Військовий обов’язок: документальне оформлення часу відсутності працівника

Правовою підставою для надання працівникам, які виконують військовий обов’язок, передбачених законом гарантій є абз. 2 ст. 119 КЗпП, відповідно до якого: «Працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів».

Закон № 2232 містить три правових норми, відповідно до яких працівникам, які виконують військовий обов’язок, надаються передбачені законом гарантії щодо збереження робочого місця, посади та середнього заробітку.

А саме: ч. 2 ст. 21 регулює випадки, пов’язані із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, ч. 11 ст. 29 — порядок проходження працівниками-військовозобов’язаними зборів та ч. 2 ст. 39 — порядок призову на військову службу під час мобілізації.

Розглянемо далі ці випадки детальніше.

1. Працівник відсутній на роботі у зв’язку з відвідуванням військового комісаріату.

Відсутність на роботі працівника, який відвідує військовий комісаріат, має бути належно оформлена незалежно від того, за чиєю ініціативою відбувалось відвідування. Як було зазначено вище, законодавчою підставою оформлення відсутності працівника на роботі є ч. 2 ст. 21 Закону № 2232:

«2. Громадяни України для виконання обов’язків, пов’язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються районними (міськими) військовими комісаріатами на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов’язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров’я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.».

Тобто, у статті чітко визначені випадки, коли необхідно керуватись цією нормою.

Крім того, при підготовці наказу про відвідування працівниками військкомату необхідно врахувати те, що таке відвідування відбувається, як правило, за розпорядженням військового комісару. В цьому разі дії, які зобов’язано виконати керівництво підприємства, чітко визначені п. 47 Порядку № 921.

Відповідно до положень цього пункту у разі отримання розпоряджень районних (міських) військових комісаріатів щодо оповіщення призовників і військовозобов’язаних про їх виклик на призовні дільниці (пункти попереднього збору) для їх приписки до призовної дільниці, призову на військову службу або на збори військовозобов’язаних керівники державних органів, підприємств, установ та організацій зобов’язані:

— видати наказ про оповіщення призовників і військовозобов’язаних та довести його до їх відома у частині, що стосується забезпечення їх прибуття за викликом районного (міського) військового комісаріату у визначені ним строки;

— забезпечити здійснення контролю за результатами оповіщення та прибуттям призовників і військовозобов’язаних до районних (міських) військових комісаріатів;

— письмово повідомити районним (міським) військовим комісаріатам про осіб, які не виконали наказ керівника державного органу, підприємства, установи та організації та не прибули за викликом до районного (міського) військового комісаріату.

Зазначене слід врахувати при підготовці наказу про відсутність працівника на роботі.

Зразок оформлення наказу про виконання розпорядження військового комісара

У наказі використано формулювання «звільнення від роботи». Я пропоную саме так формулювати наказ у випадках відвідування працівником військкомату, тому, що саме так сформульована норма ч. 2 ст. 21 Закону № 2232.

У табелі обліку робочого часу необхідно проставити відмітку, яка використовується для позначення відсутності працівника в разі виконання ним державних і громадських обов’язків, вибуття його на військові збори тощо (ІН, 22), або таку, що застосовується на вашому підприємстві в таких випадках.

2. Працівник відсутній на роботі у зв’язку з проходженням військових зборів.

У разі проходження військових зборів працівник має право на гарантії, передбачені ч. 11 ст. 29 Закону № 2232 , яка має назву: «Проходження зборів військовозобов’язаними та резервістами» та формулюється наступним чином:

«11. За призваними на збори військовозобов’язаними на весь період зборів та резервістами на весь час виконання ними обов’язків служби у військовому резерві, включаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, зберігаються місце роботи, а також займана посада та середня заробітна плата на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування і форм власності.».

Зразок наказу про направлення на збори

Під час підготовки наказу про направлення на збори потрібно звернути увагу на таку особливість: відповідно до ч. 11 ст. 29 Закону № 2232, за працівником зберігається місце роботи, посада, заробітна плата не тільки на час проведення зборів, а і на час, який працівник витрачає на проїзд до місця проведення зборів і у зворотньому на-прямку.

Ще однією характерною рисою є те, що кошти, виплачені працівнику підприємством за час його перебування на зборах або виконання обов’язків у військовому резерві, повертаються підприємству із бюджету, незалежно від форми власності підприємства. Повернення коштів відбувається згідно з положеннями постанови № 1644 та Інструкції № 80.

Відповідно до п. 11 Інструкції № 80 виплата середнього заробітку військовозобов’язаним, призваним на збори, провадиться підприємствами, установами та організаціями, де працюють (працювали) призвані на збори, з подальшим відшкодуванням цих витрат військовими комісаріатами.

