Що таке місцеве самоврядування?
Виконала
учениця 11 класу Нововодолазького ліцею
Нововодолазької районної ради
Харківської області
Біда Марина Миколаївна
Харківщина — моя Батьківщина!
Рідне місто моє, і велике й мале.
Харківщина — моя Батьківщина!
Ти — країна моя, і люблю я тебе.
Харківщина — моя Батьківщина!
Я кохаю тебе, ти послухай мене.
Харківщина — моя Батьківщина!
І ніде не знайти місця краще за це.
Україна — найбільша країна Європи. Вона займає таке географічне положення, де перетинаються шляхи між різними країнами. Чудові природні умови, багата і щедра наша земля: корисні копалини, ріки, моря, добрий і працелюбний народ. Все є у нас для того, щоб ми стали багатою державою. Отже, все залежить від нашої активності, уміння, бажання зробити нашу країну процвітаючою.
Для кожної людини дорога у великий світ починається від батьківського порогу, який ми звемо домівкою, рідним краєм, своєю малою Батьківщиною. Адже Батьківщина — це не тільки наша країна, а й місце, де ти народився й виріс, де промайнуло твоє дитинство. Моя Батьківщина — Харківщина, бо я тут народилася, тут споконвіку жили мої предки.
Якби я стала головою селищної ради... Багато хто з моїх односельців хоч раз мріяв про це. Я також думала і хочу сказати, що, навчаючись у ліцеї, я була учасницею екологічної агітбригади «Юні екологи», і тому в першу чергу я хочу розглянути екологічну проблему Харківщини. Людина залежить від природи, але, прагнучи поліпшити своє буття, вона цю природу нищить! Тому зараз у нашому суспільстві так гостро постає проблема екологічного захисту, стрімко зростає інтерес до екологічних питань. Все частіше лунає тривожна інформація про забруднення довкілля.
Пригадаймо найвагоміші чинники антропогенного навантаження на довкілля:
— Більше 80 % забруднень, що надходять у водні об’єкти, і перш за все у річки, припадають на неочищений поверхневий стік з території селища;
— Відсутність сучасних підприємств із переробки побутових і промислових відходів призвела до накопичення на території громади значної кількості відходів.
Не менш значними є проблеми покращення стану зеленої та лісової зон Харківщини, їхнього захисту від впливу фізичних факторів. Я б запровадила програми щодо раціонального використання природних ресурсів, контролю за ступенем забруднення біосфери відходами виробництва, проводила оздоровчі заходи, поглиблювала наукову і виховну роботу з екологічних питань.
Я вірю, що нововодоложчани, які завжди славилися своєю працездатністю, дбайливістю і любов’ю до природи, зможуть запобігти подальшому руйнуванню найсвятішого — рідної землі. Треба тільки серцем пам’ятати, що ми — одна славна родина і земля у нас, як і мати, — на всіх одна!
Мені здається, що голова селищної ради — це безсонні ночі, нескінченні тривоги і турботи, це найбільша відповідальність перед людьми, які тобі повірили. І перш за все — перед своєю совістю.
Якби я стала мером Нової Водолаги, то перш за все звернула би увагу на соціальну сферу. Нагальною проблемою є питання працевлаштування, проблема безробіття. Треба створювати нові трудові місця, а для цього потрібно відкривати не кафе, а підприємства, де будуть виробляти товари, працюватимуть люди, а до бюджету надходитимуть кошти. Наш район сільськогосподарський, тому доречно розвивати мукомольну, молочну, м’ясну галузі.
