Без сумніву, центральне місце в системі законодавства України з питань реєстрації місця проживання займає Закон України від 11.12.03 р. № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»1.
1 Далі за текстом — Закон № 1382.
Відповідно до ст. 10 Закону № 1382 постановою КМУ від 02.03.16 р. № 207 було затверджено Правила реєстрації місця проживання2, які визначають механізм здійснення реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання або перебування осіб в Україні, установлюють форми необхідних для цього документів.
2 Далі за текстом — Правила.
З 04.04.16 р. функції з реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування в Україні почали виконувати органи місцевого самоврядування3. Працівники новоутворених органів реєстрації не мали ані відповідного досвіду у сфері реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання, ані належного рівня юридичних знань, а держава не переймалась проведенням навчальних заходів для їх підвищення.
3 Далі за текстом — ОМС.
Неждано-негадано, «як сніг на голову», впали на ОМС картотеки територіальних органів Державної міграційної служби України4, житлово-експлуатаційних організацій, підприємств, установ та організацій, що раніше забезпечували ведення картотек з питань реєстрації фізичних осіб, зобов’язання щодо створення за допомогою програмних засобів реєстрів територіальної громади, налагодження передачі інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, що породжувало чимало проблем.
4 Далі за текстом — ДМС.
Гадаю, незважаючи на те, що з часу передання органам місцевого самоврядування функцій із реєстрації, минув рік, і працівники намагаються поповнити нестачу правових знань шляхом самоосвіти, у процесі взаємодії зі спеціалістами ДМС, служб у справах дітей, військових комісаріатів, тому питання правильного застосування окремих положень законодавства у сфері реєстрації є актуальними й на сьогодні.
Зміст поняття «місце проживання фізичної особи»
Відповідно до ст. 29 Цивільного кодексу України5 місцем проживання фізичної особи є житло, у якому вона проживає постійно або тимчасово. У розумінні ст. 3 Закону № 1382 місце проживання — житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, у якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
5 Далі за текстом — ЦК.
У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 р. № 10 «Про судову практику в справах про злочини проти власності» закріплено, що під житлом потрібно розуміти приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). До житла прирівнюються також ті його частини, у яких може зберігатися майно (балкон, веранда, комора тощо), за винятком господарських приміщень, не пов’язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо).
Підсумовуючи вказане, можна зробити висновок, що законодавство пов’язує категорію «місце проживання» з наявністю житлового приміщення, яке повинно бути пристосованим та придатним для постійного проживання.
До житлових приміщень відповідно до ст. 4 Житлового кодексу Української РСР6 належать:
6 Далі за текстом — ЖК.
| 1 | жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд) |
| 2 | жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об’єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд) |
| 3 | жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів) |
| 4 | жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд) |
| 5 | квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення), жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об’єднанням, підприємствам і організаціям, призначені та придатні для постійного проживання |
До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
Отже, реєстрація місця проживання фізичної особи у нежитловому приміщенні буде неправомірною.
Спори про право особи на реєстрацію місця проживання у садових будинках стають предметом розгляду судів усіх ланок судової системи.
Так, постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.11.16 р., задоволено адміністративний позов ОСОБА_1, який діяв у своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до Підгороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії. За матеріалами справи Особа 1 звернулася до суду із позовом про здійснення реєстрації місця проживання свого та сина за адресою розташування садового будинку. Задовольняючи позов, суд указав, що відповідно до ЖК садовий будинок не зазначений у переліку об’єктів, які не входять до житлового фонду. Законом України від 02.09.14 р. № 1673-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переведення садових і дачних будинків у жилі будинки та реєстрації у них місця проживання» ЖК доповнено ст. 81, згідно з якою громадяни відповідно до закону мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному КМУ. Рішення про переведення дачних і садових будинків у жилі будинки приймається відповідними ОМС. Тобто у виниклих між сторонами правовідносинах слід виходити з таких характеризуючих ознак об’єкта нерухомості, як пристосування та придатність будинку для постійного проживання, які притаманні житлу. Садовий будинок АДРЕСА_1 належить позивачу на підставі договору купівлі-продажу садового будинку від 21.06.13 р. та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.06.13 р. Рішенням виконавчого комітету Підгороднянської сільської ради № 26 від 24.05.16 р. надано дозвіл на переведення вказаного будинку у жилий, як це передбачено постановою КМУ від 29.04.15 р. № 321 «Про затвердження Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки». Позивач та його малолітній син постійно проживають у житлі за вказаною вище адресою. Мати малолітнього ОСОБА_5 — ОСОБА_6 не заперечує щодо реєстрації місця проживання дитини за адресою: АДРЕСА_1 про що інформувала суд, подавши заяву від 31.10.16 р. Наведене свідчить про можливість проведення реєстрації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у садовому будинку за адресою: АДРЕСА_1, оскільки вказаний будинок відповідає державним будівельним нормам, які притаманні житлу, де позивач і його малолітній син постійно проживають.
