«Вранці я складаю плани, а вдень роблю дурниці»
Вольтер
Навіть якщо термін «прокрастинація» ви ніколи не чули, то з подібним явищем, поза всіляким сумнівом, знайомі не з чуток. Припустимо, що ви маєте зробити важливий звіт, але кожного дня, намагаючись почати роботу, патологічно відволікаєтесь на інші справи: телефонні дзвінки, обговорення ситуації з колегами, кава-брейки чи просто перебуваєте у світі соціальних мереж. Між тим, час невпинно спливає, нервова напруга через невиконане завдання зростає і, збираючи рештки сили волі, ви таки змушуєте себе зробити заплановане. І це не найгірший варіант завершення подій, адже нерідко людина з таким синдромом взагалі так і не наважується на реалізацію поставлених цілей або ж остаточний результат залишає бажати кращого. На окрему увагу в цьому випадку заслуговує і психологічний стан особистості, бо робота в авральному режимі, під тиском ризику не встигнути або помилитися, є загрозою не лише якості кінцевого «продукту», але й, що набагато важливіше, самооцінці виконавця, його впевненості у власному «я» щодо рівня професійності та елементарної працездатності.
Навряд чи сьогодні можна зустріти людину, яка б не стикалася з цим «страшним звіром». Натомість із точністю можна стверджувати, що він не є похідною сучасності, хоча б через те, що перші згадки про прокрастинацію у науковому світі сягають аж далекого 1977 року. Саме тоді світ побачили перші друковані праці, які стосувалися цієї проблеми. До того ж часу психологи відносять і появу спроб щодо визначення самого явища та виокремлення його ключових причин. Отже, прокрастинація — це схильність людини до регулярного відкладання термінових і важливих справ, а також до замінювання їх різноманітною сторонньою діяльністю. Водночас людина добре усвідомлює, що така поведінка може призвести як до професійних, так і особистих невдач. Тим не менш, вона нічого не може з собою зробити, продовжуючи сповідувати той самий підхід.
Фізіологи пояснюють цей феномен тим, що емоції і наша пізнавальна активність контролюються різними частинами мозку. Коли людина стикається з необхідністю вирішити складне і, можливо, неприємне завдання, система, відповідальна за першу складову, починає бити на сполох і вимагає позитивного живлення. Якщо вона врешті перемагає, ми повільно відкладаємо роботу і переключаємося. Простіше пояснення на одній з конференцій дав Тім Урбан, досвідчений автор відомого блогу за нашою темою. Він запропонував порівняти мозок організованої людини і мозок прокрастинатора. Спробуйте уявити, що в нашій голові існує такий собі «штурвал», який визначає, на що безпосередньо зараз спрямована наша увага. У звичайної людини за таким кермом стоїть раціональний дорослий: він холоднокровно аналізує та сортує вхідні завдання і вміє думати про те, які плоди його робота принесе у майбутньому. У мозку прокрастинатора теж є такий дорослий, але він завжди відволікається на витівки маленького мавпеняти, що вимагає розваг і негайного задоволення. Це триває, доки не приходить велетенський монстр паніки і не проганяє тваринку геть. Лише тоді нещасний починає робити неквапливі кроки у потрібному напрямку. У теорії все виглядає ніби навіть весело, проте, як говорить відома істина, це було б смішно, якби не було так сумно. Звісно, у цього явища є ще низка причин, які можуть його викликати:
| 1. Страх — ми просто чогось боїмося. Наприклад, ми чітко знаємо, що за тиждень нам необхідно презентувати детальну стратегію діяльності відділу на майбутнє. Але також дуже добре пам’ятаємо, як минулого року безпосередній керівник вщент розкритикував результати аналогічної роботи. Як наслідок, пам’ять миттєво видає спогади всіх неприємних відчуттів, які ми пережили у той час. І звісно, говорити про шалене натхнення та завзятість у такому випадку стає просто безглуздо |
| 2. Перфекціонізм — це прагнення зробити будь-що на «відмінно». Ми хочемо написати найкращий звіт у нашому житті. Тому кожного разу, коли намагаємося наблизитися до нього впритул, — все відкладаємо, розуміючи, що зараз час для «ідеальності» ще не настав. І так аж до того моменту, коли кінцевий термін майже збігає |
