше упор робиться на інтелект власного народу.

Відповідно, щоб Україна вирвалася в світові лідери, в першу чергу необхідно відмовитися від отримання міжнародних грантів. Українських інтелектуалів повинні годувати свої — українці, а не чужі люди.

Зі здобуттям незалежності Україна стала на непростий і тривалий шлях побудови нового державного устрою та створення абсолютно нової політичної та соціально-економічної системи. Засадами функціонування даної системи мали стати: свобода особистості і підприємництва, а також взаємодії з іншими країнами, вільний ринок, конкурентоспроможність товарів і послуг, забезпечення гідного рівня життя всіх членів суспільства тощо. Функціонування політичної та соціально-економічної сфери на даних засадах вимагало створення багатокомпонентного, ефективного інституційного механізму як бази для побудови демократичної держави і суспільства.

Даний механізм включає в себе багато складових, серед яких: ефективний апарат державного управління; стабільна законодавча та нормативна база, здатна в повній мірі захистити права членів суспільства і суб’єктів господарювання, що побудована у відповідності до сучасних вимог розвитку соціально-економічних відносин; підприємства різних організаційно-правових форм; недержавні організації, об’єднані для досягнення спільної мети тощо.

На сьогоднішній день ми маємо змогу оцінити певні результати, яких досягла країна за часи своєї незалежності. Однак, роблячи дану оцінку, треба зважати на те, що Україна все ще знаходиться на шляху реформування. Аналізуючи статистичні дані, можна побачити, що після фінансово-економічної кризи 2008 року показники соціально-економічного розвитку почали хоч і не значними темпами, але зростати. Значним ударом для країни стало розгортання воєнних дій на Сході країни та втрата частини територій. Результатом цього стало входження країни в нову соціально-економічну кризу, що триває і на сьогоднішній день. Результатом цього стало значне зростання курсу іноземної валюти, зниження купівельної спроможності населення, загострення соціально-економічних проблем. Крім цього, залишився значним рівень тіньової економіки, корупції в органах державної і місцевої влади. Однак, ці події стали, з одного боку, поштовхом для відновлення обороноздатності країни, нарощування військового потенціалу країни, а з іншого боку, сприяли відродженню національної свідомості членів суспільства, поглибленню патріотичних настроїв, виникненню бажання серед громадян внести свій вклад в розбудову України.

Таким чином, на сьогоднішній день ми можемо спостерігати поступове покращення позицій України в міжнародних рейтингах по деяким напрямкам (зокрема, за індексом глобальної конкурентоспроможності, індексом легкості ведення бізнесу, індексом економічної свободи, індексом податкового навантаження) та зростання показників соціально-економічного розвитку.

Україна може бути більш конкурентноспроможною, якщо підвищити рівень аналітичних та експертних досліджень. Залучити, крім відомих експертів та державних службовців, більш широке коло фахових представників громадськості. Налагодити з ними тісний зв’язок та заохотити. Це надасть можливість використати в більшій мірі розумовий потенціал країни, дозволить мислити та приймати нестандартні рішення, діяти на упередження, вирішувати навіть складні питання швидко та продуктивно. Це приведе до прогресивного розвитку країни і максимального використання ресурсів, як природних, так і фінансових, людських та інших. Зможе суттєво прискорити розвиток держави до світових стандартів.

Коли слухаєш доповідача, кожен чує своє, на що перш за все відгукуєшся і що тобі болить!

Сьогодні в Україні багато бар’єрів, що гальмують розвиток держави, найважливіший з них, з моєї точки зору, це відсутність зворотного зв’язку між суспільством і владою.

Саме стійка відсутність доброї волі останньої знайти формат і налагодити контакт та системну роботу з населенням по виявленню проблем, взаємодії щодо спільного пошуку шляхів їх подолання і є первопричиною, що стримує сталий розвиток суспільства в Україні.

З цього приводу, після зустрічі з Майклом Вулкоком — співавтором книги «BUILDING STATE CAPABILITY», я майже три дні поспіль на ділових зустрічах цитувала нашого гостя.

Головні озвучені ним акценти полягають в наступному. При впровадженні політики державної служби — не слід зосереджуватись на критиці попередників, а потрібно шукати, що треба робити, щоб ефективно рухатись і розвивати країну. Для цього потрібно аналізувати — як країна надає послуги своїм громадянам, і не тільки бідним, бо громадяни це всі версти населення!

Більше уваги треба приділяти дослідженням (у тому числі проблемам і потребам суспільства) та впроваджувати їх результати в політику державної служби.

Сьогодні організація Світового банку прикладає багато зусиль для створення громади однодумців на світовому рівні та інвестує в розвиток такої спільноти шляхом підготовки карт баз даних, поширення знань та кращих практик щодо політик держслужби.

Цілі сталого розвитку 2016-2030, під якими підписалися 132 країни світу, включаючи Україну, мають високу планку! Україна підписала зобов’язання, серед яких не тільки подолання бідності, забезпечення здорового образу життя громадян, сприяння сталому економічному зростанню, а і підзвітність на всіх рівнях! Саме за цим індексом можна буде визначати в майбутньому, чи буде країна в списку розвинутих через 20 років.

Як показує практика, на збільшення припливу інвестицій в країнах, що розвиваються, в більшій мірі впливає не законодавство, а наявність практичних рішень на підставі аналізу даних про успіхи та поразки вже існуючих на територіях інвестиційних проектів. Саме в результаті активних комунікацій і аналітики народжуються вдалі рішення, які мають високий ступінь підтримки, що забезпечує успіх.