Обмеження вільного вибору місця проживання
Незважаючи на те, що Закон № 1382 надає фізичній особі свободу у вирішенні питання про вибір місця проживання, водночас установлюються винятки, коли особа сама не вправі обирати собі місце проживання.
Відповідно до ст. 13 Закону № 1382 вільний вибір місця проживання обмежується в адміністративно-територіальних одиницях, які знаходяться:
| 1 | у прикордонній смузі, на територіях військових об’єктів, у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом |
| 2 | на територіях, де у разі небезпеки поширення інфекційних хвороб і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності |
| 3 | на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан |
| 4 | на тимчасово окупованих територіях |
Вільний вибір місця проживання обмежується щодо осіб:
| 1 | які не досягли 14-річного віку |
| 2 | осіб, до яких згідно із процесуальним законодавством застосовано запобіжні заходи, пов’язані із обмеженням або позбавленням волі |
| 3 | осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі, осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом |
| 4 | осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню |
| 5 | іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України |
Обсяг повноважень органу реєстрації місця проживання
Пунктом 18 Правил установлено перелік документів, які повинна подати особа або її представник для реєстрації місця проживання, зокрема, документи, що підтверджують право на проживання в житлі.
При цьому зазначено, що працівник органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг перевіряє належність документа, до якого вносяться відомості про місце проживання, особі, що його подала, його дійсність, правильність заповнення заяви про реєстрацію місця проживання та наявність документів, необхідних для реєстрації місця проживання/перебування, про що ним вчиняється відповідний запис у цій заяві.
Щодо перевірки належності, відповідності вимогам закону, інших, окрім документа, до якого вносяться відомості про місце проживання, документів вимогам законодавства, не йдеться.
Водночас з огляду на передбачені п. 11 Правил підстави для відмови в здійсненні реєстрації, логічно, що для виявлення у поданих документах недостовірних відомостей або встановлення їх недійсності їх перевірка повинна мати місце.
Слід мати на увазі, що паспорт буде визнаний недійсним у випадках:
| 1 | коли не вклеєна фотокартка при досягненні громадянином 25- та 45-річного віку |
| 2 | коли він не обміняний на новий у зв’язку зі зміною прізвища, імені та по батькові |
| 3 | установлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах) |
| 4 | непридатності для подальшого використання |
| 5 | припинення громадянства особи |
| 6 | паспорт знайдено, а замість нього видано новий |
| 7 | смерті особи, якій було видано такий паспорт |
| 8 | зіпсування паспорта під час заповнення |
Але, наприклад, ордер може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку, у випадках подання громадянами відомостей, що не відповідають дійсності, про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.
Отже, працівник органу реєстрації перевіряє лише належність його особі та наявність у ньому обов’язкових реквізитів, таких як:
| 1 | вказівка на орган, що його видав |
| 2 | дата видачі |
| 3 | номер і серія ордера |
| 4 | прізвище, ім’я і по батькові громадянина, якому виданий ордер, і склад його сім’ї, їх прізвища, імена, по батькові і родинні відносини з громадянином, на ім’я якого виданий ордер |
| 5 | характеристика наданого житлового приміщення |
| 6 | наявність підпису голови виконавчого органу місцевої ради і скріплення печаткою цього органу |
Рішення про відмову органів у здійсненні реєстрації місця проживання може бути оскаржено до суду, у передбаченому законом порядку.
Так, Особа 1 звернулася до Бородянського районного суду Київської області із позовом до виконавчого комітету Немішаївської селищної ради Бородянського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету про відмову в реєстрації його місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 з причин безпідставної відмови у реєстрації.
Постановою Бородянського районного суду Київської області від 07.09.16 р. у задоволені позову Особа 1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд зазначив, що позивачем для оформлення реєстрації місця проживання паспорт та військовий квиток подані не були, а подана інформаційна довідка оформлена не належним чином, оскільки в графі «Підпис» відсутній підпис особи, яка оформила довідку.
