Цифрове робоче місце: концепція впровадження

Створення цифрових робочих місць по суті є кроком у майбутнє. Мова йде про впровадження концепції цифрових робочих місць. Саме цьому питанню присвячено окремий розділ Концепції.

Цифрове робоче місце — віртуальний еквівалент фізичного робочого місця, що вимагає належної організації, користування та управління, оскільки воно має стати запорукою підвищеної ефективності працівників та створення для них більш сприятливих умов праці. В умовах цифрової економіки робочі місця перестають бути прив’язаними до фізичних місць. Вони стають «цифровими», віртуальними, мобільними, тобто такими, що не потребують постійного перебування працівника на робочому місці. Концепція «цифрових робочих місць» поширюється надзвичайно швидко у бізнес-середовищі та позитивно сприймається переважною більшістю працівників, яким подобаються гнучкі способи роботи, можливість працювати вдома, на відпочинку, тобто з будь-якого місця.

Цифрові робочі місця мають стати цікавою альтернативою для держслужбовців за умови подальшого більш детального законодавчого врегулювання цих питань. Цифрове робоче місце сприяє гнучкості в методах виконання посадових обов’язків державними службовцями, стимулює їх спільну роботу та взаємодію, підтримує децентралізовані та мобільні робочі середовища, передбачає вибір технологій для роботи. Перевагами цифрових робочих місць є зменшення витрат на апаратне забезпечення, офісні приміщення, відрядження тощо.

ПЕРЕДУМОВИ

З практичної точки зору Концепція має на меті запровадити в перспективі цифрові робочі місця для держслужбовців. Фахівці-практики зможуть виконувати свою роботу дистанційно, не перебуваючи постійно в офісі. Це як економитиме час працівників, так і позбавить роботодавців (державні органи) від зайвих адміністративних організаційних витрат.

Певною передумовою цифрових ініціатив у контексті електронного урядування можна назвати систему електронних звернень. Для громадян (заявників) багато чого було спрощено ще з моменту запровадження Закону № 577.

Взаємини влади (державних органів) та громадян (авторів звернень) ще тоді певною мірою переорієнтували у більш сучасний формат, позбавивши сторони від зайвих витрат часу та коштів за оплату поштових послуг. Електронним технічним нюансом є те, що особистий підпис хоча і не вимагається подавати в цифровій формі, але слід зробити як фотокопію чи скановану копію. Модернізація відносин держорганів та заявників почалася ще відтоді. Отож прості елементи технологій можна зробити один раз (фотокопію чи скановану копію особистого підпису) і робити різні звернення та запити до держорганів. Цілком очевидним є те, що відповідальним держслужбовцям треба, так би мовити, ідентифікувати особу заявника. І без цих простих на перший погляд елементів (тобто без особистого підпису) звернення практично вважатимуться анонімними та не підлягатимуть розгляду.

Нині ж процеси електронного урядування та цифровізації суспільно-державних відносин мають в перспективі знайти своє законодавче врегулювання. Концепцією окремо передбачено оновлення Державного класифікатора професій. Отож, мають з’явитися законодавчо врегульовані посади працівників, які зможуть працювати у більш «гнучкому» графіку чи дистанційно, що спростить офісні витрати роботодавців (держорганів).

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ

Ця Концепція передбачає здійснення заходів щодо впровадження відповідних стимулів для цифровізації економіки, суспільної та соціальної сфер, усвідомлення наявних викликів та інструментів розвитку цифрових інфраструктур, набуття громадянами цифрових компетенцій, а також визначає критичні сфери та проекти цифровізації, стимулювання внутрішнього ринку виробництва, використання та споживання цифрових технологій.

Шлях до цифрової економіки пролягає через внутрішній ринок виробництва, використання та споживання інформаційно-комунікаційних та цифрових технологій. У класичному розумінні поняття «цифрова економіка» означає діяльність, в якій основними засобами (факторами) виробництва є цифрові (електронні, віртуальні) дані — як числові, так і текстові.

Цифрова економіка базується на інформаційно-комунікаційних та цифрових технологіях, стрімкий розвиток та поширення яких вже сьогодні впливають на традиційну (фізично-аналогову) економіку, трансформуючи її від такої, що споживає ресурси, до економіки, що створює їх. Саме дані є ключовим ресурсом цифрової економіки, вони генеруються та забезпечують електронно-комунікаційну взаємодію завдяки функціонуванню електронно-цифрових пристроїв, засобів та систем.

Цифровізація — насичення фізичного світу електронно-цифровими пристроями, засобами, системами та налагодження електронно-комунікаційного обміну між ними, що фактично уможливлює інтегральну взаємодію віртуального та фізичного, тобто створює кіберфізичний простір. Основна мета цифровізації полягає у досягненні цифрової трансформації існуючих та створенні нових галузей економіки, а також трансформації сфер життєдіяльності у нові більш ефективні та сучасні. Такий приріст є можливим лише тоді, коли ідеї, дії, ініціативи та програми, які стосуються цифровізації, будуть інтегровані, зокрема, в національні, регіональні, галузеві стратегії і програми розвитку.

