(066) 87-010-10 Передзвоніть менi
Переводимо бухгалтерів в ОНЛАЙН!
  • У обране
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • Коментарі 0
  • В розробці
1/5
Місцеве самоврядування
Місцеве самоврядування
Червень , 2018/№ 6/1

Набуття права власності на майно за давністю володіння

Трапляються випадки, коли особа володіє майном, не будучи його власником. Усунути всі сумніви у належному їй праві можна, звернувшись до суду з вимогами про визнання права власності на майно за набувальною давністю. ОМС як органи, уповноважені управляти майном відповідної територіальної громади, виступають відповідачами у справах за позовними вимогами про визнання права власності за набувальною давністю. Обирати позицію в справах такої категорії ОМС як відповідачу необхідно з урахуванням норм матеріального та процесуального права щодо визнання права власності за набувальною давністю , про які й піде мова у цій статті.

Підстави виникнення права власності за набувальною давністю

Загальні правила застосування набувальної давності містяться у ЦК України, ЗК України, Законі України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»1, постанові Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»2.

1 Далі за текстом — Закон № 1952.

2 Далі за текстом — постанова № 5.

Набувальна давність – це засіб отримання права на нерухоме або рухоме майно особою, яка не є власником такого майна, але добросовісно, відкрито та безперервно володіє ним як своїм власним нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років.

Ця норма прямо закріплена в ст. 344 ЦК України.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, особі, яка претендує на визнання права власності за набувальною давністю, необхідно довести суду наявність зазначених у ст. 344 ЦК України чотирьох необхідних умов:

1

добросовісність володіння

2

відкритість володіння майном

3

безперервність володіння майном

4

володіння протягом встановленого законом строку

А ОМС як відповідачу залежно від доводів, наведених давнісним володільцем та наданих доказів, визначитись зі своїм відношенням до позову (визнати або заперечувати проти його задоволення).

Добросовісність володіння майном

Одразу ж зазначимо, що законодавець не вказує на те, що саме слід розуміти під терміном «добросовісність володіння за набувальною давністю», і не розкриває ознак добросовісності.

Добросовісність володіння є оціночним поняттям, що викликає певні труднощі в його тлумаченні та застосуванні ст. 344 ЦК України.

З огляду на останні тенденції практики з розгляду справ цієї категорії, суди виходять із розуміння добросовісності, наведеного у п. 9 постанови № 5, а саме — володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

У випадках установлення обізнаності особи про відсутність у неї підстав для набуття права власності умова добросовісності володіння виключається й у задоволенні позовних вимог суди відмовляють.

Так, судова практика щодо доведення добросовісності володіння майном говорить наступне.

За обставинами справи до Дубровицького районного суду Рівненської області звернулась особа з позовом про визнання за нею права власності на 1/2 частину будівлі овочесховища, право власності на іншу 1/2 частину овочесховища позивач отримав за договорами купівлі-продажу на 1/2 частину будівлі. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що співвласник будівлі помер, заповіту не залишив, його спадкоємці невідомі, а за прийняттям спадщини ніхто не звертався. З часу смерті особи минуло більше десяти років, він одноосібно відкрито, безперервно володіє будівлею овочесховища, утримує її та сплачує необхідні платежі, тому просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на 1/2 частиною будівлі овочесховища померлого.

Відповідач у справі — міська рада заперечувала проти задоволення позову, вказуючи на те, що позивач не надав належних доказів добросовісності заволодіння частиною будівлі овочесховища, тому у міської ради є підстави вважати таке майно безхазяйним. Крім того, позивач є громадянином тієї ж країни, що і покійний, тому існує вірогідність того, що позивачу можуть бути відомі потенційні спадкоємці померлого.

Рішенням зазначеного суду від 26.01.2017, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 29.03.2017, у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю.

При цьому судом установлено, що позивач знав, що 1/2 частина будівлі овочесховища, на яку просить визнати право власності за набувальною давністю, належала померлому, тому в цьому випадку не можна вважати володіння нерухомим майном, на яке позивач просить визнати право власності за набувальною давністю, добросовісним, а ведення позивачем підприємницької діяльності у спірній будівлі не є підставою для визнання права власності за набувальною давністю.