| 3. Втома. Це одна з небагатьох причин, які не просто пояснюють, але й виправдовують поведінку прокрастинатора, принаймні частково. Нещодавно одна з моїх слухачок курсів підвищення кваліфікації розповідала схожу історію. Мовляв, вже майже місяць не може нарешті зробити важливе робоче завдання. Через постійне перевантаження змушена була взяти його додому. Навіть вихідними з останніх сил займалася побутовими справами, аби тільки не наближатися до комп’ютера, бо від самої лише думки про те, що знов треба поринати у безодню професійних зобов’язань, стає неймовірно важко. Справді, поєднання завеликого обсягу роботи та невідповідно малої кількості часу, відведеного на її виконання, здатне перетворити людину на робота, але й у машини є свої обмеження. Тому в даному випадку відкладання більшість фахівців схильні визнавати як захисну реакцію нашого організму на понаднормові виклики |
| 4. Відсутність мотивації. Ризикну припустити, що це є однією з найболючіших проблем сфери державної служби. Пам’ятаєте відомий афоризм: «Не поспішайте виконувати наказ, дочекайтеся його скасування»? Найчастіше ця причина спрацьовує у випадку, коли працівника знищує рутинний характер діяльності і він втрачає головну мету. Тому запитання: «Заради чого варто старатися?» — залишається без відповіді і вкотре все переноситься на інший час або ж саме виконання справи стає просто неприємним. До речі, психологи наголошують, що це може бути першим кроком до професійного вигорання |
| 5. Величезний список завдань. Наполеонівські плани — це, звісно, непогано, але адекватна оцінка власних зусиль теж ще нікому не завадила. Неузгодженість цих двох складових найімовірніше призводить до того, що виникає проблема із встановленням пріоритетів щодо робочих завдань. Наслідком маємо цілковиту розгубленість і впевненість у тому, що краще за те, щоб якийсь час перечекати, нічого і бути не може |
І що, як то кажуть, з того маємо? Кожен знає, що на нас може чекати як результат дії вищезгаданих причин, якщо ставитися до ситуації легковажно: зниження працездатності, відсутність кар’єрного просування, ризик взагалі втратити роботу, почуття провини, докори сумління, підвищена дратівливість та нестриманість, конфлікти з найближчим оточенням, нервове напруження та стрес. І це далеко не вичерпний перелік невтішних наслідків. Важливо також розуміти, що ототожнення прокрастинації зі звичайними лінощами або бажанням відпочити не є справедливим. Ледачі люди здебільшого не прагнуть виконати заплановане і не надто переймаються ситуацією загалом. У той час як прокрастинатори, попри відкладання всього до останньої межі, часто вже у стресовому стані намагаються таки довести до логічного завершення власні справи. У періоди ж відпочинку ми відновлюємо втрачену енергію, відчуваємо приплив сил та виникнення бажання щось робити. У випадку із прокрастинацією події розгортаються у геть протилежному напрямку.
Серед скептиків щодо методів подолання синдрому відкладання дедалі міцніше вкорінюється думка, що всі науково-прикладні аспекти вирішення цієї проблеми є абсолютно недієвими. Тож головне гасло, яке вони сповідують, звучить приблизно так: «Треба просто сідати і робити».
З огляду на це я, у свою чергу, згадала, як хтось з мудрих цього світу сказав таку річ: «Треба вчитися бути щасливим». Гадаю, трохи перефразувавши, це цілком можна застосувати і до боротьби із прокрастинацією: адже грамотне планування — це вміння, яке за бажання можна відносно швидко опанувати. Загалом, слід розуміти, що немає особливих методів, які гарантують цілковите позбавлення від хворобливого зволікання. Однак, у межах тайм-менеджменту існує чимало способів, які можуть допомогти значним чином мінімізувати цю шкідливу звичку, а як наслідок — збільшити реальну віддачу від праці, підвищити рівень задоволеності життям і позбавитися стресу.
Тож спробуємо?