Принципи цифровізації: «цифрове» право. Цифровізація потребує нових форм партнерства і співробітництва різних сфер економіки та суспільства. Так, сформульовано основні принципи цифровізації. Дотримання цих принципів є визначальним для створення, реалізації та користування перевагами, що надають цифрові технології. Звернімо увагу на деякі важливі принципи цифровізації. Першим принципом цифровізації, що стосується функції держави та інтересів громадян, є так зване цифрове право.

Принцип 1. Цифровізація повинна забезпечувати кожному громадянинові рівний доступ до послуг, інформації та знань, що надаються на основі інформаційно-комунікаційних та цифрових технологій. Створення цифрових інфраструктур — основний чинник розширення доступу громадян до глобального інформаційного середовища та знань. Ще у 2011 році вільний доступ до Інтернету визнано ООН фундаментальним правом людини — цифровим правом.

У контексті взаємовідносин держави і громадянського суспільства на сьогодні досить активно діє система електронних звернень. Якщо раніше електронні звернення можна було направляти через електронний ресурс Урядового контактного центру (Урядова «гаряча лінія»), хоча й із деякими обмеженнями (звернення стосувалися лише органів виконавчої влади), то сьогодні держслужбовці та відповідальні посадові особи державних органів будь-якого рівня, починаючи від райдержадміністрацій, органів місцевого самоврядування та об’єднаних територіальних громад, повинні вести роботи із прийому електронних звернень від громадян і без Урядового контактного центру. Для цього зазначені суб’єкти повинні дотримуватися 2 основних умов: тримати офіційні сайти в належному технічному стані, де кожен бажаючий може направити електронне звернення за допомогою заповнення відповідної форми, а також оприлюднювати у практично зручний спосіб для заявників інформацію про офіційні електронні адреси органу державної влади чи місцевого самоврядування.

Принцип 2. Цифровізація повинна бути спрямована на створення переваг у різноманітних сферах повсякденного життя. Цей принцип передбачає підвищення якості надання послуг з охорони здоров’я та отримання освіти, створення нових робочих місць, розвитку підприємництва, сільського господарства, транспорту, захисту навколишнього природного середовища і керування природними ресурсами, підвищення культури, сприяння подоланню бідності, запобігання катастрофам, гарантування громадської безпеки тощо.

Принцип 3. Цифровізація здійснюється через механізм економічного зростання шляхом підвищення ефективності, продуктивності та конкурентоздатності від використання цифрових технологій. Цей принцип передбачає досягнення цифрової трансформації галузей економіки, сфер діяльності, набуття ними нових конкурентних якостей та властивостей. Всеохоплююча цифровізація має на меті комплексне та глибоке перетворення існуючих аналогових економічних, соціальних систем та сфер у нову цінність та якість для їх ефективності, розвитку, зручності використання тощо.

Цифровізація створює нові можливості для інвестиційної діяльності, нові робочі місця, надає поштовх для розвитку вітчизняної IT-індустрії.

Принцип 4. Цифровізація повинна сприяти розвитку інформаційного суспільства та засобів масової інформації. Про що тут йде мова?

Створення контенту, насамперед українського, відповідно до національних або регіональних потреб сприяє соціальному, культурному та економічному розвитку, а також зміцненню інформаційного суспільства та демократії у цілому.

Принцип 5. Цифровізація повинна орієнтуватися на міжнародне, європейське та регіональне співробітництво з метою інтеграції України до ЄС, виходу на європейський і світовий ринок. Інтеграція України до європейських і глобальних систем та інфраструктур є, зокрема, результатом свідомого та повноцінного впровадження інформаційно-комунікаційних та цифрових технологій.

Принцип 6. Стандартизація є основою цифровізації, одним із головних чинників її успішної реалізації. Побудова лише на українських стандартах цифрових систем, платформ та інфраструктур, які мають бути використані громадянами, бізнесом та державою для участі, конкуренції та успіху у глобальній економіці та на відкритих ринках, неприпустима. Винятком можуть бути відповідні програми у сфері оборони та безпеки, у яких застосування інших стандартів (національних, міждержавних) є аргументованим.

Принцип 7. Цифровізація повинна супроводжуватися підвищенням рівня довіри і безпеки.

Інформаційна безпека, кібербезпека, захист персональних даних, недоторканність особистого життя та прав користувачів цифрових технологій, зміцнення та захист довіри у кіберпросторі є, зокрема, передумовами одночасного цифрового розвитку та відповідного попередження, усунення та управління супутніми ризиками.

Принцип 8. Цифровізація як об’єкт фокусного та комплексного державного управління.

Основними завданнями держави на шляху до цифровізації країни є коригування вад ринкових механізмів, подолання інституційних та законодавчих бар’єрів, започаткування проектів цифрових трансформацій національного рівня та залучення відповідних інвестицій, стимулювання розвитку цифрових інфраструктур, формування потреб у використанні цифрових технологій громадянами та розвитку відповідних цифрових компетенцій, створення відповідних стимулів та мотивацій для підтримки цифрового підприємництва та цифрової економіки.