Тож головна теза виступу Майкла Вулкока: «Ефективні рішення потребують простору для обговорення!»

Поняття конкурентоспроможності передбачає наявність конкуренції і застосоване, здебільшого, в економіці та суміжній з нею соціально-політичній сфері. З огляду на це — конкурентоспроможність держави в українському науковому середовищі є синонімом конкурентоспроможності національної економіки чи країни. Безпосередньо конкурентоспроможність саме держави розглядається опосередковано, хоча є визначальною для побудови суспільства.

Конкурентоспроможність країни, у переважній більшості, орієнтована на міжнародний, зовнішній ринок, на якому країна виступає одним із суб’єктів конкурентної боротьби, поруч з іншими країнами чи їх союзами у боротьбі за ринки збуту, ресурси, за місце на ринку, за клієнта, за прибуток, що визначає темпи зростання виробництва та рівень національної безпеки. Натомість у понятті конкурентоспроможності держави суб’єктом є держава, і її орієнтація спрямована на внутрішній, навіть не ринок, а, в першу чергу, морально-психологічний, фізичний, мовно-культурний стан населення, його національну самосвідомість; по-друге, на можливість відчувати захист з боку держави як для кожного окремого громадянина, так і для економічних, соціальних та політичних формувань: громадських організацій, приватного бізнесу, соціально важливих інституцій, ЗМІ та політичних рухів тощо; по-третє, на механізм ефективної побудови системи надання державних послуг, що включають всі можливі елементи, котрі спонукають представників держави — осіб, що займають посади державної служби, втілювати принцип служіння суспільству. Звісно, у систему конкурентоспроможності держави включені економічні, соціальні та політичні аспекти з огляду на роль державних структур в регулюванні цих процесів. Варто підкреслити: саме регулюванні, тобто корекції задля того, щоб ці процеси не набули загрозливо-деструктивних масштабів для існування громадян та забезпечення національної безпеки. І однозначно, наявність конкурентоспроможності держави є базисом у зовнішньоекономічному та політичному становищі країни на світовій арені.

Підвищення конкурентоспроможності будь-якого суб’єкта починається з вивчення переваг і недоліків конкурентів, аби їх недоліки стали нашими перевагами, а переваги — стимулом для розвитку. Для держави конкурентами є ті, хто має вплив на формування вищезазначених станів суспільства і є більш востребуваними, ніж державні інститути. Для прикладу: для служб, призначених забезпечувати фізичну безпеку населення та його майна — конкурентами є криміналітет і злочинні організації; для виховання майбутнього покоління — всі, хто поширює антиукраїнську, антисоціальну чи протиморальну пропаганду, хто розставляє акценти з потреб вищого рівня, за теорією А. Маслоу, до потреб фізичного виживання, переважання матеріального над культурним та духовним; для забезпечення здоров’я громадян — конкурентами є ті, хто будує корупційні схеми та маніпулює надважливою цінністю кожної людини — життям та здоров’ям заради власного збагачення; найбільшими конкурентами для держави, як не дивно, є чиновники, що, користуючись становищем, формують складне, лобістське законодавство з безліччю підзаконних актів, що не лише унеможливлюють прозоре ведення будь-якої діяльності, але й підривають довіру до держави у цілому. Саме рівень довіри населення, громадськості, бізнесу, тощо є тим визначальним індикатором, що відображає конкурентоспроможність держави. Доки не буде довіри до держави та державних інституцій, доти інші конкуренти диктуватимуть умови існування кожному: від маленької новонародженої в Україні дитини, до бізнесу, що прагне працювати за взаємовигідними, «білими» правилами, з перспективою розвитку і для тих, і для інших.

Відтак, здійснивши глибокий аналіз всіх конкурентів держави, виявивши їх кореляцію з існуванням країни, з’ясувавши їх переваги, а головне — «слабкі місця», можна сконструювати механізм боротьби з ними та виведення переваг держави до рівня лідера у свідомості громадян країни.

Ще раз дякую за Ваші зусилля, які сприяли моєму першому візиту в Україну, та надану мені можливість поділитися деякими з моїх ідей, познайомитися з новими людьми в новій країні, які виконують таку важку, але вкрай важливу роботу з навчання студентства, наукових досліджень та державного управління.

Я ціную увагу, яку надали учасники дискусійного клубу, члени ВГО «ЕЛІТА ДЕРЖАВИ» та експерти журналу «ДЕРЖСЛУЖБОВЕЦЬ». І було б чудово, якщо Ваше експертне середовище зробило свій внесок у більш широку глобальну розмову щодо розбудови можливостей державного сектора.

Сподіваюсь на подальше плідне співробітництво. В якості наступних кроків, хочу запропонувати свою наукову статтю щодо державної конкурентоспроможності та можливостей для України практично використати ідеї книги, запропоновані мною та моїми колегами з Гарварду.

Також дякую за можливість ознайомитись з українською культурою та вашими цілями щодо розбудови української держави. Сподіваюсь колись відвідати на Ваше запрошення прочитати відкриту лекцію для аспірантів українських ВНЗ, на якій я поділюсь знаннями щодо сучасних методів досліджень у соціальних науках, а також, як поєднувати ці дослідження з політикою.

Наші мрії надихають нас і примушують нас іти обраним шляхом. І ми повинні прокидатися щоранку і боротися з перепонами на шляху до справедливого світоустрою. І мені приємно було знайти однодумців мого світогляду в Україні.