| 1. Відстежуйте подібну поведінку та її прояви. Для цього варто поставити собі три прості запитання і спробувати дати на них щирі та чіткі відповіді: • Коли і при виконанні яких саме справ у мене з’являються такі «симптоми»? • Які їх ключові причини? • Чому я не хочу робити це зараз? Цей прийом, звісно, не є панацеєю, проте без такого кроку зрозуміти себе та таку власну реакцію вкрай важко. Якщо зволікання викликане страхом невдачі, поміркуйте над тим, чого ви боїтеся, проговоріть це вголос. Приділіть своєму страху деякий час, визнайте його існування та спробуйте логічно та впевнено спростувати його причини перед самими собою |
| 2. Вчіться правильно планувати та розставляти пріоритети. Якщо ви запланували величезну кількість завдань, то необхідно перш за все виділити найважливіше і термінове, а вже потім переключатися на решту. Спробуйте формувати робочі блоки, до яких будете включати схожі за характером діяльності завдання (наприклад, телефонні розмови, відповіді на листи, обговорення службових питань із співробітниками). Складні, багатоаспектні задачі розписуйте, подрібнюючи на окремі етапи із зазначенням часу на кожен з них, але в межах відведених часових норм на загальне завдання. Фахівці називають це принципом «з’їдання слона», тобто опрацювання невеличких частин роботи, але кожного дня. Не забувайте також про шкоду помилок внаслідок неправильного формулювання (спробуйте не захоплюватись фразами на зразок «протягом дня, місяця», «протягом трьох годин», «наприкінці тижня» тощо). Гадаю, всім чудово відома закономірність, за якою ми найчастіше вчиняємо у подібних ситуаціях: на жаль, виконувати необхідне доводиться в авральному режимі поспіху. Адже у разі, коли відсутня чітка фіксація часу, суто психологічно ми схильні вважати, що маємо його вдосталь і, як наслідок, відкладаємо такі справи ледь не до останнього моменту. Більш конкретне зазначення часу може допомогти суттєво покращити ситуацію |
| 3. Якщо і планування не допомагає, не впадайте у відчай. Покличте на допомогу вже відомого нам «монстра паніки». Часто буває, що люди зволікають із роботою, тому що знають, що навіть якщо вони сьогодні знов нічого не виконають, найстрашніше, що на них очікуватиме завтра, — це трохи більший обсяг навантаження. У цьому випадку ми самі можемо створити такі умови, за яких не виконати заплановане буде вкрай ніяково. Одна моя знайома протягом доволі довгого часу ніяк не могла зважитися і написати потужну наукову статтю з приводу проведеного нею дослідження. І це зрозуміло: робота важка, копітка, потребує докладання неабияких зусиль та часових витрат. Так тривало навіть не один місяць, як нарешті творіння побачило світ. А трохи згодом вона розкрила таємницю свого успіху. Як з’ясувалося, для того, щоб робота таки зрушила з місця, приятелька абсолютно свідомо зателефонувала декільком авторитетним для неї людям і сповістила їх про власні наміри з конкретним зазначенням строку. Створивши у такий спосіб своєрідну пастку для самої себе, вихід залишився лише один: втілити мрію в реальність. Безсумнівно, існують і менш радикальні способи. Скажімо, зверніться до когось із проханням проконтролювати вас — наприклад, зателефонувати та запитати, яким є ступінь прогресу. Щоправда, тут може виникнути побічний ефект: є ризик посваритися з «контролером» |
| 4. Відпочивайте. Обов’язковий пункт у боротьбі з прокрастинацією — не забувати про правильну організацію самого процесу роботи. Виберіть свій вид відпочинку, який надаватиме сили і енергії, збадьорюватиме вас. Тільки це точно не має бути перебування у соцмережах або «прогулянка кварталами всесвітньої павутини» у пошуках нібито потрібної інформації |
| 5. Стіву Джобсу належить відомий вислів: «Тільки наявність мети сповнює життя сенсом і задоволенням. Цей факт не лише покращує здоров’я і спричиняє довголіття, але й додає нам краплю оптимізму у важкі часи». Сформулюйте свою ціль. Іноді ми ставимо неправильну мету і тому не можемо збагнути, як її досягти і… відкладаємо справу до кращих часів, тому що є багато інших речей у цьому світі, що потребують нашої нагальної уваги |
| 6. Наведіть лад у всьому: думках, папках та файлах, на столі. Саме так, адже навіть безлад на робочому місці може неабияк дратувати його власника та змушувати займатися більш приємними за роботу речами. Насправді ручка, яка лежить паралельно записникові, це норма, а не психоз |
| 7. Якщо це можливо, краще відключити різні сповіщення на телефоні та комп’ютері хоча б на деякий час з метою зменшення ефекту відволікання |
| 8. Не забувайте хвалити і заохочувати себе після кожного завдання, яке ви успішно завершили. Повірте, цей метод діє на підсвідомому рівні не лише на тваринах. Не слід боятися, якщо ефект прокрастинації буде посилюватися перед початком справи, особливо якщо ви не знаєте, як саме і з чого зрушити. Однак при виконанні завдання ваше сприйняття, ставлення до нього, як правило, змінюється, а дійшовши до кінця, ви можете навіть отримати задоволення від того, що нещодавно так відлякувало |
А загалом, не бійтеся прокрастинації!
Відмовлятися від непотрібних речей — це, в принципі, не найгірший шлях. Відомий програміст Пол Грем якось зазначив: «Серед моїх знайомих чимало талановитих, видатних людей. І майже всі вони — жахливі прокрастинатори. Можливо, прокрастинація — це не так вже й погано?!».
Як неможливо жити з синдромом постійного відкладання, так і вкрай складно уявити собі того, хто ніколи в житті не відчував бажання не квапитися із справами.
Якщо ваш відпочинок, пов’язаний із зволіканням, вкотре затягується, подумайте про важливість шляху, яким ви йдете, про цілі, досягнення яких щомиті має наближати вас до омріяного, уявіть необхідний спосіб їх досягнення, спробуйте спланувати і почати діяти.
І нехай щастить!