Важливими для розвитку цифрової економіки (серед іншого) є інфраструктура відкритих даних, інфраструктура державних послуг (електронне урядування), інфраструктура життєзабезпечення (медицина, освіта, громадська безпека, транспорт тощо). Національний план розвитку широкосмугового доступу до Інтернету повинен містити відповідні показники покриття широкосмуговим доступом до Інтернету території країни; технічні вимоги до самих послуг широкосмугового доступу до Інтернету.

ОНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО КЛАСИФІКАТОРА ПРОФЕСІЙ

З огляду на зміст Концепції, можна зробити висновок: у перспективі в системі держорганів (стосується державних службовців, службовців місцевого самоврядування, працівників ОТГ) має оновитися якісний склад сучасних фахівців.

Створення сприятливих умов та пошук відповідних моделей державно-приватного партнерства з операторами неформальної освіти, підтримка їх регіонального масштабування сприятимуть зростанню приватних інвестицій у цю сферу, появі нових операторів та за короткі строки суттєво розширять можливості громадян у містах та особливо в сільській місцевості отримати відповідні цифрові навики, професії тощо.

Одним із важливих завдань є оновлення Державного класифікатора професій, тобто розроблення та затвердження переліку цифрових професій на основі вимог ринку праці, цифрових трендів тощо, з подальшим розробленням відповідної програми їх запровадження у профільних навчальних закладах.

Цифрові навички та компетенції є запорукою повноцінного розвитку цифрової економіки. Цифрова грамотність повинна бути однією з головних компетенцій. Більшість громадян України вже користується перевагами цифрових технологій. Наступним кроком є забезпечення того, щоб завдяки цим перевагам українці ставали економічно успішними.

ЕЛЕКТРОННА ДЕМОКРАТІЯ

Цифрові технології відкривають нові можливості для залучення громадян до участі в суспільних та політичних процесах. (У свою чергу, з організаційно-практичної точки зору це модернізуватиме і в цілому покращить, спростить роботу державних органів. Тоді держслужбовці зможуть працювати з людьми більш дистанційно, використовуючи певні можливості сучасних технологій.)

Про що йде мова? Традиційні (оф-лайн) демократичні процеси можуть бути переведені до цифрового формату. В Україні електронна демократія перебуває на початковому етапі розвитку і тісно пов’язана із суспільно-політичними явищами.

Головними складовими розвитку електронної демократії є е-парламент, е-голосування, е-правосуддя, е-медіація (досудове вирішення спорів), е-референдуми, е-консультації, е-петиції, е-політичні кампанії, е-опитування.

Одним із найбільш перспективних в умовах України напрямів розвитку є електронне голосування виборців. Це найпростіша форма електронної демократії, однак її реалізація містить велику кількість політичних та організаційних викликів. Водночас саме ця форма поступово впроваджується в різних країнах світу. Оснащення процесу голосування громадян електронними засобами є питанням оптимізації виборчих технологій в Україні. Електронне голосування та вибори за відповідних умов можуть бути більш чесними, прозорими та ефективними, ніж традиційні.

На переконання розробників Концепції, голосування через Інтернет полегшує доступ до процедури волевиявлення для значно більшої кількості громадян, підвищує загальну оперативність отримання результатів голосування, дає можливість скористатися своїм виборчим правом дистанційно. Можливість електронного голосування в Україні дозволить залучити до виборчого процесу набагато більшу кількість громадян, особливо молодь, що покращить репрезентативність та якість виборів.

Життєдіяльність міст. З посиленням процесу децентралізації в Україні активно впроваджуються концепції смарт-сіті («розумних» міст). Близько 7—10 міст в Україні вже мають відповідні проекти та ініціативи. Концепція смарт-сіті є моделлю міста з використанням цифрових технологій для розв’язання його поточних проблем, сталого розвитку та комфортного життя громадян.

Найважливішими питаннями щодо розвитку концепції смарт-сіті в Україні є модернізація інфраструктури міст та впровадження ефективного ресурсного менеджменту (з використанням Інтернету, «зелених» технологій, «розумних мереж»); трансформація системи міського управління на основі інтеграції систем та даних; необхідність визначення економічних моделей розвитку міст з урахуванням не тільки природного, промислового, а і людського потенціалу (міста як центри інновацій та розвитку людського потенціалу).

Для активізації концепції смарт-сіті та їх масштабування необхідною є реалізація таких ініціатив: розроблення національної «дорожньої карти» та фреймворку цифрової трансформації міст як основи для формування відповідних міських «дорожніх карт» та підтримки міських проектів цифровізації; створення національної платформи — каталогу рішень концепції смарт-сіті згідно з досвідом Європейської платформи «розумних» міст. Це необхідно для вирівнювання можливостей різних міст країни щодо проектування, розроблення та імплементації відповідних проектів; гармонізація політик і законодавства з вимогами ЄС, які стосуються розвитку цифрової економіки, інновацій, міського управління; впровадження міжнародних стандартів управління смарт-сіті (ISO-37120, ISO-37101 та інші); підтримка розбудови інноваційних екосистем в українських містах та залучення громадян у процес розроблення міських рішень смарт-сіті.