Спрямувала би кошти на перетворення шкіл у прекрасні храми науки, щоб були в усіх учнів нові підручники, діючі комп’ютери, доступні всім, починаючи від першокласника. Освічені громадяни — це гордість держави. Тому треба дбати про престиж освіти, турбуватись про працівників освітньої галузі. А ще б мені хотілося, щоб гроші на освіту надходили з бюджету державного і місцевого, а не від батьків. Влада повинна створювати умови, коли компетентні вчителі цікаво навчають дітей, а діти із задоволенням вчаться і досягають нових висот. До речі, освіта — справа загальнодержавна, тому вирішувати її треба не на місцевому рівні, а на республіканському. А наші вчителі мають стати активними творцями нової української школи, а не виконавцями вказівок «зверху». З цією метою я б шукала шляхи співпраці з Міністерством освіти України, нехай «верхи» почують громади.
Треба вирішувати проблему благоустрою селища. Доречно організовувати громадські роботи (залучати людей, які стоять на обліку у районному центрі зайнятості), інколи — суботники. З кожним роком наше селище стає все красивішим: чудовий парк, фонтан, алеї, клумби, дитячий й спортивний майданчики... Але ще є над чим працювати!
Відкрила б центр реабілітації для дітей-інвалідів, де вони б могли поліпшити своє здоров’я, знайти друзів, з якими їм було б комфортно і цікаво. Актуальною є проблема дозвілля молоді. В селищі працюють спортивна школа, школа мистецтв, будинок дитячої та юнацької творчості. Але часто можна побачити підлітків у кафе у пізню годину, на вулиці, та ще й у нетверезому стані. Тому треба працювати над питанням відкриття молодіжного клубу дозвілля, активізувати співпрацю із правоохоронними органами. Дорослі не повинні приховувати проблеми молоді, їх треба вирішувати. Дуже часто правоохоронні органи роблять вигляд, що все добре, що виховання молоді — це справа школи і батьків (саме в такому порядку), а не борються з наркоманією, алкоголізмом, дитячою злочинністю. Мабуть, доречно активізувати служби у справах молоді, створити «кабінет довіри», де б працювали справді зацікавлені люди. Неприємно, що молодь, яка є творцем майбутньої історії, являє собою чи не найпасивнішу частину українського суспільства, не вірить владі і в майбутнє.
Особливу увагу слід приділити багатодітним родинам і дитячим будинкам сімейного типу. Дуже часто державні органи «знайшли дитині родину» або призначили матеріальну допомогу, два-три рази на рік влаштували свято — і все, проблем немає. Ні, треба створювати відповідальну структуру при селищній раді, яка б дійсно вивчала цю проблему і намагалася її вирішувати.
Майбутнє нашої Харківщини залежить в першу чергу від нас, дітей, від того, як ми будемо ставитися до неї. Звичайно, і від дорослих, бо саме вони виховують молоде покоління, прищеплюють патріотизм та активну життєву позицію. Адже патріот — той, хто любить свою Батьківщину, відданий своєму народові, готовий заради них на жертви і подвиги. А селище — це мала Батьківщина.
Якщо б майбутнє залежало від мене, то хотілося, щоб люди ніколи не хворіли, були добрими і чемними один до одного. На жаль, я не знаю, як це зробити.
На мою думку, кожна людина може уявити майбутнє по-різному, може мати будь-які мрії та різноманітні погляди на подальше життя, але головне, щоб усі мріяли позитивно й оптимістично, щоб кожен посміхався і не впадав у відчай. Якщо людині сьогоднішній день приноситиме ще більше радості, ніж вчорашній, якщо у світі буде більше щасливих облич, якщо усі будуть цінити своє життя і робити якомога більше корисного для оточуючих і суспільства, тоді й майбутнє можна уявити безхмарним та щасливим.
Я мрію, щоб кожна людина могла реалізувати свої можливості, не шукаючи кращої долі в інших містах. Я хочу все зробити для того, щоб на Нововодолажчині кожна дитина могла отримувати якісну освіту, щоб кожен мав доступ до належного медичного обслуговування, щоб кожна літня людина не відчувала себе кинутою і непотрібною. Влада повинна користуватись довірою і повагою громадян, всі повинні бути рівними перед законом.