Відповідно до ст. 11 Закону № 1382 орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо:
| 1 | особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію |
| 2 | у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними |
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.16 р. задоволено позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Відділу реєстрації місця проживання у Київському районі м. Харкова Управління ведення Реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради про зобов’язання вчинити певні дії. За матеріалами справи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в особі представника за довіреностями ОСОБА_7 звернулися із заявами про зняття з реєстрації місця проживання до Київського РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області через один із центрів надання адміністративних послуг, у зв’язку із тим, що фактично вони всі мешкають за межами України. Позивачами не було надано документа, до якого мають уноситися відомості про зняття з реєстрації місця проживання. Начальником Київського РВ у м. Харкові ГУ ДМС України у Харківській області листом від 02.02.16 р. було повідомлено позивачів про повернення без виконання їхніх заяв про зняття з місця проживання від 01.02.16 р. і зв’язку з тим, що позивачами не було надано документа, до якого мають уноситися відомості про зняття з реєстрації місця проживання. У відмові ОСОБА_4 зазначено, що нею до заяви про зняття з реєстрації додано довіреність на представника ОСОБА_7 без підпису нотаріуса та додано апостиль невідомого походження. Розглядаючи позовні вимоги щодо відмови у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_4, суд зазначив таке. Відповідно до Гаазької конвенції, прийнятої 05.10.61 р. (далі — Конвенція) та яка набула чинності в Україні 22.12.03 р. відповідно до Закону України від 10.01.02 р. № 2933-III «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимоги легалізації іноземних офіційних документів», кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Нотаріальні акти згідно з Конвенцією не є винятком, до того ж закріплені належним чином апостилем. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, у якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого ст. 4 апостиля компетентним органом держави, у якій документ був складений. Відповідно до ст. 4 Конвенції передбачений у ч. 1 ст. 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. Апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також другою мовою. Заголовок «Apostille» (Convention de la Haye du 5 octobre 1961)» повинен бути викладений французькою мовою. Отже, суд дійшов висновку, що документ складений належним чином. Тому підстава незняття з реєстрації місця проживання за невідповідністю апостилю нормам міжнародного законодавства є протиправною. Проаналізувавши норми чинного законодавства щодо відмови відносно інших позивачів, суд дійшов висновку, що оскільки позивачі є громадянами Америки, відповідно вони мають паспорти громадян США. Паспорти громадян України в них відсутні, що відповідно й унеможливлює їх подання до суб’єкта владних повноважень. Аналізуючи положення чинного законодавства, суд зробив висновок, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 мають законне право на зняття з реєстрації місця проживання, яке реалізується у вигляді заяви про зняття з реєстрації місця проживання. Відмова суб’єкта владних повноважень у реалізації зазначеного права грубо порушує вимоги чинного законодавства.
Особливості реєстрації місця проживання дітей
Якщо батьки проживають разом, то і дитина проживає однією сім’єю з ними та реєструється за місцем їхнього проживання. Трапляються випадки, коли дитина може проживати з одним із батьків, якщо останні проживають окремо, не з батьками, а з дідом, бабою, або вона в силу тих чи інших обставин може перебувати на вихованні у спеціальних навчальних закладах чи закладі охорони здоров’я.
Відповідно до ст. 29 ЦК місцем проживання фізичної особи є житло, у якому вона проживає постійно або тимчасово. Але при визначенні місця проживання дитини за Сімейним кодексом України7, норми якого передбачають обов’язок батьків виховувати та розвивати дитину, утримувати її до досягнення 18 років, поняття місця проживання має інший зміст. Це не конкретна адреса і не конкретний населений пункт, а саме особа, з якою має проживати дитина. З огляду на положення ст. 161 СК це може бути один із батьків, баба, дід або інші родичі дитини, а також орган опіки та піклування. Відповідно до ч. 1 ст. 160 СК місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків.
7 Далі за текстом — СК.
Але, як передбачено ч. 4 ст. 29 ЦК, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, у якому вона проживає.
З огляду на наведене, реєстрація місця проживання дітей, які не досягли 10 років, за винятком дітей, поміщених у дитячі інтернатні заклади, для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, може здійснюватись:
| 1 | за місцем проживання їх батьків (усиновлювачів), опікунів |
| 2 | за місцем проживання одного з батьків, з ким вона проживає за згодою другого з батьків або за рішенням суду чи органу опіки та піклування, договором щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків, тим з них, хто проживає окремо від дитини, у якому буде визначено, з ким з батьків буде проживати дитина |
Відповідно до ч. 2 ст. 160 СК місце проживання дитини, яка досягла 10 років, визначається за спільною згодою батьків і самої дитини.
