Звільнення за власним бажанням, а за Кодексом законів про працю України (далі — КЗпП) — звільнення у зв’язку з розірванням трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника відбувається на підставі ст. 38 КЗпП.
Таке звільнення умовно може бути двох видів: звільнення з поважних причин та звільнення без поважних причин. Відрізняються вони тим, що у першому випадку працівник не зобов’язаний повідомляти про звільнення за два тижні.
Якщо працівник звільняється з поважних причин, то він має право звільнитися хоча б і в день подання відповідної заяви, а норма ч. 1 ст 38 КЗпП зобов’язує власника звільнити такого працівника у строк, про який той просить. Зверніть увагу, перелік поважних причин для звільнення за власним бажанням невичерпний (він наведений у ст. 38 КЗпП). Ці причини зумовлені неможливістю працювати в конкретній установі.
Зверніть увагу! На думку Держпраці, працівника, звільненого з поважних причин, законодавство не зобов’язує неодмінно скористатися цією причиною.*
* http://dspif.gov.ua/news/233-zvlnennya-za-vlasnim-bazhannyam.html. — Прим. ред.
Наприклад, звільнення у зв’язку з доглядом за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом — не означає, що працівник повинен після звільнення якийсь час сидіти вдома та доглядати дитину. Він хоча б і вже наступного дня після звільнення може влаштуватися на іншу роботу. Чи потребують документального підтвердження вагітність, догляд за дитиною, вступ до навчального закладу? На практиці далеко не всі причини можна підтвердити документально — наприклад, переїзд на нове місце проживання. Важко довести відповідними доказами і таку поширену причину звільнення, як догляд за дитиною — адже ст. 38 КЗпП не вимагає догляду з якихось поважних причин, таких як хвороба або інвалідність.
Слід, однак, звернути увагу на те, що законодавець, встановлюючи перелік поважних причин, по-перше, прямо передбачив документальне підтвердження, давши на це конкретну вказівку в тексті ст. 38 КЗпП (наприклад «неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком»), по-друге, зробив цей перелік невичерпним. Аналізуючи, наприклад, норму, що відносить до поважних причин звільнення «догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи», можна побачити, що вона, по суті, містить дві причини: догляд за хворим членом сім’ї (для чого законодавець прямо передбачає підтвердження медичним висновком), та догляд за інвалідом I групи (для чого законодавець такої вимоги не встановлює).
Коли йдеться про звільнення у зв’язку з доглядом за дитиною, на нашу думку, достатньо надати документ, що підтверджує наявність дитини відповідного віку чи статусу (інвалідність). При цьому право на звільнення за згаданою причиною (догляд за дитиною) має, на нашу думку, мати або батько дитини (саме між цими особами та дітьми існують батьківські права й обов’язки). А в разі якщо йдеться про дитину-інваліда, то до цієї категорії належать діти до 18-річного віку.
Окрім цих випадків, роботодавець також повинен звільнити працівника у вказаний ним строк, якщо роботодавець порушив умови трудового чи колективного договору, законодавства про працю (ч. 3 ст. 38 КЗпП). При цьому згідно зі статтею 44 випадку працівник отримує виплати при звільненні за власним бажанням (вихідна допомога при звільненні), встановлені колективним договором. Ці виплати повинні бути не меншими ніж тримісячна середня заробітна плата.
У разі якщо, на думку роботодавця, компанія не порушувала трудове законодавство чи умови трудового або колективного договору, і він не згодний звільняти працівника на підставах, вказаних у ч. 3 ст. 38 КЗпП, то на заяву він накладає резолюцію. Однак необхідно врахувати, що органи Держпраці, комісія з трудових спорів, суд чи професійна спілка можуть встановити факт порушення закону роботодавцем. У разі звернення працівника до органу, що розглядає трудові спори, та доведення факту здійснення правопорушення, і при цьому, якщо орган визнає, що формулювання причини звільнення працівника неправильне, то роботодавець буде змушений змінити формулювання й виплатити вихідну допомогу працівнику, яка передбачається законом.
При розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов’язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин. Наприклад, «Звільнений за власним бажанням у зв’язку із зарахуванням до вищого навчального закладу, ст. 38 КЗпП України».
Звільнення за власним бажанням без поважних причин на практиці трапляється найчастіше. Для таких загальних підстав звільнення ст. 38 КЗпП визначає, що працівник зобов’язаний письмово за два тижні попередити власника або уповноважений ним орган про своє бажання щодо розірвання трудового договору, який укладався на невизначений строк. Вказувати причину звільнення в заяві не обов’язково.
З урахуванням формулювання цієї норми можна сказати, що двотижневий строк обчислюється саме з дати фактичного попередження власника, а не з дати, що вказана у заяві. Водночас, дата накладання відповідної резолюції і дата надходження заяви до канцелярії чи відділу кадрів, як у нашому випадку, можуть не збігатися.
На нашу думку, в ситуації, зазначеній у запитанні, відліком має бути день саме подання (реєстрації) заяви до відповідного уповноваженого органу, адже КЗпП передбачає, що працівник має попередити власника, до якого не завжди можна потрапити, або уповноважений ним орган. На жаль, КЗпП не містить прямих визначень «власника» і «уповноваженого органу».
Водночас, ст. 2 КЗпП передбачає, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Стаття 21 КЗпП визначає, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою.
Цивільний кодекс України визначає суб’єктами права власності український народ та інших учасників цивільних відносин. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
З урахуванням норм, визначених Законом України від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування»:
— територіальна громада — жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр;
— сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами;
— виконавчі органи рад — органи, які створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
Зважаючи на ці визначення, з точки зору трудового права можна сказати, що «власником» у зазначеному міською радою запитанні є територіальна громада. Міська рада, а точніше її виконавчий орган, буде органом, уповноваженим на укладання з працівником трудового договору, тобто — роботодавцем.
Закон України від 22.06.2012 р. № 5026-VI «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» визначає роботодавцем юридичну особу (підприємство, установу, організацію) або фізичну особу — підприємця, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб.
Якщо брати таку логіку за основу, то датою попередження працівника про звільнення є день подання (реєстрації) заяви до відповідного уповноваженого органу (структурним підрозділом якого може бути канцелярія чи відділ кадрів).
У ст. 2411 КЗпП зазначено, що «строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.».
Тож відлік строку попередження починається з наступного дня, коли працівником була подана заява на звільнення за власним бажанням. На цей відлік не впливає хвороба чи відпустка. Днем звільнення у нашому випадку буде 24.07.2018 р. — це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем.