Вищий спеціалізований суд України3 з розгляду цивільних і кримінальних справ, переглядаючи зазначену справу у касаційному порядку, погодився із доводами, викладеними у рішенні суду першої інстанції та вказав на те, що добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем й у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

3 Далі за текстом — ВССУ.

Оскільки встановлені у справі обставини свідчать про те, що позивач обізнаний стосовно того, що власником 1/2 частини будівлі був померлий, касаційний суд погодився з тим, що не можна вважати володіння позивачем часткою померлого у праві власності на нерухомість добросовісним (ухвала від 01.11.2017 справа № 560/150/16-ц).

За обставинами справи до Тячівського районного суду Закарпатської області звернулась особа з позовом про визнання права власності за набувальною давністю на будинок, посилаючись на те, що померла його баба, яка за життя була власником спірного житлового будинку, спадкова справа після її смерті не відкривалася. Згодом помер його батько (син померлої баби), який залишив заповіт на його ім’я. Оскільки він постійно здійснював утримання спірного будинку та в період із 2009 по 2011 роки проживав у ньому разом зі своєю сім’єю, фактично вступив у володіння цим майном та є його добросовісним набувачем, просив визнати за ним право власності на цей будинок за набувальною давністю.

Рішенням цього суду від 04.09.2017, залишеним без змін постановою апеляційного суду Закарпатської області від 29.01.2018 в задоволенні позову відмовлено, виходячи з того, що позивачем не доведено обставин, визначених ст. 344 ЦК України, які є підставою для визнання за ним права власності на спірне майно за набувальною давністю.

Розглядаючи зазначену справу в касаційному порядку, Верховний Суд України4 погодився із доводами, викладеними у рішенні суду першої інстанції і вказав, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. За набувальною давністю може набуватись право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем й у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Доводи касаційної скарги не свідчать про існування обставин, які б давали підстави для визнання за позивачем права власності за набувальною давністю на спірний будинок, який належить на праві власності його померлій бабі.

4 Далі за текстом — ВСУ.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, правильно застосувавши положення матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову за недоведеністю вимог (ухвала від 10.05.2018 справа № 307/51/17).

Відкритість володіння майном

Відкритість давнісного володіння означає неприховування факту знаходження майна у володільця від інших осіб.

Володілець не зобов’язаний спеціально вчиняти дії, які демонструють фактичне володіння майном, достатньо неприховування ним самого факту володіння майном від оточуючих.

Фактичний володілець повинен довести суду відкритість володіння майном, те, що він відноситься до майна як до свого власного, дбає про нього, несе тягар його утримання.

На підтвердження відкритості володіння можуть бути надані докази про оформлення книжок про сплату комунальних послуг, квитанції зі сплати таких послуг, укладення договорів про надання послуг або на обслуговування будинку, квартири від власного імені, документи, на підтвердження проведення поточного або капітального ремонту, звернення до певних органів від власного імені, показання свідків тощо.

Ненадання переконливих доказів того, що особа відкрито володіла майном, є підставою для відмови у задоволенні позову про визнання права власності за набувальною давністю.

Так, особа звернулась до Соснівського районного суду м. Черкас із позовом про визнання права власності за набувальною давністю на квартиру, яка належала її чоловіку, з яким вони перебували у фактичних шлюбних відносинах. В обґрунтування позову вказала, що з 1997 року вона проживала однією сім’єю без реєстрації шлюбу з чоловіком у належній йому квартирі. Після його смерті залишилося спадкове майно — зазначена квартира. У встановлений законом строк до нотаріальної контори вона не звернулася, інших спадкоємців у померлого немає, заповіт на спадкове майно не складався. Зазначала, що весь час вона дбала про квартиру, робила у ній ремонт, сплачувала комунальні послуги.

Рішенням зазначеного суду від 30.04.2014 за нею було визнано право власності за набувальною давністю на квартиру.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 18.02.2016 рішення районного суду скасовано з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив з того, що володіння спірною квартирою не можна визнати відкритим, оскільки позивач жодного разу не зверталася до відповідних органів та служб для переоформлення рахунків чи квартири на своє ім’я, не повідомляла нікого, що проживає у зазначеній квартирі; володіння не можна визнати давнім та безперервним, оскільки позивач весь час зареєстрована за іншою адресою та має інше власне житло. Крім того, комунальні платежі були сплачені позивачем після звернення Черкаської міської ради до суду з позовом про визнання спадщини відумерлою.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін (ухвала від 19.09.2016 у справі №2/712/74/14).

Безперервність володіння майном

Безперервність володіння — це фізичне (фактичне) володіння володільцем майном протягом всього строку набувальної давності (для нерухомого майна — протягом 10 років, а для рухомого майна — 5 років).

Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Перебіг строку набувальної давності починається з моменту фактичного володіння.

Але із загального правила існують винятки.

Так, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, заволоділа чужим майном на підставі договору з його власником (оренди, зберігання тощо), який після закінчення строку договору не пред’явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п’ятнадцять, а на рухоме майно — через п’ять років з часу спливу позовної давності за відповідними вимогами (ч. 3 ст. 344 ЦК України).

При цьому строк позовної давності починає обчислюватись із моменту закінчення строку дії договору, якщо інший строк повернення речі не був установлений самим договором.

Втрата не із своєї волі майна його володільцем за умови повернення цього майна протягом одного року або пред’явлення протягом цього строку позову про його витребування не перериває набувальної давності (ч. 3 ст. 344 ЦК України).

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України).

Інші питання

Слід мати на увазі, що не може бути визнано право власності за набувальною давністю на самочинно збудоване майно.

Відповідно до п. 10 постанови № 5 з огляду на положення ст. 376 ЦК України право власності за набувальною давністю на об’єкт самочинного будівництва не може бути визнано судом, оскільки цією нормою передбачено особливий порядок набуття права власності на нерухоме майно, що збудоване або будується на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно.

Відповідно до п. 14 постанови № 5, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 344 ЦК України, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв’язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (п. 5 ч. 1 ст. 19 Закону № 1952).

Якщо наявні інші законні правові підстави набуття права власності (договірні зобов’язання, спадкування), право власності за набувальною власністю набуватись не може.

Звертаємо увагу на дотримання правил підсудності у цій категорії справ.

Особа, яка вважає себе володільцем майна, має право пред’явити позов про визнання права власності за набувальною давністю за місцем знаходження такого майна або його основної частини.

Перевіряємо чи пред’явлено позов до належного відповідача

Відповідно до п. 13 постанови № 5 відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Як показав аналіз судової практики застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ ВСУ, з огляду те, що відповідачами у справах зазначеної категорії повинні бути володільці чужого майна (попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна), у більшості випадків відповідачем зазначають ОМС.

За наявності попереднього власника або його правонаступника ОМС є неналежним відповідачем у справі, про що має бути обов’язково зазначено в заяві по суті спору.

Сподобалась стаття?

Виберіть свій варіант підписки, щоб отримати доступ до всіх номерів журналу «Місцеве самоврядування».

journal_img
Друкована версія + електронна версія 175.00 грн. на місяць Передплатити Залишити заявку
journal_img
Електронна версія 140.00 грн. на місяць Передплатити Залишити заявку
Або придбайте журнал в комплекті з двох видань Детальніше
майно, право власності, набувальна давність, добросовісність володіння, відкритість володіння, безперервність володіння додати теги змінити теги
Додайте свої теги до статті
Розділіть мітки комами. Наприклад: бухгалтерія, форма, відсотки, ПДВ, квартальний звіт. Максимальна кількість 10.
або Закрити
Ваша оцінка врахована! Оцініть статтю :
  • Добре
  • Нормально
  • Погано
Поділитися:
Коментарі до статті