Але, як передбачено ч. 3 ст. 29 ЦК, місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, у якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
З огляду на наведене, реєстрація місця проживання дітей, у віці від 10 до 14 років, за винятком дітей, поміщених у дитячі інтернатні заклади, для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, може здійснюватись:
| 1 | за місцем проживання їх батьків (усиновлювачів), опікунів |
| 2 | за місцем проживання одного з батьків, з ким вона проживає за спільною згодою батьків та самої дитини або за рішенням суду чи органу опіки та піклування, договором щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини, у якому буде визначено, з ким з батьків буде проживати дитина |
Згідно з положеннями, закріплених у ч. 2 ст. 29 ЦК, якщо дитина досягла 14 років, вона може вільно обирати собі місце проживання за винятком обмежень, які встановлюються законом. СК України встановлює такі обмеження, тобто 14-річна дитина може визначати своє місце проживання, але не довільно, а лише з батьками, проте з ким саме — з матір’ю чи батьком — вона може вирішувати самостійно.
Особливості реєстрації місця проживання військовозобов’язаних
Оформлення реєстрації/зняття з реєстрації призовників, військовозобов’язаних та резервістів проводиться працівниками органу реєстрації лише після внесення позначки про зняття з військового обліку або про перебування на військовому обліку за місцем проживання або перебування до військового квитка, тимчасового посвідчення або посвідчення про приписку до військової дільниці військовим комісаріатом, як передбачено ст. 38 Закону України від 25.03.92 р. № 2232-XII «Про військовий обов’язок та військову службу»8.
8 Далі за текстом — Закон № 2232.
Підпункти 2, 4, 5 ч. 9 ст. 1 Закону № 2232 розкривають поняття категорій громадян щодо військового обов’язку:
| призовники | особи, приписані до призовних дільниць |
| військовозобов’язані | особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави |
| резервісти | особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час |
Взяттю на військовий облік призовників підлягають:
| 1 | приписані до призовних дільниць |
| 2 | які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання |
| 3 | які набули громадянства України і згідно з цим Законом підлягають приписці до призовних дільниць |
Взяттю на військовий облік військовозобов’язаних підлягають:
— звільнені з військової служби в запас;
— які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»;
— військовозобов’язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання;
— звільнені зі служби поліцейські, особи начальницького та рядового складу Міністерства внутрішніх справ України, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (крім осіб, прийнятих на службу цивільного захисту у порядку, визначеному Кодексом цивільного захисту України, до проходження строкової військової служби), Державної кримінально-виконавчої служби України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику; які набули громадянства України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов’язаних; виключені з військового обліку Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України;
— які набули громадянства України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов’язаних;
— виключені з військового обліку Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України;
— які відповідно до ст. 18 Закону № 2232 звільнені від призову на строкову військову службу (визнані за станом здоров’я непридатними до військової служби в мирний час; які до дня відправлення на строкову військову службу досягли 27-річного віку; які виконали обов’язки служби у військовому резерві протягом строків першого та другого контрактів; батько або мати, рідний (повнорідний, неповнорідний) брат або сестра яких загинули, померли або стали інвалідами під час проходження військової служби або зборів військовозобов’язаних; які до набуття громадянства України пройшли військову службу в інших державах; які були засуджені за вчинення злочину до позбавлення волі, обмеження волі, у тому числі із звільненням від відбування покарання; яким після закінчення вищих навчальних закладів присвоєно військові (спеціальні) звання офіцерського (начальницького) складу);
— які досягли граничного (27-річного) віку під час перебування на військовому обліку призовників;
— жінки, які мають фах, споріднений з відповідною військово-обліковою спеціальністю, визначеною в переліку, затвердженому КМУ, та придатні до проходження військової служби за станом здоров’я, віком та сімейним станом.
Частиною 3 ст. 37 Закону № 2232 встановлено обов’язок призовників та військовозобов’язаних після прибуття до нового місця проживання в 7-денний строк стати на військовий облік та не раніше ніж за 3 дні до вибуття з місця проживання знятися із зазначеного обліку.
