Теми статей
Обрати теми

Актуальне запитання

О. Ковшова, економіст-аналітик ВБ «Фактор»
Працівника нашої ради закордонна організація запросила взяти участь у стажуванні в Німеччині та Канаді. За умовами участі приймаюча сторона забезпечує стажера проїздом туди і назад, проживанням, харчуванням та страхуванням. Винятки становить лише оплата консульських зборів на отримання Шенгенської візи та візи до Канади. Керівник погодився на оплату віз, про що є відповідне розпорядження. Усі співбесіди із закордонною організацією працівником пройдено, консульські збори оплачено з коштів працівника, що вибуває на стажування. Віза у Шенгенську зону отримана, проте Канада чомусь відмовила в наданні візи. У результаті працівник поїде на стажування лише до Німеччини. Бухгалтер говорить, що оскільки в закордонному паспорті не буде позначок про перетин кордону з Канадою, немає й підстав для оплати вартості сплаченого консульського збору. Прошу прояснити, чи правомірна позиція бухгалтерії, адже в розпорядженні керівника дозволено сплатити «візові» витрати та є відповідні оригінали квитанцій про їх оплату. (Запитання з Форуму на порталі «Бухгалтер»)

При направленні працівника на стажування для підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування треба керуватись постановою КМУ від 07.07.10 р. № 564 «Про затвердження Положення про систему підготовки, спеціалізації та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування» (далі — постанова № 564).

Пунктом 8 зазначеного документа передбачена можливість підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування за таким видом, як стажування в органах, на які поширюється дія Законів України «Про державну службу» та «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також за кордоном.

Зауважимо: строк та форма підвищення кваліфікації визначає орган, у якому працює державний службовець чи посадова особа місцевого самоврядування, залежно від сфери його діяльності. Але строк підвищення кваліфікації з відривом від служби і збереженням заробітної плати (грошового забезпечення) не повинен перевищувати 4 тижнів (за погодженням з КМУ, як виняток — двох місяців).

На нашу думку, стажування — це навчання, яке може бути платним та безоплатним і оплачуватись як за рахунок роботодавця, так і за рахунок самого працівника, який бере участь у стажуванні з дозволу роботодавця.

Пунктом 18 постанови № 564 визначено, що фінансування підготовки, спеціалізації та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, бюджету АР Крим та інших джерел.

Водночас працівники направляються за кордон на навчання органами місцевого самоврядування за наказом (розпорядженням) керівника після затвердження завдання, у якому визначено мету, строк та умови перебування за кордоном і кошторис витрат, пов’язаних з направленням на навчання, а також пропозиції щодо джерел фінансування. До наказу (розпорядження) додається офіційне запрошення з автентичним перекладом на державну мову. Такі вимоги мають законодавче підґрунтя — вони встановлені п. 4 Положення про умови матеріального забезпечення осіб, направлених за кордон на навчання та стажування (далі — Положення).

Нагадаємо: документ затверджено постановою КМУ від 04.03.96 р. № 287 (далі — постанова № 287).

У п. 9 Положення зазначено таке. Якщо приймаюча сторона не проводить оплату відповідних витрат, зокрема, оплату проїзду від місця роботи (навчання) в Україні до місця навчання за кордоном і у зворотному напрямку, здійснюється з урахуванням вимог постановою КМУ від 02.02.11 р. № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» (далі — постанова № 98) та Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон (далі — Інструкція № 59), затвердженої наказом Мінфіна від 13.03.98 р. № 59. Тобто при вирішенні візового питання керуватись треба вимогами Інструкції № 59 у частині випадків відрядження працівника за кордон.

Звернемо увагу й на Податковий кодекс України (далі — ПК).

На щастя, Податковим кодексом України (далі —ПК) не передбачено обмежень щодо терміну дії та виду одержуваної візи для здійснення відшкодування витрат на її отримання. Окрім цього, п.п. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 ПК передбачено відшкодування працівнику витрат на отримання візи для службових відряджень за кордон. За аналогією застосовуємо цей пункт й для оплати віз для стажування за кордоном.

Але наголосимо, що стажування не можна розглядати як службове відрядження (хоча, по суті, вони дуже схожі). Вважаємо, що при направленні працівника на стажування керуватись треба не лише вимогами Інструкції № 59 та постанови № 98, але й нормами ПК. Й проводити відшкодування «візових» витрат працівнику треба за аналогією зі відшкодування таких витрат працівнику, що відряджений за кордон. Оскільки вини працівника в тому, що інша держава (у нашому випадку — Канада) не дозволила йому в’їзд на її територію з будь-яких причин, немає.

Отже, у разі відмови у видачі візи установа має право відшкодувати такі витрати працівнику в періоді, коли ним отримано таку відмову. Але обов’язково в нього мають бути в наявності документи, які підтверджують зв’язок таких витрат з діяльністю установи за аналогією із візами, які отримують відряджені працівники для в’їзду/виїзду за кордон.

Відповідно такими документами, зокрема, але не виключно, можуть бути оригінал квитанції про оплату консульського збору, запрошення приймаючої сторони, укладений договір або контракт, а також інші документи, що свідчать про участь такого працівника у стажуванні за кордоном чи заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю роботодавця.

Не зайвим буде:

— керівнику: видати наказ (розпорядження) про скасування стажування у країні, яка не надала візу і саме ним дозволити «візове» відшкодування;

— працівнику: подати до бухгалтерії установи документ про відмову в наданні візи, отриманий від консульства тієї держави, куди збирався виїжджати працівник.

Звертаємо увагу, що деякі держави проставляють у закордонному паспорті позначки про відмову в наданні візи. Для кожної країни це питання вирішується індивідуально згідно з правилами в’їзду та виїзду до країни. Краще заздалегідь отримати попередню консультацію в консульстві цієї країни щодо наявності чи відсутності таких позначок у закордонному паспорті. Якщо така позначка є, бажано додати й ксерокопію цієї сторінки закордонного паспорта, де вона є. При перевірці це підтвердить правомірність відшкодування працівнику понесених «візових» витрат установою.

Звертаємо увагу: фінансові зобов’язання працівників, які направляються за кордон на навчання, а також організацій, що їх направляють, регулюються постановою № 98 та Інструкцією № 59. А це означає, що працівник має подати до бухгалтерії авансовий звіт у строки, визначені Інструкцією.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі