Теми статей
Обрати теми

Сторінка антикорупціонера: погляд із середини на деякі актуальні питання. Декларування

Яременко Олена, незалежний експерт, Яременко Сергій, магістр державного управління
Час плине непомітно і невблаганно, як і корупція, не знає перешкод. Начебто тільки Новий рік українці відсвяткували, а ось уже за вікном і перший весняний місяць: перше весняне свято, з яким ми, до речі, вітаємо наших чарівних жінок; Масляна; початок Великого посту… Хай весна вам, шановні читачі, і всім українцям приносить лише позитивні емоції. Ми продовжуємо вести «Сторінку антикорупціонера…». Зрозуміло, що сторінку цього номера присвячуємо перш за все декларуванню, оскільки ця тема залишається найактуальнішою для березня.

І почнемо ми нашу розмову з того, що не так давно на своєму офіційному веб-сайті Національне агентство з питань запобігання корупції (далі — НАЗК) (nazk.gov.ua) розмістило 10 найпоширеніших помилок при заповненні декларацій. Ми пропонуємо увазі читачів стислий огляд топових порушень з відповідними коментарями авторів статті.

І. Під час заповнення розділу 2.1 «Інформація про суб’єкта декларування» декларанти неправильно визначають, чи належить їхня посада до посад, пов’язаних з високим рівнем корупційних ризиків, згідно з переліком, затвердженим Національним агентством.

Коментар. При заповненні щорічної декларації декларант зазначає у розділі 2.1«Інформація про суб’єкта декларування» інформацію про займану посаду станом на 31 грудня 2018 року, а також у полі «Чи належить ваша посада до посад, пов’язаних з високим рівнем корупційних ризиків, згідно з переліком, затвердженим Національним агентством з питань запобігання корупції» ставить відмітку — «Так» або «Ні».

Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 17.06.2016 р. № 2 затверджено Перелік посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків.

До таких посад відносяться:

1. Посада Глави Адміністрації Президента України та його заступників.

2. Посади керівників та заступників керівників структурних підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів центрального апарату Національного банку України.

3. Посади керівників та заступників керівників самостійних структурних підрозділів територіальних управлінь Державної судової адміністрації України.

4. Посади керівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб’єктів господарювання державної форми власності та їх заступників, призначення яких здійснюється державними органами.

5. Посади державної служби, визначені структурою державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, у разі недоцільності утворення структурних підрозділів.

6. Посади в органах місцевого самоврядування:

перших заступників, заступників міських (міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим, районного значення) голів, заступників сільських, селищних голів;

заступників голів районних, районних в містах рад;

секретарів міських (міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим, районного значення), сільських, селищних рад;

керуючих справами виконавчих комітетів міських (міст — обласних центрів та міста Сімферополя, міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад;

голів постійних комісій з питань бюджету обласних, Київської та Севастопольської міських рад (у разі коли вони працюють у раді на постійній основі).

Звертаємо увагу, що вказане рішення набрало чинності 12 серпня 2016 року.

ІІ. Не зазначають у розділі 3 «Об’єкти нерухомості» відомості щодо об’єктів нерухомості, які вони або члени їх сімей на будь-якому праві використовували для проживання або які є їх зареєстрованим місцем проживання.

Коментар. При заповненні щорічної декларації декларант у розділі 2.1«Інформація про суб’єкта декларування» зазначає, зокрема, інформацію про зареєстроване місце проживання та про місце фактичного проживання. Інколи ці місця не збігаються.

Унісши відомість про будь-який об’єкт у цьому розділі декларації, декларант повинен продублювати відомості про цей об’єкт у розділі 3 «Об’єкти нерухомості».

Наприклад, якщо зареєстроване місце проживання особи знаходиться в помешканні, право власності на яке їй не належить, в декларації це помешкання необхідно зазначити у розділі 3 «Об’єкти нерухомості», тип права — право користування у зв’язку з реєстрацією місця проживання.

Також у розділі 3 «Об’єкти нерухомості» декларації необхідно зазначати інформацію про об’єкти нерухомості, де фактично проживає суб’єкт декларування, навіть якщо такі об’єкти нерухомого майна не належать на праві власності суб’єкту декларування. Тип права — проживання.

ІІІ. Не зазначають у розділах 3 «Об’єкти нерухомості» та 6 «Цінне рухоме майно — транспортні засоби» інформацію стосовно нерухомості та транспортних засобів: їх вартості, прав на об’єкт та дати його набуття, кадастрового номера, ідентифікаційного, реєстраційного номерів.

Коментар. У розділі 3 «Об’єкти нерухомості» суб’єкт декларування повинен задекларувати всі об’єкти нерухомості, що належать йому або членам його сім’ї на праві власності, знаходяться у них в оренді чи іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого було набуте таке право. У розділ включаються такі об’єкти нерухомості: земельна ділянка, житловий будинок, квартира, офіс, садовий (дачний) будинок, гараж, інше.