Згідно з п. 12 Інструкції № 80 підприємства, установи та організації для покриття витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов’язаним, призваним на збори, подають до районного військового комісаріату, в якому перебувають на обліку військовозобов’язані, рахунки, котрі акцептуються і передаються до обласного військового комісаріату для оплати. Відшкодуванню підлягають всі витрати, пов’язані з виплатою середнього заробітку (у тому числі й єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування).

До рахунків додаються відомості на виплату середньої заробітної плати, нарахованої військовозобов’язаним, призваним на збори, згідно з цією Інструкцією за формою:

У разі відшкодування витрат підприємства виникають труднощі, пов’язані з тим, що військові комісаріати або частини не включають час, який працівник витратив для того, щоб дістатися до місця проведення зборів і повернення назад, до документів, які підтверджують участь працівника у військових зборах. Як бути у такому випадку? Вимагати надання додаткової довідки, яка буде підтверджувати час перебування працівника у дорозі. Але розрахуватись з працівником необхідно в повному обсязі, інакше права працівника будуть порушені, що тягне за собою певну відповідальність.

Крім того, працівникам органів персоналу буде доцільним знати, що ст. 30 Закону № 2232 містить випадки, у яких військовозобов’язані звільняються від проходження зборів.

3. Працівник відсутній на роботі у зв’язку з призовом або прийняттям на військову службу під час особливого періоду.

Відсутність працівника на роботі у зв’язку з призовом на військову службу оформлюється на підставі ч. 2 ст. 39 Закону № 2232, яка має назву: «Призов на військову службу під час мобілізації. Демобілізація» та формулюється наступним чином:

«2. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України…».

7 січня 2017 року набрав чинності Закон № 1769, яким, зокрема, внесено зміни до ч. 3 ст. 119 КЗпП, що стосуються надання гарантій щодо збереження місця роботи, посади і середнього заробітку за працівниками, які проходять військову службу.

Тобто з 7 січня 2017 року, відповідно до положень ч. 3 ст. 119 КЗпП, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб — підприємців, у яких вони працювали на час призову.

У ч. 3 ст. 119 КЗпП наведено кілька видів військової служби, під час проходження яких за працівником зберігаються гарантії щодо збереження місця роботи, посади, середньої заробітної плати. Проаналізуємо, у разі проходження яких видів військової служби працівник має вказані гарантії.

Види військової служби, які на сьогоднішній день мають місце у Збройних Силах України, визначаються ч. 6 ст. 2 Закону № 2232. Проаналізувавши їх, а також зміст ч. 3 ст. 119 КЗпП, можна дійти висновку, що під час проходження працівником будь-якого із вказаних у Законі № 2232 видів військової служби за ним зберігаються визначені гарантії. Головною умовою для збереження цих гарантій є те, що вони зберігаються під час особливого періоду.

Нагадаємо, що визначення особливого періоду наведено у ст. 1 Закону № 1932, згідно з якою особливий період — це період, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період, який наразі триває в Україні, розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303/2014 і продовжується по теперішній час.

Отже, в наказі про увільнення працівника від роботи у зв’язку з призовом на військову службу необхідно вказати, що гарантії за працівником зберігаються на час дії особливого періоду. Зауважимо, що зміст такого наказу не буде мати будь-яких відмінностей залежно від виду військової служби, яку буде проходити працівник.

Зразок наказу про увільнення працівника від роботи у зв’язку з призовом на військову службу

У наведеному зразку наказу ідеться про увільнення працівника від роботи.

Поняття увільнення від роботи у зв’язку з проходженням військової служби законодавством не визначено. Однак я вибрав саме увільнення для того, щоб воно відрізнялось від звільнення, яке містить в собі чітко визначені законодавствам поняття.

Якщо керуватись лише поняттями, які мають місце у законодавстві, то у такому разі пропоную писати «Звільнити від виконання обов’язків на час проходження військової служби».

У жодному разі не слід використовувати слово «відсторонити», адже випадки, у яких застосовується відсторонення від роботи, чітко визначаються ст. 46 КЗпП та відповідними нормами спеціальних законів.

Також при підготовці наказу важливо звернути увагу на час початку і закінчення проходження військової служби, тобто час, протягом якого працівникові надаються передбачені законом гарантії. З наведеного у додатку 3 зразка наказу бачимо, що гарантії працівнику встановлюються до часу закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації (звільнення з військової служби).

Щодо особливого періоду, то він може бути скасований окремим рішенням Президента України. Тож зауважимо, що важливо так сформулювати текст наказу, щоб не потрібно було його допрацьовувати у разі скасування особливого періоду.

Що стосується дня початку і закінчення військової служби, то вони визначаються відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 2232.

«2. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.».

У цьому разі існує повна аналогія з трудовим законодавством — мається на увазі, що останній день роботи є днем звільнення.

