Теми статей
Обрати теми

Скасування судом рішення ОМС: що слід знати?

Мороз О., юрист-аналітик Видавничого будинку «Фактор»
ОМС, реалізуючи свої повноваження, які передбачені Законом України від 21.05.97 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»1, наділені правом приймати управлінські рішення. У цій статті ми будемо говорити виключно про рішення ОМС, які приймаються радою та її виконавчим комітетом. На жаль, нерідко виникають ситуації, коли внаслідок прийняття рішень, дій чи бездіяльності ОМС порушуються права та охоронювані законом інтереси громадян, підприємств, установ чи організацій. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Тому виходячи із зазначеного ми поговоримо про скасування судом рішень ОМС та наслідки, які це може спричинити.

1 Далі за текстом — Закон № 280.

Коротко про загальне

Як ви добре знаєте, відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання сільської громади жителів кількох сіл, селищ та міст самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Крім цього, Основний Закон держави передбачає, що ОМС у межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території.

Необхідно зазначити, що по-справжньому ефективною може бути тільки та влада, яка проводить свою діяльність на засадах відкритості, підзвітності та відповідальності. В цьому аспекті слід згадати ст. 19 Конституції України, яка зобов’язує ОМС та їх посадових осіб діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 76 Закону № 280 ОМС несуть відповідальність, яка настає за умови порушення ними Конституції чи законів України. Рішення ОМС можуть бути визнані незаконними в судовому порядку з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України або прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб (ч. 10 ст. 59 Закону № 280).

Виходячи із аналізу законодавства неправомірні рішення, дії чи бездіяльність ОМС, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені за позовною заявою:

1

фізичної особи

2

об’єднання громадян

3

юридичної особи

4

прокурора

5

органу державної влади

6

ОМС

Слід відмітити, що частіше за все правом на оскарження рішень ОМС користуються особи, яких стосується відповідне рішення. Вважаємо за необхідне декілька слів сказати про це, оскільки нещодавно вступив у силу Закон України від 03.10.17 р. № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України2 та інших законодавчих актів», змінились правила юрисдикції, точніше кажучи, юрисдикція тепер має чітке розмежування порівняно із тим, як було раніше.

2 Далі за текстом — КАСУ.

Раніше практика з цього приводу була така: спори, у яких однією із сторін виступає ОМС, були підвідомчі адміністративним, господарським та судам загальної юрисдикції. Тепер же визначено конкретні випадки підвідомчості. Нижче в таблиці наведемо норми законодавства з цього приводу.

Адміністративний суд

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАСУ за загальним правилом у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів, індивідуальних актів, дій чи бездіяльності), крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншому, ніж адміністративного судочинства, і знаходиться на розгляді відповідного суду

Господарський суд

Відповідно до ст. 1, 12 Господарського процесуального кодексу України3 встановлено, що земельні спори за участю суб’єктів господарювання, у тому числі стосовно продажу, передачі в користування публічних земельних ділянок, крім спорів, які належать до юрисдикції адміністративних судів, підвідомчі господарським судам. Необхідно констатувати, що Господарський кодекс України регулює господарські відносини, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між:

— суб’єктами господарювання;

— цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (тут власне і мається на увазі ОМС. — Прим. авт.)

Суд загальної юрисдикції

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України4 суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства

3 Далі за текстом — ГПК.

4 Далі за текстом — ЦПК.

Окремо зазначимо, що відповідно до ч. 5 ст. 21 КАСУ, якщо вимоги про: 1) відшкодування шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб’єктів публічно-правових відносин; 2) витребування майна, вилученого на підставі рішення владних повноважень, не заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, — такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Важливо підкреслити, що всі три кодекси передбачають одну і ту ж норму щодо об’єднання справ. Так, ч. 6 ст. 21 КАСУ, ст. 21 ГПК, ст. 20 ЦПК зазначають, що не допускається об’єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено законом.

Тож юрисдикційні колізії між цивільним та адміністративним судочинством виникають насамперед через те, що публічно-правові утворення, такі як ОМС, можуть бути як суб’єктами приватних правовідносин, так і суб’єктами публічних правовідносин. Причому статус місцевих органів влади визначається виключно нормами публічного права, незалежно від того, які права публічно-правового значення (цивільні чи публічні) вони мають намір реалізувати. Як ви вже зрозуміли, практика із цього питання є неоднаковою, тому потрібно дивитись судові рішення Вищого адміністративного суду, в яких викладено положення стосовно конкретних категорій справ.

Рішення ОМС

Тепер перейдемо до актів ОМС. Слід нагадати, що правовою формою діяльності ОМС є видання правових актів, яким притаманні певні властивості й вимоги. Надання актам ОМС властивостей правових актів є однією з головних гарантій місцевого самоврядування.

Хочемо звернути вашу увагу на те, що Конституційний Суд України дійшов висновку, згідно з яким ОМС, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти.

1. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово.