З огляду на наведене, у випадку відсутності у військовому квитку або посвідченні про приписку позначки про взяття на військовий облік за новим місцем проживання, необхідно роз’яснювати особам, які звернулись за реєстрацією про необхідність спочатку стати на військовий облік у районному (міському) військовому комісаріаті, після чого реєструвати нове місце проживання.
Навіть у тому разі, коли у військово-облікових документах особи наявна позначка про зняття або виключення з військового обліку, особа зобов’язана при оформленні реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання пред’явити ці документи для перевірки працівнику органу реєстрації.
Також слід пам’ятати, що при реєстрації нового місця проживання військовозобов’язаних та призовників, що здійснюється у межах однієї адміністративно-територіальної одиниці (села, селища, міста), позначки про взяття на військовий облік у військовому квитку або посвідченні про приписку вимагати не слід, оскільки зняття з обліку військовозобов’язаних і виключення зі списку призовників громадян України відбувається тільки після їх вибуття в іншу місцевість (п. 1 ч. 5 ст. 37 Закону № 2232).
При реєстрації місця проживання особи за зверненням її представника на підставі довіреності необхідно звертати увагу на таке. Представник зацікавленої у реєстрації місця проживання особи при здійсненні процедури з реєстрації може вчиняти дії від імені особи, яку він представляє, виключно у межах наданих йому повноважень, на підставі довіреностей, оформлених у порядку, установленому законом. Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами, затвердженим наказом Мін’юсту від 22.02.12 р. № 296/5, передбачено, що в довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити представнику. Вони повинні бути правомірними, конкретними та здійсненними (розд. 2 гл. 4 п. 2). З огляду на це, на думку автора, у довіреності повинно бути обов’язково вказано, що представнику надається право здійснювати реєстрацію особи за місцем проживання з вказівкою адреси реєстрації. У довіреності обов’язково повинен бути зазначений строк її дії. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною (ст. 247 ЦК). Довіреність, у якій передбачена можливість здійснення тільки, наприклад, цивільно-правових угод, не дає представнику права здійснення всіх процедур щодо особи, яку він представляє, тому довіреність, у якій не вказано, що представнику надається право здійснити реєстрацію місця проживання особи, яку він представляє з вказівкою адреси реєстрації, не є підставою для здійснення реєстрації місця проживання/перебування.
Особливості реєстрації місця проживання залежно від правового статусу приміщень. Реєстрація осіб на житлову площу проводиться незалежно від розміру житлової площі, наявності спорідненості між особами, які вселяються та її ступені. Однак при реєстрації місця проживання слід ураховувати вимоги нормативно-правових актів, які визначають порядок надання таких приміщень та їх правовий статус. Відповідно до вимог ст. 65 ЖК наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК до членів сім’ї наймача належить дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом із наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 ЖК, перестали бути членами сім’ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов’язки, як наймач та члени його сім’ї.
Таким чином, для реєстрації місця проживання дружини, дітей, батьків наймача, за його бажанням інших осіб, необхідна згода повнолітніх членів його сім’ї, які проживають разом із ним. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Відповідно до ч. 1 ст. 91 ЖК наймач жилого приміщення вправі за згодою повнолітніх членів сім’ї, які проживають разом з ним, і за згодою наймодавця здавати в піднайом жиле приміщення. У цьому випадку реєстрація місця проживання членів сім’ї піднаймача відбувається на підставі договору піднайму, яким може бути передбачено право на вселення разом із піднаймачем у надане йому жиле приміщення членів його сім’ї. Подальша реєстрація піднаймачем членів сім’ї допускається лише за згодою наймодавця (житлово-експлуатаційної організації, відповідних підприємств, установ, організацій), наймача та членів його сім’ї, які проживають разом з ним. Порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається ЖК та Положенням про гуртожитки, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27.04.15 р. № 84.
Підставою для вселення осіб на надану жилу площу в гуртожитках, а відповідно і реєстрації місця проживання, є спеціальний ордер (ст. 129 ЖК). Вселення проводиться з одночасним укладенням договору найму жилого приміщення у гуртожитку.
Для реєстрації місця проживання дружини або чоловіка, дітей, які досягли 18 років, батьків наймача у гуртожитках, призначених для проживання сімей, необхідна згода власника.
За загальним правилом, реєстрація місця проживання в будинку, квартирі, іншому житловому приміщенні, які належать особам на праві приватної власності, повинна відбуватись безперешкодно та не може бути обумовлена згодою інших осіб.
