Одразу зазначимо, що відповідно до ст. 83 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. № 889 (далі — Закон № 889) однією з підстав припинення державної служби є досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом. У випадку такого звільнення державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Норми ч. 3 ст. 40 КЗпП стосовно обмеження на звільнення працівників у період їхньої тимчасової непрацездатності поширюються лише на звільнення їх з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Стаття 87 Закону № 889 «Припинення державної служби за ініціативою суб’єкта призначення» визначає такі підстави для припинення державної служби за ініціативою суб’єкта призначення:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції — іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі;
2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;
3) отримання державним службовцем двох підряд негативних оцінок за результатами оцінювання службової діяльності;
4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Отже, жодних обмежень щодо припинення державної служби в період тимчасової непрацездатності державного службовця чинним законодавством не передбачено. Тому звільнення державного службовця має відбуватися в день досягнення ним граничного віку перебування на державній службі — 12.02.2019 р.
Що ж стосується оплати листка непрацездатності, який надав установі працівник, то він підлягатиме оплаті (починаючи з першого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності в порядку та розмірах, установлених законодавством) незалежно від звільнення працівника. Тобто звільнення працівника, який захворів у період роботи, не позбавляє його права на оплату листка непрацездатності. Пояснимо чому.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 р. № 1105-XIV (далі — Закон № 1105) право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.
Оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у Порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 р. № 440.
Далі листок непрацездатності оплачують не по день звільнення, а в порядку, встановленому ч. 2 ст. 22 Закону № 1105:
«Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі — МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством».
Отже, якщо листок непрацездатності відкрито ще до дати звільнення працівника, то слід виплатити допомогу за всі дні тимчасової непрацездатності за цим листком, у тому числі за час після його звільнення.
