Набуття права власності
Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 78 ЗК України (2001 року) право власності на землю — це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Поняття земельної ділянки як об’єкта права власності визначено у ч. 1 ст. 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
На відміну від норми ст. 30 ЗК України 1991 року, яка в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку в разі переходу права власності на будівлю і споруду, ч. 1 ст. 120 ЗК України 2001 року визначила, що при переході права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна право власності на земельну ділянку, на якій розташовані будівля або споруда, може переходити на підставі цивільно-правових угод між власниками земельної ділянки і набувачем будівель або споруд (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо).
Перехід права користування земельною ділянкою при переході права власності на будівлю або споруду, які розташовані на ній, також визначається на підставі договору (ч. 2 ст. 120 ЗК України).
У справі, що розглядалась під час складання технічної документації, з’ясувалось, що можливості передати у власність позивачу земельну ділянку площею 0,12 га не має, оскільки в межах площі цієї земельної ділянки знаходиться частина приватизованої одним із відповідачів земельної ділянки площею 0,0166 га, у зв’язку з чим державний кадастровий реєстратор прийняв рішення про відмову у реєстрації земельної ділянки, яку бажає приватизувати позивач.
Про процедуру
Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або ОМС, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. Рішення органів виконавчої влади та ОМС щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Порядок погодження і затвердження документації із землеустрою, а також повноваження органів виконавчої влади у частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок передбачені у ст. 186 та 186-1 ЗК України.
Статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.
Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376 затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками1, п. 3.12 якої передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.
1 Далі за текстом — Інструкція.
Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез’явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.
Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов’язкових технічних помилок. При цьому ст. 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами».
Із цього зовсім не слідуєє, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа — акта погодження меж — слід вважати, що погодження меж не відбулося. Видається, що погодження полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки — правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним.
Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачі. Ненадання позивачем своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.
Пунктом 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2012 № 1051, передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або ОМС шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до п. 49 — 54 цього Порядку.
Після прийняття органом державної влади чи ОМС рішення про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для державної реєстрації земельної ділянки, та надання Держгеокадастру або його територіальному органові відповідно до компетенції засвідченої копії такого рішення Державний кадастровий реєстратор протягом двох робочих днів з моменту її отримання вносить відповідні відомості до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі (п. 112 Порядку).
Встановивши, що позивач не була повідомлена про визначення суміжних меж земельної ділянки відповідача, а також те, що з кадастрового плану вбачається, що конфігурація спірної земельної ділянки, її конкретні розміри між поворотними точками та загальна площа є різними та при приватизації відповідачем земельної ділянки нею частково приватизована земельна ділянка позивача, суди усіх інстанцій дійшли висновку, що виготовлення відповідачем матеріалів технічної документації із землеустрою, зокрема встановлення меж земельної ділянки на місцевості, закріплення їх межовими знаками, була проведена із порушеннями вимог Інструкції, а саме: у відсутності позивача як суміжного землекористувача без урахування об’єктивних даних про дійсний розмір та конфігурацію земельної ділянки, яка підлягала приватизації.
Понінківська селищна рада Хмельницької області, приймаючи рішення від 27.05.2013 № 4-5 щодо затвердження відповідачу технічної документації із землеустрою на спірну земельну ділянку та передачу її у власність за площею 0,15 га, не звернула уваги на те, що така технічна документація складена із зазначеними вище порушеннями Інструкції, а документи про розмір земельної ділянки, зокрема дані земельно-шнурової книги, свідчили, що у законному користуванні відповідача перебувала земельна ділянка площею 0,14 га та що передача їй у власність земельної ділянки площею 0,15 га відбулась за рахунок включення до її складу частини суміжної земельної ділянки, що призвело до порушення прав позивача.