Однак існують випадки, коли одне житлове приміщення придбавають різні особи у власність з відповідними частками (спільна часткова власність) або без визначення часток (спільна сумісна власність), що не є перешкодою для реєстрації місця проживання співвласниками такого житла. Але при реєстрації членів сім’ї співвласника або інших осіб необхідно виходити з умов здійснення права власності, установлених цивільним законодавством.
Статтею 358 ЦК передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
За положеннями ст. 13 Конституції України, ст. 319, 355, 358 ЦК усі співвласники квартири (будинку) мають рівні права на користування і володіння, тобто вселення інших осіб має відбувались за взаємною згодою. Реалізація права власності однією особою не може шкодити праву власності іншої особи. Право спільної власності обмежено спеціальними нормами закону, унаслідок чого кожен із співвласників зобов’язаний реалізувати своє право власності з урахуванням прав та інтересів інших співвласників та за взаємною згодою. Таким чином, при реєстрації місця проживання осіб, які не є співвласниками житлового приміщення, органу реєстрації необхідно роз’яснювати про необхідність надання письмової згоди інших співвласників.
У тому разі, якщо співвласником житлового приміщення є територіальна громада в особі ОМС, згода на реєстрацію місця проживання має бути надана у формі рішення (витягу з рішення) сесії відповідної ради.
Закон чітко не регламентує, яким чином повинна бути оформлена згода, наприклад, у тому випадку, коли інший співвласник проходить військову службу (строкову, за контрактом, перебуває на спеціальних військових зборах) або відбуває покарання за вироком суду в місцях позбавлення волі, що є суттєвим недоліком.
Відповідно до норм ЦК указані категорії осіб мають право розпоряджатись своїм майном (продавати, здавати в найм, дарувати), але тільки через довірену особу.
З огляду на це можна зробити висновок, що військовослужбовці мають право висловлювати згоду на реєстрацію через представника, уповноваженого на представництво їх інтересів по узгодженню реєстрації, довіреність якого має бути посвідчена у встановленому законом порядку (командиром (начальником) військової частини, з’єднання, установи або закладу; у разі перебування військовослужбовця на лікуванні — начальником військово-лікувального закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем).
Особи, які утримуються в установах виконання покарання, мають право висловлювати свою думку з питань реєстрації через представника, уповноваженого на представництво їх інтересів, довіреність якого повинна бути посвідчена у порядку, передбаченому цивільним законодавством (начальником установи виконання покарань).
Особливості надання відомостей про реєстрацію місця проживання/перебування. На відміну від Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом МВС України від 22.11.12 р. № 1077, у нині чинних Правилах не регламентовано порядок надання відомостей про місце проживання/перебування особи та інших персональних даних.
У ст. 16 Закону України від 01.06.10 р. № 2297-VI «Про захист персональних даних» установлено, що порядок доступу до персональних даних третіх осіб визначається умовами згоди суб’єкта персональних даних, наданої володільцю персональних даних на обробку цих даних, або відповідно до вимог закону. Таким чином, надання відомостей про місце проживання фізичної особи та її персональні дані за запитами осіб, органів державної влади, підприємств, установ, організацій органом реєстрації повинно відбуватись виключно у випадках, передбачених законами України, або за згодою самої особи.
У запиті щодо доступу до персональних даних повинні бути зазначені:
| 1 | прізвище, ім’я та по батькові, місце проживання (місце перебування) і реквізити документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит (для фізичної особи — заявника) |
| 2 | найменування, місцезнаходження юридичної особи, яка подає запит, посада, прізвище, ім’я та по батькові особи, яка засвідчує запит |
| 3 | підтвердження того, що зміст запиту відповідає повноваженням юридичної особи (для юридичної особи — заявника) |
| 4 | прізвище, ім’я та по батькові, а також інші відомості, що дають змогу ідентифікувати фізичну особу, стосовно якої робиться запит |
| 5 | відомості про базу персональних даних, стосовно якої подається запит, чи відомості про володільця чи розпорядника персональних даних |
| 6 | перелік персональних даних, що запитуються |
| 7 | мета та/або правові підстави для запиту |
Саме через це працівникам органів реєстрації місця проживання необхідно ретельно перевіряти зазначення у запитах, перш за все, правових підстав для його здійснення (посилань на конкретні статті чинних нормативних актів, які дають право на отримання вказаних даних), мети та підтвердження повноважень осіб, які такий запит направляють.