2. Ненормативні — це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб’єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

(Рішення Конституційного Суду України від 16.04.09 р. № 7-рп/2009)

На сьогодні проблема полягає в тому, що правові акти індивідуальної дії, які були прийняті місцевою радою, на момент їх оскарження зазвичай вже виконані та відповідні правові наслідки прийняття таких рішень вже настали. Такими актами, наприклад, можуть бути:

— рішення про призначення на посаду або звільнення з посади;

— рішення про надання дозволу на розробку проектів землеустрою тощо.

Суттєвою характеристикою таких актів є те, що їхнє юридичне значення фактично вичерпується їх виконанням і звідси виникають проблеми. Для наглядності наведемо два приклади із судової практики щодо скасування рішення ОМС судом, в яких свою правову позицію виклав Верховний Суд України5. Забігаючи наперед, оговоримось, що це зовсім два різні судові рішення. В одному із них зазначається про строки позовної давності як умови захисту майнових прав особи, а в другому мова піде про набуття права власності як добросовісного набувача. Тепер все по черзі.

5 Далі за текстом — ВСУ.

Рішення 1. Суть справи: особа отримала державний акт на право власності на земельну ділянку та здійснила державну реєстрацію цього державного акта. Прокурор вважав, що проект відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва погоджено та затверджено з порушенням вимог водного, земельного та містобудівного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення. Тому подав позов до суду із такими вимогами:

— визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку;

— скасувати державну реєстрацію зазначеного державного акта;

— зобов’язати повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді.

Ця справа пройшла всі можливі судові інстанції, та в кінці свою правову позицію з цього приводу дав ВСУ. При цьому слід сказати, що перша та апеляційна інстанції позов задовольнили, до того ж касаційну скаргу, яка була подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, було відхилено. Але, незважаючи на це, ВСУ скасував судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. В цьому аспекті важливо навести його правову позицію стосовно строків давності, оскільки вони мають ключове значення при вирішенні питань такого роду, особливо коли позов подає представник держави — прокурор.

Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України6 загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

6 Далі за текстом — ЦК.

Положеннями ст. 268 ЦК передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється. Варто нагадати, що в редакції ЦК, яка діяла до 15.01.12 р., був п. 4, який вказував на те, що позовна давність не поширюється на подання до суду позову про скасування рішення ОМС прокурором. Наразі такого положення нема.

Як зазначає ВСУ, цю зміну направлено на захист прав власників та інших осіб від незаконних дій держави та її органів щодо порушення права власності або інших речових прав громадян з її боку.

Оскільки держава зобов’язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

З огляду на статус держави та її органів як суб’єктів владних повноважень положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК не поширюються на позови прокуратури, які пред’являються від імені держави і направлені на захист права державної власності або іншого речового права держави, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК щодо загальної позовної давності.

Питання про те, чи будуть поновлені строки позовної давності, вирішуватиме суд виходячи із поважності причин його пропуску, але це вже тема для наступної статті.

Рішення 2. Суть справи: прокурор в інтересах місцевої ради звернувся із позовом до суду з вимогою витребувати із володіння відповідачки нежитлове приміщення, визнати за місцевою радою право власності на зазначене приміщення та передати його міській раді. Прокурор зазначав, що рішення місцевої ради про передачу права власності не було, але ухвалою суду визнано мирову угоду, за якою право власності перейшло до іншої особи. Після чого перехід права власності здійснився 5 разів та в кінці власником стала відповідач.

Підкреслимо, що відповідач набула права власності на нежитлове приміщення з дотриманням визначених ст. 657 ЦК вимог за оплатним договором, а тому вона є добросовісним набувачем і спірне нежитлове приміщення не може бути витребуване у неї.

Зазначимо, що завжди рішення ОМС індивідуального характеру є проблемним питанням, оскільки, як ми вказали вище, його значення по суті вичерпується його виконанням. Таким чином, цей приклад показує нам: навіть якщо рішення ОМС, яке стосується передачі майна, земельної ділянки тощо у власність, прийнято із порушенням вимог законодавства, але у справі є добросовісний набувач, то спірне майно чи земельну ділянку в нього витребувати вже буде неможливим, крім вичерпного переліку підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Одним із випадків, коли майно можливо витребувати від добросовісного набувача, є вибуття такого майна поза волею власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК). За змістом зазначеної норми майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Це лише декілька прикладів із судової практики щодо рішень ОМС. Як ви бачите, це різні по своїй суті приклади судових рішень з однаковими наслідками для ОМС — їх рішення не були визнані незаконними в судовому порядку, та як наслідок — приватна земельна ділянка і нежитлове приміщення територіальній громаді повернені не були.

Разом з тим наслідки оскарження рішення ОМС у судовому порядку можуть бути й більш негативними. Наприклад, визнання рішення ОМС незаконним, його скасування та як наслідок — скасування права власності на земельну ділянку, житлове чи нежитлове приміщення жителя громади. Більше того, суд може зобов’язати сплатити моральну шкоду та збитки (реальні збитки та упущена вигода).

Тому дотримуйтесь вимог закону у своїй діяльності, щоб не наступили вищезазначені наслідки. Принцип законності неможливо переоцінити, оскільки він є одним із головних принципів функціонування місцевого самоврядування. Для цього в наступних номерах нашого видання ми будемо досить детально аналізувати судову практику з цього та інших питань.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі