Лист Мінсоцполітики від 02.10.2019 р. № 1436/0/206-19, що коментується, є відповіддю на наше запитання: чи поширюються вимоги ст. 70 КЗпП на випадки роботи за режимом підсумованого робочого часу?
Чому ми вирішили звернутися до цієї теми?
Пояснимо.
Традиційно склалося, що в багатьох закладах обслуговування населення працівникам встановлюють режим роботи «день через день», відповідно до якого робочі дні працівника чергуються з вихідними (неробочими) днями через день. А щоб вирішити проблему надурочних, вводять підсумований облік робочого часу.
Знайома ситуація, чи не так? Адже мабуть кожен з нас має улюблену перукарку чи продавчиню, яка працює по парних (чи по непарних) числах.
Та чи не порушує такий режим роботи «відпочинкові» норми КЗпП?
Дивіться, ст. 61 КЗпП дозволяє роботодавцям за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) запроваджувати підсумований облік робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормальної кількості робочих годин.
При цьому вихідні дні працівникам з підсумованим обліком робочого часу надаються в різні дні тижня за графіком виходу на роботу (змінності) і можуть не збігатися з вихідними днями, встановленими для інших працівників підприємства (ст. 69 КЗпП, п. 9 Методичних рекомендацій щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджених наказом Мінпраці від 19.04.2006 р. № 138, далі — Методрекомендації).
Разом з тим ст. 70 КЗпП установлено, що тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як 42 години.
Якщо відштовхуватися від твердження, що положення ст. 70 КЗпП є обов’язковими у тому числі й для працівників з підсумованим обліком робочого часу, то доходимо висновку, що робота за графіком, за яким робочі дні по 10 — 12 годин чергуються з вільними від роботи чи вихідними днями, поза законом!
Адже в такому випадку виконати вимогу про 42 години щотижневого безперервного відпочинку неможливо. Цікаво, що П’ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 04.07.2019 р. у справі № 400/296/19 зазначив, що зі змісту ст. 61 КЗпП, якою допускається використання підсумованого обліку робочого часу, вбачається, що вона є спеціальною нормою щодо положень ст. 70 Кодексу. Аналогічних висновків дійшов авторський колектив «Науково-практичного коментаря до Кодексу законів про працю України» від 01.10.2007 р. Він зазначив, що ст. 70 КЗпП хоча й сформульована як норма прямої дії, яка не має винятків, але вона не може поширюватися на випадки роботи за режимом підсумованого обліку робочого часу.
Ми повністю погоджуємося з такими висновками. Адже робочий час та час відпочинку взаємопов’язані. І якщо, за ст. 61 КЗпП, роботодавець збільшує час роботи за день, то час відпочинку, відповідно, буде зменшуватися.
Та насторожували (і давали шанс інспекторам праці спробувати «збити» штраф роботодавців) положення п. 7 Методрекомендацій. У них, серед іншого, зазначено, що при підсумованому обліку робочого часу графіки роботи (змінності) мають розроблятися таким чином, щоб тривалість щотижневого безперервного відпочинку була не менш як 42 години (ст. 70 КЗпП).
Тож думка Мінсоцполітики з цього питання була вкрай важлива. Що ж нам відповіло трудове відомство?
Що Методичні рекомендації не реєструються в Міністерстві юстиції і мають інформативний, необов’язковий характер. При цьому в ст. 61 КЗпП не міститься застережень щодо дотримання при підсумованому обліку робочого часу вимог ст. 59 та 70 КЗпП.
Зазначене, на думку Мінсоцполітики, також дає підстави стверджувати, що при підсумованому обліку робочого часу в окремих випадках тривалість щоденного (міжзмінного) та щотижневого безперервного відпочинку може бути скорочена.