День виключення зі списків військової частини вказується у наказі про виключення і записується у військовий квиток військовослужбовця. По цей день йому повинна бути виплачена середня заробітна плата. Запис про звільнення виконують на третьому аркуші військового квитка. Там же роблять і запис про те, коли й куди зобов’язаний прибути демобілізований після звільнення з військової служби.

Наприклад:

Після того як звільнений військовослужбовець стане на військовий облік, на 28-му аркуші військового квитка буде поставлено відповідну відмітку.

Отже, виплата середньої заробітної плати проводиться включно по день виключення зі списків частини. Час, протягом якого звільнений військовослужбовець добирався до місця проживання, оплаті не підлягає, але відповідно до ст. 21 Закону № 2232 слід оплатити час, упродовж якого звільнений військовослужбовець ставав на військовий облік.

Також наголосимо, що працівник служби персоналу зобов’язаний вести облік працівників підприємства. З цього випливає і його обов’язок контролювати час повернення працівника, який проходить військову службу. У зв’язку з чим йому необхідно знати, що строки проходження військової служби визначені ст. 23 Закону № 2232.

Отже згадані строки становлять:

— для солдатів і матросів, сержантів і старшин, які проходять строкову військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, — до 18 місяців;

— для осіб, які на час призову на строкову військову службу мають ступінь вищої освіти спеціаліст або магістр, — до 12 місяців.

До речі, строк служби призовників, які мають освіту за рівнем «бакалавр», законодавством не визначений. Юристи Міністерства оборони України трактують так, що такі призовники повинні служити 18 місяців.

Також роботодавцю не слід забувати, що відповідно до ч. 5 ст. 119 КЗпП гарантії, визначені у ч. 3 ст. 119 КЗпП, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими. На практиці цей строк може значно перевищувати строк строкової служби 18 місяців.

Суттєвою проблемою кадровиків, яка має місце при оформленні часу, коли працівник виконує військовий обов’язок, є те, що законодавством не визначено, яким документом повинно бути це підтверджено. У зв’язку з чим автор радить звертатись письмово до військових комісаріатів, військових частин, у яких проходять службу працівники, керівних структур, яким підпорядковуються військові комісаріати і військові частини, до того часу, поки не отримаєте належно оформленого документа про проходження працівником військової служби.

Також не зайвим буде нагадати, що у разі порушення роботодавцем прав і гарантій працівників, призваних на строкову військову службу, настає адміністративна та фінансова відповідальність.

Так, ч. 7 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що порушення встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій не-залежно від форми власності та фізичних осіб —підприємців, які використовують найману працю, від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 до 1700 гривень).

Відповідно до ч. 5 ст. 265 КЗпП наступає відповідальність роботодавця за недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка тягне за собою штрафну санкцію у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Працівника, який стає до роботи після проходження служби, доцільно допустити до роботи на підставі наказу. До моменту допуску до роботи необхідно впевнитись, що працівник за станом свого здоров’я у змозі виконувати свої обов’язки. У випадках, передбачених ст. 169 КЗпП, а саме: при допуску до роботи працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також для осіб віком до 21 року — роботодавець зобов’язаний за свої кошти організувати проведення медичних оглядів.

Якщо працівник за станом здоров’я не може приступити до виконання дорученої йому роботи (наприклад, отримав інвалідність, через що йому заборонена важка фізична праця, або ж має медичний висновок, відповідно до якого потребує переведення на легшу роботу), роботодавець зобов’язаний діяти відповідно до положень ст. 170 і 172 КЗпП.

4. Порядок оформлення працівника, який направлений на альтернативну (невійськову) службу.

Виконання військового обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою, якщо воно суперечить релігійним переконанням громадянина. Організаційно-правові засади проходження громадянами альтернативної (невійськової) служби визначаються Законом № 1975, а порядок проходження альтернативної (невійськової) служби — Положенням № 2066 (ср. ).

Працівник, щодо якого прийнято рішення про направлення на альтернативну службу, має бути звільнений з роботи. Це випливає з того, що цей громадянин буде проходити альтернативну службу шляхом укладення трудового договору на визначеному для цього державному або комунальному підприємстві. Отже, відповідно до п. 3 ст. 36 КЗпП, підставою для припинення трудового договору є направлення призовника на альтернативну службу.

Роботодавець має врахувати, що відповідно до положень ч. 2 ст. 3 Закону № 1975 за громадянином, який проходить альтернативну службу, зберігається попередня робота (посада), яку він виконував (займав) до направлення на службу, а у разі її відсутності — інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві.

Зразок наказу про звільнення працівника у зв’язку з направленням на альтернативну (невійськову) службу

Час перебування громадянина на альтернативній службі зараховується до страхового стажу.

Про роботу під час проходження альтернативної служби у трудовій книжці робляться записи.

Зразок записів, які повинні бути виконані у трудовій книжці працівника про роботу під час проходження альтернативної служби, наведено у додатку 5 до Положення № 2066.