1 Далі за текстом — ВАСУ.
Про принцип «мовчазної згоди»
Відповідно до абз. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України від 06.09.2005 № 2806-IV «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»2 принцип мовчазної згоди — це принцип, згідно з яким суб’єкт господарювання набуває права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови, що суб’єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.
2 Далі за текстом — Закон № 2806.
При цьому згідно зі ст. 41 Закону № 2806 порядок проведення дозвільної (погоджувальної) процедури, переоформлення та анулювання документів дозвільного характеру, що законами України віднесено до повноважень ОМС, встановлюється їх рішенням, а у випадках, передбачених законом, — на підставі типових порядків, затверджених КМУ.
Відповідно до п. 1 постанови КМУ від 27.01.2010 № 77 «Про деякі питання застосування принципу мовчазної згоди»3 в разі ненадання у визначений законом строк суб’єкту господарювання документа дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі суб’єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без одержання документа дозвільного характеру через 10 робочих днів з дня закінчення строку, встановленого для видачі документа дозвільного характеру або прийняття рішення про відмову в його видачі, на підставі копії опису прийнятих документів з відміткою про дату їх прийняття.
3 Далі за текстом — постанова № 77.
Ця ж норма кореспондується з положенням, яке міститься в ст. 41 Закону № 2806.
Днем видачі документа дозвільного характеру вважається останній день строку розгляду заяви дозвільним органом, передбаченим законом.
У цьому випадку на окрему увагу заслуговує рішення ВАСУ від 12.12.2017 № К/800/33972/17, яке ми далі розглянемо.
Суть справи
Аби зрозуміти рішення суду, спершу коротко поговоримо про суть справи.
Приватне підприємство звернулося до суду з позовом до виконавчого органу міської ради, де третьою особою виступав Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу міської ради, в якому просило зобов’язати відповідача прийняти відповідне рішення (розпорядження) про надання позивачу дозволів на розміщення зовнішньої реклами відповідно до принципу мовчазної згоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що безпідставно не розглянуто подані позивачем документи щодо надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами, чим порушено його права та законні інтереси, а тому за закріпленим у законодавстві принципом мовчазної згоди необхідним є зобов’язання міської ради щодо надання позивачу відповідних дозволів.
Давайте далі дивитись, які рішення ухвалювали суди різних інстанцій.
1. Постановою окружного адміністративного суду позов задоволено. Зобов’язано виконавчий орган міської ради прийняти відповідне рішення (розпорядження) про надання позивачу дозволів на розміщення зовнішньої реклами відповідно до принципу мовчазної згоди згідно з поданими заявами та отриманими описами.
2. Постановою апеляційного адміністративного суду змінено постанову суду першої інстанції та викладено в такій редакції: «Зобов’язати виконавчий орган міської ради розглянути питання про надання приватному підприємству дозволів на розміщення зовнішньої реклами згідно з поданими заявами та отриманими ним описами». У решті постанову окружного адміністративного суду залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, приватне підприємство звернулося до ВАСУ з касаційною скаргою.
Рішення суду
ВАСУ за матеріалами справи встановив, що позивач подав до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу міської ради заяви на отримання дозволів на розміщення зовнішньої реклами.
Відповідно до наказу відповідачем було відмовлено приватному підприємству у встановленні пріоритету на розміщення зовнішньої реклами.
Разом з тим позивач не отримав жодного повідомлення дозвільного органу про надання відповідних дозволів або відмову у видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами. Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Розглядаючи цю справу та вирішуючи питання, ВАСУ керувався такими нормами законодавства:
| 1 | Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 30 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» надання дозволу на розміщення реклами належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад як повноваження в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв’язку |
| 2 | Типові правила розміщення зовнішньої реклами затверджені постановою КМУ від 29.12.2003 № 2067. Ці правила регулюють відносини, що виникають у зв’язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами |
| 3 | Згідно з п. 1. 3 розділу 1 Порядку розміщення реклами в м. ___, затвердженого рішенням ___ міської ради4, визначено, що дозвіл — це документ установленої форми, виданий розповсюджувачу реклами на підставі розпорядження виконавчого органу міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами |
| 4 | Відповідно до п. 4. 1 розділу 2 Порядку після подання заявником всіх необхідних документів керівник дозвільного органу приймає рішення про встановлення за заявником пріоритету на заявлене місце або про відмову у встановленні пріоритету. Таке рішення оформлюється у вигляді наказу керівника дозвільного органу |
4 Далі за текстом — Порядок.
Як ми зазначали вище, згідно зі ст. 41 Закону № 2806 та п. 1 постанови № 77 строк видачі документів дозвільного характеру становить 10 робочих днів. Таким чином, відповідач протягом 10 робочих днів повинен був розглянути заяви позивача та прийняти рішення про встановлення за заявником пріоритету на заявлене місце або про відмову у встановленні пріоритету, проте, як свідчать матеріали справи, відповідачем у визначений законодавством строк відповідного рішення за результатами розгляду заяв позивача не прийнято.
Проте з матеріалів справи встановлено, що наказ «Про відмову у встановлені строку дії пріоритетів», яким позивачу відмовлено у встановлені пріоритетів за заявлені місця, департаментом містобудування та архітектури міської ради видано після закінчення цього строку.
ВАСУ робить висновок, що відповідач порушив визначену процедуру розгляду відповідних заяв та повідомлення позивача як заявника про прийняте рішення щодо відмови у встановленні пріоритету.
Диспозицією ч. 6 ст. 41 Закону № 2806 передбачено, що у випадку невиконання дозвільним органом свого юридичного обов’язку (в установлений Законом № 2806 строк видати документ дозвільного характеру або направити повідомлення про відмову у його видачі), тобто через свою бездіяльність, суб’єкт господарювання набуває права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру.
Таким чином, ВАСУ у своєму рішенні робить висновок, що юридичний факт, який полягає у бездіяльності дозвільного органу, стає передумовою для виникнення правовідносин, у яких суб’єкт господарювання може застосувати принцип мовчазної згоди.
Колегія суддів ВАСУ звертає увагу на те, що ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків та дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 № 21-1465а15.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст.162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов’язання відповідача вчинити певні дії.
Враховуючи висновки Державної регуляторної служби України, викладені в листі від 07.07.2015, відповідно до яких право суб’єкта господарювання на застосування принципу мовчазної згоди не може бути змінене або припинене у зв’язку із направленням дозвільним органом рішення про відмову у видачі документа дозвільного характеру із порушенням строків, а також необхідність застосування принципу ефективності судового захисту порушених прав, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав задоволення позовних вимог у вигляді зобов’язання суб’єкта владних повноважень прийняти відповідне рішення про надання позивачу дозволів на розміщення зовнішньої реклами відповідно до принципу мовчазної згоди згідно з поданими заявами та отриманими описами.
У цій судовій справі відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасував судове рішення суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Більш детально із судовим рішенням ви можете ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за критерієм пошуку за номером справи — 826/4608/17.