Однією з найпоширеніших помилок, як це свідчить аналіз повідомлень, розміщених НАЗК на своєму офіційному веб-сайті, є незазначення декларантом відомостей про вартість на дату набуття права або вартість за останньою грошовою оцінкою.

Практика свідчить, що декларанти не напружуються, щоб з’ясувати, яка ж була вартість на момент придбання майна (не звіряють з правовстановлюючими документами, не користуються даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно тощо), і здебільшого закривають відповідне поле («Не застосовується» або «Не відомо»).

Як зазначається у Роз’ясненнях НАЗК (рішення НАЗК від 11 серпня 2016 року № 3 із змінами), Закон не вимагає від суб’єкта декларування проводити оцінку майна з метою заповнення декларації. У випадку, коли правовстановлюючі документи відсутні, а оцінка майна не проводилась чи її результати невідомі суб’єкту декларування, при заповненні відповідного поля декларації про вартість майна слід позначати «Не відомо» (обрати відповідну помітку у зазначеному полі).

Також, якщо із правовстановлюючих документів встановити вартість майна у грошовій одиниці України — гривні неможливо (зокрема, якщо вартість вказана в радянських або українських карбованцях, купонах), а оцінка такого майна не проводилась чи її результати невідомі суб’єкту декларування, при заповненні відповідного поля декларації про вартість майна слід позначити «Не відомо» (обрати відповідну помітку у зазначеному полі).

Щодо земельної ділянки, то для такого об’єкта нерухомості, як земельна ділянка, у декларації у полі «Реєстраційний номер» слід зазначати кадастровий номер земельної ділянки такого формату: хххххххххх:хх:ххх:хххх.

У розділі 6 «Цінне рухоме майно — транспортні засоби» суб’єкт декларування повинен задекларувати всі транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми незалежно від їх вартості, що належать йому або членам його сім’ї на праві власності, знаходяться у них в оренді чи іншому праві користування.

Такими об’єктами для декларування можуть, зокрема, бути: легкові та вантажні автомобілі, автобуси, самохідні машини, сконструйовані на шасі автомобілів, мотоцикли усіх типів, марок і моделей, причепи, напівпричепи, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, сільськогосподарська техніка, водні та повітряні судна. У цьому розділі слід зазначити ідентифікаційний номер транспортного засобу, якщо він наявний.

Наприклад, для автомобіля слід вказати ідентифікаційний номер, тобто вказаний у технічному паспорті на транспортний засіб номер шасі (кузова, рами).

IV. Не зазначають у розділі 6 «Цінне рухоме майно — транспортні засоби» транспортні засоби, які «відчужені» за довіреністю. Декларанти хибно вважають, що видана довіреність на розпорядження майном від їх імені є відчуженням майна та свідчить про перехід права на це майно.

Коментар. На жаль, хибною є та думка, що якщо особа передала транспортний засіб за, наприклад, так званим генеральним дорученням іншій особі, то це не її майно. Звернувшись у встановленому порядку до територіальних органів з надання сервісних послуг МВС, кожен декларант як громадянин України має право дізнатися про ті автомобільні транспортні засоби, які йому належать. І лише після цього декларанту доцільно приймати рішення щодо внесення відповідних відомостей до декларації.

На запитання «Чи підлягає декларуванню транспортний засіб, який передано іншій особі на підставі довіреності з правом розпорядження?» НАЗК у своїх Роз’ясненнях зазначає таке. Так, підлягає, оскільки видача довіреності не припиняє права власності особи на майно.

Правове регулювання відносин, пов’язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень Цивільного кодексу України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 р. № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Аналіз норм статей 244, 237, 655 Цивільного кодексу України свідчить про те, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.

V. Не зазначають в розділі 9 «Юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб’єкт декларування або член його сім’ї» інформацію про відповідні юридичні особи. Декларанти помилково вважають, що зазначення таких юридичних осіб в розділі 8 «Корпоративні права» є достатнім.

Коментар. Відповідно до пункту 51 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 р. № 1700-VII у декларації слід зазначити юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб’єкт декларування або члени його сім’ї. При цьому термін «кінцевий бенефіціарний власник (контролер)» вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 14.10.2014 р. № 1702-VII.

Пункт 20 частини першої останнього Закону визначає, що кінцевий бенефіціарний власник (контролер) — це фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов’язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов’язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.

При цьому кінцевим бенефіціарним власником (контролером) не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого права.

Згідно із Роз’ясненнями НАЗК у розділі 8 «Корпоративні права» зазначаються всі корпоративні права, що належать суб’єкту декларування або члену його сім’ї на праві власності, крім тих, що вже були зазначені в розділі «Цінні папери» (наприклад, акції). Такими правами можуть бути частки (паї) у статутному (складеному) капіталі чи в будь-якому іншому еквіваленті статутного капіталу товариства, підприємства, організації, що зареєстровані в Україні або за кордоном, у тому числі пайові внески в кредитній спілці. Вартість корпоративних прав відображається у декларації у відсотковому та грошовому вираженні. У грошовому вираженні вартість зазначається станом на дату набуття прав або — якщо проводилася грошова оцінка таких прав і результати оцінки відомі суб’єкту декларування — відповідно до результатів такої оцінки.

Юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб’єкт декларування або члени його сім’ї.

VІ. Зазначають в розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» самого себе джерелом отриманого доходу.

Коментар. У розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» є поле «Джерело доходу». При кліканні мишкою на чорний трикутничок цього поля випадає список «Суб’єкт декларування, інша фізична або юридична особа». В залежності від того, від якого джерела декларант отримував дохід, він має вибрати із списку відповідне джерело доходу.

Якщо заробітна плата від державного органу, то декларант вибирає із списку «Інша фізична або юридична особа» «Юридична особа, зареєстрована в Україні», у полі «Найменування» зазначається назва державного органу, який виплачував декларанту заробітну плату, потім у відповідному полі зазначається код цього органу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань.

VІІ. Не зазначають в розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» суми отриманих кредитів. Суб’єкти декларування хибно вважають, що зазначення кредиту в розділі 13 «Фінансові зобов’язання» є достатнім.

Коментар. Як зазначає у своїх Роз’ясненнях НАЗК, кошти, які були фактично отримані за кредитом (позикою) у звітному періоді незалежно від суми зобов’язання, слід зазначити у розділі декларації «Доходи, у тому числі подарунки» як «Інший дохід». Згідно з підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI дохід з джерелом їх походження з України — будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді, зокрема, процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України.

VІІІ. Не зазначають загальний розмір фінансового зобов’язання у розділі 13 «Фінансові зобов’язання».

Коментар. У розділі 13 «Фінансові зобов’язання» суб’єкт декларування повинен задекларувати: отримані кредити, отримані позики, зобов’язання за договорами лізингу, розмір сплачених коштів в рахунок основної суми позики (кредиту) та процентів за позикою (кредитом), зобов’язання за договором страхування та недержавного пенсійного забезпечення, кошти, позичені суб’єкту декларування або члену його сім’ї іншими особами, несплачені податкові зобов’язання, інше.

Інформація зазначається, лише якщо розмір зобов’язання перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року (для 2018 року такий розмір складає 88 100 грн.).

Якщо розмір зобов’язання не перевищує цієї суми, зазначається лише загальний розмір такого фінансового зобов’язання (наприклад, якщо розмір сплачених коштів в рахунок основної суми позики (кредиту) у звітному році перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, то зазначається лише загальний розмір позики (кредиту).

ІХ. Не зазначають у розділі 14 «Видатки та правочини суб’єкта декларування» правочини, вчинені суб’єктом декларування у звітному періоді, або зазначають правочини, які вчинені членами сім’ї, тобто «зайву» інформацію.

Коментар. Формою декларації передбачено, що суб’єкт декларування повинен задекларувати: видатки та правочини, вчинені у звітному періоді, на підставі яких у суб’єкта декларування виникає або припиняється право власності, володіння чи користування, у тому числі спільної власності, на нерухоме або рухоме майно, нематеріальні та інші активи, а також виникають фінансові зобов’язання, які зазначені у розділах 3 — 12 цієї декларації.

Відомості про видатки та правочини зазначаються лише у разі, якщо розмір відповідного видатку (вартість предмету правочину) перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року (для 2018 року такий розмір складає 88 100 грн.).

Х. Зазначають об’єкт, відчужений у звітному періоді, як наявний на кінець такого періоду.

Коментар. Відповідно до вимог Форми декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (рішення НАЗК від 10.06.2016 р. № 3), суб’єкт декларування повинен задекларувати усі об’єкти нерухомості незалежно від їх вартості, що належать йому на праві власності, знаходяться у нього на праві оренди чи іншого права користування станом на останній день звітного періоду (31 грудня звітного року для щорічної декларації). Якщо об’єкт станом на 31 грудня 2018 р. був відсутній, то відомості про нього у декларації не зазначаються.

Згадка про відчужений об’єкт у декларації має бути у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» як дохід від відчуження (якщо такий дохід був), а також у розділі 4 «Видатки та правочини», якщо вартість предмету правочину перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року (для 2018 року такий розмір складає 88 100 грн.).

Принагідно автори статті ще раз наполегливо рекомендують читачам — суб’єктам декларування не зволікати з поданням декларації у 2019 році. Адже навантаження на Єдиний державний реєстр декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, до кінця деклараційної кампанії лише зростатиме і це, у свою чергу, може призвести до несвоєчасного подання декларації, яке є правопорушенням, пов’язаним з корупцією, за що, зокрема, передбачена адміністративна відповідальність згідно зі статтею 1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Як свідчить статистика, за даними з Реєстру: кількість поданих щорічних декларацій за 2016 рік становила 1 120 069, за 2017 рік — близько 900 000, станом на 03.03.2019 кількість поданих щорічних декларацій за 2018 рік — близько 294 000.

Автори статті бажають нашим читачам приємного першого весняного місяця, успішного закінчення деклараційної кампанії і лише гарного весняного настрою.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі